Валентин Бойніцький

Міфологічний Всесвіт професора Толкієна

"Весь англомовний світ поділяється на тих, хто вже прочитав 'Володаря Кілець' і 'Гобіта', та тих, хто збирається їх прочитати", - ця фраза із англійської газети "Санді Таймс", винесена на зворотню обкладинку одного з видань "Володаря Кілець" Дж.Р.Р.Толкієна, є, - хай не прогнівається на мене численна громада "толкієністів" (завзятих прихильників Толкієна), - звичайно ж, перебільшенням. Втім, сама поява терміну "толкієніст" вже свідчить про те, що де-в-чому "Санді Таймс" таки має рацію. Однак облишимо "толкієнізм" - явище більше соціологічного, аніж літературного гатунку - і поглянемо на творчість письменника.

Почнемо, напевне, з початку. Джон Рональд Руєл Толкієн народився 3 січня 1892 року у місті Блумфонтейн, столиці Помаранчевої Республіки - на той час колонії Великої Британії у Південній Африці, куди батько Толкієна, банківський клерк зі збіднілої бірмінгемської сім'ї, відправився разом з дружиною у пошуках кращої долі. Багатства вони там не нажили, а слабке здоров'я батька сімейства - Артура та несприятливий африканський клімат врешті решт дали про себе знати - на початку 1896 року Артур Толкієн помирає від крововиливу у мозок. Його дружина та діти, що саме гостювали у Англії, лишаються там назавжди.

З часом фінансове становище сім'ї не покращало, і коли постало питання про освіту, одинадцятирічному Рональду не лишалося нічого іншого, як виграти вельми суворий конкурс на безкоштовне навчання у Кінг Едвардс - найкращій школі Бірмінгему. Потім був конкурс на персональну стипендію для навчання у Оксфорді, яку Толкієн також отримав. Потім - навчання в університеті, на відділенні історії англійської мови та літератури; незабаром - війна, чотири місяці кровопролитних боїв, "окопна лихоманка" (так тоді називали висипний тиф) та більше року по шпиталях, де молодий офіцер Дж.Р.Р.Толкієн, маючи вдосталь часу, робить перші несміливі спроби осягнути та відтворити грандіозну картину міфічного світу, що поступово поставав у його уяві. Однак завдання виявилось аж надто складним - "Книгу Втрачених Оповідей", задум Толкієна, так і не було завершено. Втім, думки Джона Рональда Руєла не пропали надаремно. "Втрачені Оповіді" поклали початок довгої путі, кінцем якої стало народження Серединної Землі. Але про це - потім. А поки що Толкієн повертається з фронту і поринає у академічну діяльність. Він бере участь в укладанні Нового Словника Англійської Мови (1918-20), читає лекції у Лідському університеті, де невдовзі здобуває ступінь професора (1920-25) і, нарешті, повертається до "альма матер" - Оксфордського університету, де викладає спочатку англо-саксонську (себто, давньоанглійську), а потім англійську мову та літературу (1925-59).

Головною метою досліджень Толкієна була давньоанглійська та споріднені з нею давньоскандинавська та давньогерманська мови [Примітка 1]. Закоханий у так звану "північну традицію" взагалі, - а саме, у історію давньоскандинавських, кельтських та германських народів, що населяли колись північ Європи, професор Толкієн не обмежувався суто лінгвістикою, - він також добре знався на літературних пам'ятках, які лишилися від цих народів. Унікальний хист Толкієна полягав у поєднанні лінгвістичного та літературознавчого підходів до старовинних текстів. Сприймаючи їх одночасно і як мовні пам'ятки, і як літературні твори ("водночас проникаючи і у поезію мови, і у мову поезії", - як писав про Толкієна часопис "Науковець"), йому вдавалося в певній мірі проникнути у ментальність прадавньої людини, поглянути на світ її очима, крізь призму прадавньої міфологічної свідомості. Власне кажучи, всю письменницьку діяльність Дж.Р.Р.Толкієна можна, узагальнюючи, визначити як художнє відтворення міфологічного світосприйняття, притаманного давнім мешканцям Європи.

Письменництво Толкієна природно випливало з його наукової діяльності. Сам Джон Рональд Руєл вважав себе насамперед дослідником, філологом. Та й художній доробок Толкієна-письменника не є значним (з кількісної точки зору): за його життя вийшли, не рахуючи есе, невеликих поезій та перекладів з давніх мов, всього лише два великих твори - повість "Гобіт" та роман "Володар Кілець". Цього, однак, було достатньо, щоб здобути Дж.Р.Р.Толкієну всесвітню славу як письменнику.

