В очах знову  то
плавали,  то кружляли зеленi  й червонi плями i  нудота пiдступила до горла.
Обливало тiло холодним  потом. Вiн став геть мокрий, нiби  його  витягли  iз
води.  Пiт чурiв у  нього  попiд пахвами, зливався вниз по черву, по грудях,
поза вухами по ши©.
     Нудота сплелася з болем, пiдкотилася до горла. I вiн смердючим струмися
виблював кашу, що  з'©в на Корабельному  островi.  Гидота  полилась на  його
пласковидого мучителя  i  бризнула на подушки  i на капцi  рудобородого. Той
пiдскочив, заревiв, як вiслюк пiд час злучки.
     Геть цього байстрюка!!! Геть смердючого шакала!!! Розправляйся з ним як
хочеш! Тiльки без мене!
     Яка гидота!!! --  Обличчя  його виражало  таку муку,  просто  бiль.-- О
паскудство! Тепер я маю пройти очищення, а в мене стiльки справ! О Аллах! За
що такi випробування!!! Витягни з нього хоч клiщами правду про цей лал!!!
     Як  Алi виблював, дихання в нього вирiвнялося i  пiт  перестав  чурiти.
Лише ноги його  не  тримали, як  i  ранiше.  I вiн  завис у руках могутнього
негра, для  якого важив не бiльше, нiж кошеня в руках хлопчика. Отак  жовтий
наробив сво©ми очеретинами веремi©. Рудий  пiдвiвся i пiшов  геть, посилаючи
прокляття  на  голови  всiх  iуде©в,  Бен Сахла,  усiх  каббалiстiв,  магiв,
ворожбитiв i чорнокнижникiв, усiх вiдунiв Басри i всього халiфату.
     Негр не зрушив з мiсця.  Лишився i жовтовидий кат, оббльований з нiг до
голови. I  спокiйно  почав  всаджувати  Алi  пiд  нiгтi  правицi  загостренi
очеретини.
     Коли вiн всадив пiд нiготь останню очеретинку,  Алi знову стало млосно.
I вiн обвис у руках негра. Наче й бiль пiд самими нiгтями зменшився, пригас,
але  дуже  болiло  пiд  пахвами,  болiло  пiд лопатками,  той  бiль  проймав
тремтiнням усе ╨ство, i знов пiт зросив його худе тiло.
     I  тут  знову  перед  ним,  власне,  над ним  став  стражник  з  рiдкою
кучерявого борiдкою.
     А тепер скажи ти менi щиро i по правдi -- чому ти був у Бен Сахла?
     Я пiшов... йому... вiддати... борг...
     Який борг?
     Сказав вiн менi, коли шейх нагородять мене грошима за вiнки  квiтiв, то
щоб я прийшов до нього подiлитись монетами.
     I ти прийшов?!
     I я... прийшов! Як обiцяв... я тримаю слово...
     Добре! Нехай буде так! Але чого ти так довго сидiв у Бен Сахла?
     А вiн розпитував мене про хвору Айшу.
     Ну й що ти йому сказав?
     Я сказав йому, що вона лежить, i викликали Юсуфа лiкаря,  i вiн  таке й
таке ©й призначив.
     А ще що?
     Бiльше вiн мене нi про що не питав...
     А ти йому що розповiдав?
     Я не пам'ятаю...
     Може, згада╨ш?
     Не пам'ятаю...-- хрипко вiдповiв Алi, i все всерединi у нього тремтiло.
     Пити  хотiлося  неймовiрно.  Сморiд  вiд  власно©  блювотини  паморочив
голову, душив сво╨ю гидотою. Алi  хотiлося сплюнути.  Та вiн боявся,  щоб цi
кати  не  почали  його  мордувати. А  бiль  поштовхами  розходився по  тiлу,
наростав  пiд нiгтями. Алi намагався, щоб пальцi не тремтiли i щоб очеретини
вiд тремтiння не розривали сильнiше рани.
     А про якi справи ти з ним iще говорив?
     Не можу... згадати...
     Зможеш!!!
     Тодi  стражник  мигнув жовтошкiрому  плосколицему.  I  той  натиснув на
калами долонями тонких рук. Палички вп'ялися глибше пiд нiгтi.
     Алi  вiдчув такий бiль, що  пронизав його руки,  передався  в хребет, в
лопатки,  в  промежину.  I  вiн  був  зараз на  межi того,  щоб  обмочитися,
обкалятися.
     Та  жовтолиций  зразу  ж  вiдпустив  долонi,  i  бiль спав.  (Певно, по
зрошеному потом обличчю малого зрозумiв, що зараз буде).
     Пити...-- ледь прошепотiв Алi.
     Скажеш, про що  говорив --  дамо пити! Скiльки захочеш! Згаду╨ш, про що
говорив?!
     Я говорив про бiло-червону троянду...
     О! -- вигукнув  страж-- Диви, яка в  цього смiттяра  витончена  натура!
Йому закортiло побазiкати з цi╨ю падлюкою про одне з чудес Басри? Ти не дуже
думай про його щедрiсть та його чудеса... Це вiн вiд величезних грошей  собi
завiв  цяцьку,  щоб  похитуватися  перед  iншими купцями! Вiн  нiчого,  крiм
грошей, не любить!
     Дайте води.. ви обiцяли...-- прошемрав Алi западаючи голосом.
     Жовтолиций  подав йому кухоль води. Хлопець сьорбнув  кiлька разiв i ще
хотiв, але страж забрав кухоль i проговорив до хлопця:
     Говори! Не будеш говорити -- вiн тобi нiгтi буде колупати...
     Я просив Бен Сахла показати менi бiло-червону троянду.
     Це дурницi. Може, воно  так i було... Тепер скажи  -- чого ти  ходив до
Кадарi©? Вона тебе посилала з перснем до Бен Сахла?
     Не посилала...
     А де вона подiла перстень?
     Перстень вона збиралась покласти  у  шкатулочку з черепахового рогу,  а
потiм певно, в тахт.
     Ти бачив, як вона поклала його туди?!
     Нi, не бачив... Я пiшов...
     Ти йшов вiд не© на переговори з iуде╨м про перстень?!
     Нi, нiяких переговорiв не вiв!..
     Значить, ти не посланець Кадарi© до мiняйла?
     Нi я нiколи не був ©© посланцем...
     А чого ти вiд мiняйла знов прийшов до не©?
     Я хотiв у не© попросити грошей!
     Для чого тобi грошi?
     Грошi всiм потрiбнi...
     Добре. Значить, перстень з лалом був у Кадарi©?
     -- Був у Кадарi©!
     А зараз вiн у не©?
     I зараз вiн у не©.
     А  чого ж  Бен Сахл малюнок  персня з лалом  комусь надiслав  iз  сво©м
поштовим голубом?! I голуб летiв до Машрiку?
     Я голубiв у Бен Сахла  не  бачив.  Бен Сахл нiяких листiв  при  менi не
писав. I нiякого персня вiн не малював...
     Значить, це не його малюнок?
     Не його малюнок...-- вiдвiював Алi.
     А чий тодi?
     Не знаю.
     А звiдки ж ти можеш знати, що це не малюнок мiняйла?!
     Я знаю.
     Ти нам, зрештою, скажеш,  звiдкiль  тобi  вiдомо,  що  цей  малюнок  не
мiняйло вималював?!!
     Алi зрозумiв, що вiн знов загнаний в кут, i замовк.