Повість "Гобіт", перше видання якої побачило світ у 1937 році, була своєрідним запрошенням до Світу Толкієна, уривком з життя цього Світу, запропонованим читачеві. За формою та сюжетом це - казка; майстерно написана, проте доволі типова. Cвоєрідністю та особливістю вона завдячує передовсім персонажам та середовищу, світу, де вони живуть і де відбувається дія. Це той самий міфологічний Світ очима прадавнього європейця, роботу над відтворенням якого Толкієн не припиняв з воєнних років. Незакінчена "Книга Втрачених Оповідей" розвинулась та трансформувалась у роман "Сильмаріліон", який, на жаль, також не набув кінцевої форми. Задум роману: розробити досконалу міфологічну основу, створити фундамент свого Всесвіту - пантеон богів, міфи творіння (виникнення неба і землі, істот, що їх населяють, тощо), впорядкувати прадавню історію воєн та героїв, епоси та легенди - завдання, що потребувало неабиякого таланту та ретельності. Адже метою була не копія, а цілком окрема реальність - самозавершений, здатний до незалежного "функціонування", - словом, реально "можливий" Світ, де відродився б дух тих небагатьох уривків давньоєвропейських міфологій, які дійшли до нашого часу. І такий Світ було створено. Живлячись ідеями "Сильмаріліону", робота над вдосконаленням якого тривала, Джон Рональд Руєл видає книгу "Володар Кілець" - кульмінацію своєї творчості.

Роман-трилогія "Володар Кілець" вийшов з друку у 1954-55 рр: перший та другий томи - у 1954, третій - у 1955 [Примітка 2]. Поділ твору на три томи був цілком умовним, задля зручності друку - адже загальний обсяг роману перевищує 1000 сторінок. Втім, говорячи про недоліки твору у передмові до одного з перевидань "Володаря Кілець", Толкієн вказує на один, що на нього найчастіше нарікають читачі - книга є надто короткою.

Місце дії роману - Серединна Земля, час - кінець Третьої Епохи. (Історія Першої та Другої Епох доволі детально змальована у "Сильмаріліоні".) Персонажі твору належать до різних "рас" та народів, населяючих Серединну Землю. Кожен з народів вирізняється з-поміж інших не лише зовнішньо, але й певними, притаманними йому "національними" рисами характеру та світогляду. Так, ельфи - умудрені та заглиблені у власну історію. Вони - найстаріша раса Серединної Землі, що була тут ще з давніх-давен, коли безмежні первісні ліси вкривали Світ. Ельфи є немов би невід'ємною частиною самої Природи. Вони плекають свої знання, кохаються у музиці та співах, і не дуже переймаються ділами інших мешканців Серединної Землі. Втім, саме ельфи навчили останніх писемності, знахарству й багатьом іншим речам. Читач вже, напевне, здогадався, що ельфи Толкієна - аж ніяк не чепурненькі крильчасті створіннячка, знайомі нам з дитячих казок.

На відміну від ельфів, гноми у "Володарі Кілець" більше схожі на своїх "родичів" з давньо-германського фолькльору. Приземкуваті бородані, що живуть у надрах гір, вони є прихильниками рукотворної краси (у протилежність ельфам, що сповідають красу природну). Гірські печери, де мешкають гноми, століттями невтомної праці перетворюються на розкішні палаци. Це надзвичайно працелюбний народ, неперевершені ковалі та майстри виробляти напрочуд гарні оздоби. Однак, любов до прекрасних речей подекуди межує в них з жадібністю, що не раз було причиною чвар і ворожнечі між гномами та іншими народами Серединної Землі.

Якщо гномів можна назвати духами гір, то енти - стародавня раса, молодша хіба що од ельфів - це духи дерев, на які вони дуже схожі зовні. Власне, енти й були колись деревами у прадавньому лісі, поки ельфи не "розбудили" їх та не навчили мові [Примітка 3]. Відтоді енти - "пастухи дерев", що живуть у тих небагатьох місцях, де наприкінці Третьої Епохи ще зберігся первісний ліс, і піклуються ним.

Енти, як і багато інших образів "Володаря Кілець", не мають прямих аналогів у північно-європейському фольклорі чи міфології. Однак, такі образи потенційно могли б там існувати, не порушуючи загального ладу та рівноваги міфологічного світу. Як не виглядають неприродно у "Володарі Кілець", вони не виглядали б неприродно і на тлі давнього міфу.

Окрім "казкових" персонажів, у Серединній Землі живуть і люди. Толкієн змальовує їх нарівні з іншими мешканцями свого Світу, не підносячи та не принижуючи цю расу порівняно з іншими. Втім, образи людей у "Володарі Кілець" більше походять на персонажів середньовічних героїчних епосів, аніж на сучасних людей.