     Турок злегка  вдарив по очеретинах. Вiд цього болю  Алi хотiв крикнути,
але крику не вийшло. Вiн тiльки засвистiв горлом. У нього потемнiло в очах i
дихання  йому перебилось. Голова впала на груди, i вiн  уже бiльше нiчого не
тямив. Знов повернувся до тями тодi, коли вiдчув, що його тягнуть за руки, а
ноги  його  волочаться. I бачив вiн над собою в зеленiм мороцi  височезного,
мов чорний джин, негра. Бачив  його здоровенну, мов  корабельна щогла, руку,
що вхопила його  i волочить за собою, як вiхтик. Ще вiн побачив перевернутим
догори  ногами, що  попереду спуска╨ться вниз  страж. I  тонка чалма вiльним
кiнцем важко облягла його засмаглу волячу шию.
     "Куди це  вони  мене  тягнуть  вниз?! Певно,  задушити  чи  зарiзати  й
викинути кудись у болото..." I  Алi й шкода себе не було, i страшно не було.
Лише  пекло  диким болем  все  пошматоване  тiло. Вiд кожного  поштовху бiль
спалахував з  новою  силою.  Особливо  коли  його пальцi, вже  без очеретин,
чiплялись за спiдницю негра. Тодi  бiль проколював, проймав усе його тiло. В
очах розпускались зеленi й червонi  кола. I вiн  знов на якусь  мить втрачав
свiдомiсть.
     Вони зупинились перед  братами.  Звiдкись  виринув ще  один  чоловiк  у
коротких червоних шароварах. При поясi  в  нього висiв  триглавий  канчук iз
свинцевими намистинами на кiнцях.  Вiдсунулися  з  страшним скреготом грати.
Всi вступили до темного, похмурого примiщення,  дуже смердючого. Чулось,  як
неподалiк плюскотiла вода.
     Забрязкотiли, задзеленчали ланцюги.
     Зарухались купи  якогось дрантя. I виявилось,  що то почали пiдводитись
в'язнi. Стражник виступив на середину i сказав:
     Ану! Вас сьогоднi годували вранцi? Хочете, щоб вечерю дали?! Я питаю ще
раз -- хочете?!
     Хочемо, хочемо,-- прохрипiло кiлька горлянок.
     Ну тодi отак! Бачите ось цi лахи -- штани i сорочку, пояс, хустку?
     В'язнi мовчали.
     Малу нужду справте на них, тодi одержите на вечерю i ©жу, i питво... Не
справите нужду -- i завтра без страви перебудете! Це я вам обiцяю.
     Кинув на середину ослизло© кам'яно© пiдлоги вбрання хлопця.
     Алi  обвис ганчiркою  в руках негра.  I лише  чув, що  робиться,  а очi
заплющив, щоб не бачити всi╨© ганьби.
     Ану Селiме, вiзьми його i постав, хай вiн дивиться. А то i очi закотив!
Ач, яка чутливiсть!!!
     Коли негр поставив Алi й вiдпустив сво© руки, хлопець не  втримався i з
розмаху впав  на  пiдлогу.  Тодi  сталося  змiшання  серед  в'язнiв, i  вони
перепинили свою мерзотну дiю.
     Я  вас на два днi лишу не  тiльки  ©жi,  а й  води! -- обiсiло загорлав
страж.-- I подивлюсь тодi -- може, хто здохне? Щоб менi було менше клопоту з
вами!
     I в'язнi пiдходили до одягу Алi i поганили його.
     А тепер вдягнiть його!
     В'язнi  пiдняли голого  хлопця i  натягли на  нього  мокрий,  невимовно
смердючий одяг. Обкрутили на голову хустку,  просичену  гиддю. ╡ще й шапочку
згори настовбурчили.
     Тепер зв'яжiть  йому руки за спину  i  посадовiть пiд стiну.  Якщо  хто
пiдiйде й допоможе, тому зроблю те ж саме! Тiльки замiсть сечi вимочу одяг у
нафтi! А в кого одягу нема  --  я не пошкодую витратитись на новi сорочки  й
штани! I побачимо тодi -- що при╨мнiше для тiла -- нафта чи сеча? Га?!
     Страж засмiявся, i склепiння розбили на стократ його голос.
     Знайте! Вже кiлька днiв я  - найдотепнiший жартiвник у Басрi! Це i його
господар  визнав! Вiн перший таке  про  мене сказав!  I при вiдомих  шейхах.
Отак!
     Лишив хлопця з в'язнями та й пiшов.  Кита╨ць  i негр вийшли за  грати i
про щось тихо говорили з наглядачем.
     Хоч наче у цьому  узилищi було вогко,  однак Алi вiдчув -- мокрий  одяг
почина╨  на ньому висихати, стягуватись.  Одяг в'©дався в мiсцях суглобiв  i
складок, чим далi, тим сильнiше пекло, i свербiла шкiра. Вiд гидкого смороду
нудило.  Вiд нудоти  розривало його нутрощi, а блювати не було  чим.  I  вiн
вiдригував слизом i гiркою жовчю. Здавалось, уже лопнули всi кишки.
     Вiдчув,  як рiзонуло  болем по  нутрощах.  Вiн звалився  на камiння.  I
вкотре за сьогоднi втратив свiдомiсть.
     Алi швидко повернувся до тями, та нi  говорити, нi рухатись не мiг. Вiн
чув, що в узилищi  захвилювались люди. Та нiхто не  пiдступив до нього  i не
допомiг йому, не зняв з нього обгиджений одяг. Почали в'язнi, хто арабською,
хто  фарсi, хто ще якоюсь,  кричати. Бряжчали ланцюгами, тупотiли, ляскали в
долонi. Горлали з усiх сил:
     - Ганьба! Ганьба! Вбивцi дiтей! Гi╨ни! Шакали!
     ╔валт здiйнявся неймовiрний, кричали  вони,  аж бризкали слиною. Очi ©м
вилазили  iз зiниць. Цей гармидер рознiсся по всiй  баштi, пiдсилений луною.
Та й назовнi якимось гомоном долинув.
     Десь  нагорi  вiдчинилися  дверi,  в  темний  завиток  сходiв  проникло
розпорошене свiтло.  По сходах важко погупав  турок-страж. Вiн  пiдскочив до
грат, перед якими спинились негр, жовтовидий i наглядач.
     Страж  притис  обличчя  до грат i  зi свiтла  спочатку  не  мiг  нiчого
розгледiти.
     Потiм роздивився  лежачого на пiдлозi,  при вiдкритих очах i з пiною на
вустах, Алi.
     Ану швидше витягнiть  цього  шакала на свiже повiтря! Вiдмочiть  його у
водi, щоб отямився!!!
     Алi схопили i потягли кудись. Занурили по шию у водойму, звiдкiля брали
воду для обмивання коней та миття пiдлог у фортецi.
     Поволi вода  розчиняла  гидоту, прохолоджувала  його тiло.  Та водночас
заходила в рани пiд нiгтями i билась там пульсуючим болем.

     15. П╡ДСТАВНИЙ ЧОВНЯР

     Негр тримав за комiр  сорочки хлопця, щоб той  не захлинувся у водоймi.
Та  не тiльки щоб  не захлинувся, а й щоб не напився.  Коли кат пхнув його у
воду,  то  Алi встиг зробити все ж  два  ковтки.  Ця смердюча вода здавалась
йому,  для  його  пересохлого,  перепаленого  рота,  солодшою  за  найкращий
багдадський  шербет!  Та  трохи згодом тi два ковтки спричинились до  такого
болю в шлунку,  що Алi не мiг себе стримати й стогнав, i йому  було байдуже,
чи  когось радують  його  муки,  чи хтось радi╨ його  горю. Часом в головi у
нього наче вибухав  бiлий  туман, як ото  вибуха╨ дим i пар,  коли заливають
водою вогнище.  Алi  рiзало  очi  свiтло,  хоча  вже наближався  вечiр.  Вiн
заплющив очi i подумав, коли на мить спазм вiдпустив його нутрощi: "А Джарiя
там  усе готу╨ до банкету... Дурна негритяночка -- ©й  аби пшонянi оладки  й
барабан..." Та водночас i шкода стало, що  вона дарма  стара╨ться, дарма там
клопочеться... Далi вiн подумати нiчого  не  змiг, бо  знов  налетiла болюча
задуха, i його почали бити  корчi, пливло  в очах червоне марево. Лише дзвiн
стояв  у вухах i  нiяких  звукiв,  слiв  навколо  i  над  собою вiн  не  мiг
розрiзнити й зрозумiти...