До сучасних людей (не ззовні, а внутрішньо) куди ближче інший народ Серединної Землі - гобіти. Це огрядні, доброзичливі коротуни, що понад усе люблять добре попоїсти та поніжитись на сонечку. Їх мало обходить усе, що відбувається за межами Ширу- тихої місцини, де вони живуть. В історії Серединної Землі їх цікавлять лише власні родоводи, в яких вони добре знаються; будь-що незвичне та незрозуміле відразу ж засуджується, а за найгіршу рису характеру вважається потяг до пригод. На перший погляд - доволі типовий образ добропорядного бюргера. Проте, коли хто з гобітів,- звичайно ж, проти власної волі - вплутується до якоїсь пригоди, то поступово виявляється, що ані хоробрості, ані витривалості, ані сили духу їм не позичати. Так сталося і з Більбо Беггінсом, головним героєм повісті "Гобіт", якому одного разу довелося вирушити у компанії тринадцяти гномів та чаклуна Ґендальфа у далеку й небезпечну подорож. Про подорож цю і оповідає "Гобіт", а непримітне кільце, випадково знайдене Більбо та привезене додому, опиниться у центрі вже іншого твору - "Володаря Кілець".

Головні теми роману: одвічне протистояння Добра і Зла, проблеми Вибору та Відповідальності, проблема Влади.

Кільце, яким володіє Більбо, є символом та інструментом абсолютної влади. Воно має бути знищене, оскільки якщо Саурон, втілення сил Зла, який будь-що намагається заволодіти Кільцем, отримає його, - воно стане джерелом неподільного та довічного панування Зла у світі. Твір будується навколо подорожі Фродо (племінника Більбо), разом з кількома іншими гобітами, чаклуном, ельфом, людиною та гномом до далекої гори Ородруїн - єдиного місця, де можна знищити Кільце Влади. Сюжет роману загалом близький до "оповіді звитяги", чи то "оповіді подолання" - доволі поширеного типу оповіді у давніх епосах. Суть його полягає у тому, що герой, або кілька героїв, мають подолати численні перешкоди та витримати тяжкі випробування, аби досягти певної кінцевої мети.

Завдяки напруженості сюжетних колізій та майстерно змальованій епічній картині світу, на тлі якої відбувається дія у "Володарі Кілець", письменник досягає наскрізної єдності твору, попри його значний обсяг. Втім, найвизначнішою рисою роману є, напевне, вражаюча виваженість, природна "реальність" Серединної Землі. Надзвичайна переконливість Світу "Володаря Кілець" спричиняє своєрідний "ефект присутності" - викликає у читача відчуття "входження" до Серединної Землі, "перебування" там поряд із героями твору. Доводячи здатність свого художнього Світу на "незалежне" існування (принаймні, в уяві читача), обгрунтовуючи потенційну можливість його "буття", професор Толкієн ретельно розробляє різноманітні "атрибути", необхідні для будь-якого "повноцінного" світу - детальні карти Серединної Землі, хронологічні таблиці її історії, літописи, календарі, родоводи героїв твору, що сягають у далеке минуле, та ін. Все це не увійде до власне роману, а буде опубліковане у вигляді додатків до "Володаря Кілець". Там же читач знайде і детальний опис двох цілком функціональних з лінгвістичної точки зору ельфійських мов - їх абетки, правила вимови, наголосу тощо.

Винагородою Джону Рональду Руєлу Толкієну,- вченому, письменнику, творцю власного міфологічного Всесвіту, - стала любов мільйонів читачів в усьому світі. Інтерес до "Володаря Кілець" чимдалі зростав, і вже по смерті Джона Рональда Руєла у 1973 році було видано майже закінчений рукопис "Сильмаріліону" - відредагований, як і більшість наступних посмертно опублікованих творів Толкієна, сином письменника - Крістофером Толкієним. Потім з друку вийшла біографія письменника, а незабаром почали публікуватися численні рукописи, які Джон Рональд Руєл не встиг завершити за життя. Серед останніх, що вийшли з друку - "Граматика та словник мови гномів" та "Народи Серединної Землі".

"Володар Кілець" витримав вже безліч перевидань. Його було перекладено спочатку голандською, а потім шведською, польською, датською, німецькою, італійською, французською та багатьма іншими мовами. На жаль, української у цьому переліку поки що немає. Перший, і, на думку автора цієї статті, найбільш вдалий переклад "Володаря Кілець" російською мовою було здійснено у 1988 році видавництвом "Радуга".

---

Примітки Хранителя

Примітка 1. "Давньогерманської мови" не існує. Автор, напевно, має на увазі давньноверхньонімецьку (мову "Пісні про Нібелунгів") або готську.

Примітка 2. Роман "Володар Перснів" не є трилогією. Див., наприклад, тут.

Примітка 3. Автор помиляється. Додаток F свідчить: "Вони [енти] були відомі ельдар у давні дні, і саме ельдар енти приписували не власну мову, але те, що вони прагнули розмовляти".