     Знайомий, рiдний дим вiд кiзяка залоскотав хлопцевi нiздрi.
     Перед лицем хлопця тонкi вправнi руки жовтолицього. За руками  - пласке
чорнооке лице. Власне, не очi, а чорнi щiлини. Вивернутi вуста розкриваються
i говорять:
     Хлопчику! Твоя моя слухай! Моя твоя не мордуй. Лiкуй твоя. Сиди тихо --
голка не рухай!
     Алi подивився,  куди показував палець  чужинця -- i  аж шарпонувся  вiд
страху --  з верхньо© губи i з пiдборiддя в нього стирчали двi тонкi сталевi
голки. Але  болю в  губах не  вiдчував, лише  в  мiсцях уколiв нiби набряк i
тепло.
     Алi  чув  вiд  базарних  брехунiв,   що  китайцi  так  умiють  лiкувати
проколюванням, як нiякi  арабськi лiкарi не здатнi лiкувати анi припiканням,
анi розтинами розпеченим рiзцем.
     Кита╨ць  вiдкiлясь  узяв ще  голку  ©© всадив хлопцевi в тiм'я. Запекло
вогнем i спало  з болем, перетворилось на тепло i  розлилось по всьому тiлу,
бiль  вiдступив  наче  не дуже, але голова прояснiла.  А за  якийсь час  Алi
вiдчув, що  в  нього геть змiнився настрiй i вiн отак би сидiв  i сидiв, так
йому було добре сидiти i зовсiм-зовсiм нi про що не думати й не рухатись. Та
кита╨ць  зняв iз жаровнi казанок  i вилив  у чашу якесь пiйло. Пахло гiрким,
кисло-терпким i нiби соком молочаю.
     Пий, i не треба болить нiчого рука, не треба болить п'яти!
     Алi випив гiркувате пiйло,  i воно пронизало вогнем нутрощi,  та швидко
заглухло всяке вiдчуття болю.
     Вставай, бiгай,  не  плакай...--  Кита╨ць засмiявся,  i його очi й  рот
перетворились  на три  задертi  риски -- дво╨  очей i вуста майже до  вух, а
нiздрi дивились двома роздутими дiрками.
     Зайшов  страж  i  вiддав  Алi  зв'язку ключiв,  хустку, пояс,  а  торбу
й╨менську надяг хлопцевi через плече.
     Вставай! -- наказав.-- Покажу тобi одну рiч, i можеш iти додому.
     Алi з острахом пiдвiвся -- i нiчого! Не хитався,  не падав, рани навiть
пiд пальцями не болiли. Якесь здерев'янiння в ротi, в руках i у всiх м'язах.
Та нi болю, нi слабостi не вiдчув.
     Пiшли! А ти молодець, Чжан!
     Кита╨ць поклонився в пояс стражевi.
     Моя  людина  слухняний. Скажеш: „Помри  цього чоловiка" --  робим
йому помирай! Скажуть: „Оживай того чоловiка" -- робим йому оживай!
     Страж обернувся i взяв за руку хлопця. Говорив ласкаво i спокiйно, нiби
й не вiн нещодавно заповзявся замордувати на смерть хлопця. Алi не знав, що,
поки  його вiдмочував негр  у водоймi,  поки вiн корчився без пам'ятi, страж
зустрiвся  iз  соглядата╨м, що  страхав Алi на  Корабельному  островi. Страж
наказав  повторити  слово  в  слово, про  що маленький  чоловiчок говорив iз
хлопцем. У соглядатая пам'ять була бездоганна. Тому страж подав йому динар:
     ╡ди геть. Та швидше! Добу не показуйся нiде!
     I от пiсля розмови страж зовсiм змiнив свою поведiнку з Алi.
     Вiн вивiв хлопця  на вулицю з  башти, i Алi побачив над темними зубцями
башт  на  тлi нiчного неба мiсяць, як розпечене жорно червоне. Над  фортецею
метушилися сотнi кажанiв.
     У фортецi палали десятки лiхтарiв i  чадiли смолоскипи нафтовi.  ╡ржали
конi, метушились люди.
     А страж вiв Алi до iншо©, кутово© башти -- найтовщо© i найвищо©.
     ╞м вiдiмкнули дверi, i вони зразу ж пiшли кудись униз,  а за ними ззаду
йшов дозорець  з лiхтарем  у руцi. Вiн пiдняв його високо над головою, i вiд
Алi  i стража-тюрка по ослизлих  каменях затанцювали здоровеннi, велетенськi
тiнi.
     Потiм  вони  спинилися  перед  кованими  мiддю дверима. Наперед  вийшов
дозорець з лiхтарем, поставив лiхтар на пiдлогу i вiдiмкнув запори.
     Замiсть  пiдлоги тут були тиковi товстеннi  палi, складенi  в  грубезну
решiтку. Мiж собою ©х сполучали мiднi скаби.
     Пiд палями плюскотiла  вода внизу i  чулось якесь хрипiння  та сопiння,
хтось нiби вовтузився та зiтхав.
     Дивись!  --  показав  страж  хлопцевi  в отвiр  мiж двома палями. А сам
пiднiс над головою нафтовий лiхтар.
     Застрибали внизу на  водi смердючiй червонi, багрянi вiдблиски вогню. I
враз  iз  чорно© чорнильно© тiнi  з'явилися  людськi обличчя. Вони  дивились
угору, замруживши очi, i  прикривалися вiд яскравого для них свiтла. Скiльки
потiм  Алi переплив морiв i рiчок, де тiльки не побував, але цього  жаху, ще
може зробити водяна в'язниця з людьми -- вiн нiколи не мiг забути. Те, на що
перетворились  у  цiй  мокротi  шкiра  людей,  ©хнi  бороди  й  волосся,  як
вiдкрились на всьому тiлi виразки й рани, як витiкала iз них сукровиця -- не
можна  було анi  забути,  якi  переказати, пояснити  iншим людям. Особливо ж
страшнi були в них пальцi -- пучки розмоклi й розбухлi стертi нiгтi -- з-пiд
яких витiкав слиз i кривавий гнiй.
     Що в них iз пальцями? -- тремтячи, спитав Алi.
     Всi вони  тут швидко божеволiють.  А тому й думають проколупати м'який,
насичений  водою  вапняк i вилiзти назовнi.  Це  страшна омана:  для  свiжих
нiгтiв такий вапняк по силi, але поступово нiгтi розмокають,  i  вони тiльки
калiчать себе i посилюють муки...
     Люди внизу важко дихали, хрипiли, але жоден не проказав i слова.
     Тепер  iди сюди! -- Страж вiдтяг хлопця пiд стiну,  щоб ©х не бачили тi
люди знизу.
     Страж  пiдняв  над  свою  головою  лiхтар i  освiтив малого.  Заговорив
пошепки, перед тим виславши наглядача за дверi:
     Ось  тобi  одне  з чудес  свiту.  Це замiсть  водяних  гiр.  Це  водяна
в'язниця. Я не птах Рух, але сили в мо©х пальцях  досить,  щоб тобi полетiти
туди вниз, до в'язнiв. Звичайно, там,  внизу, риби-кашалота  ти  не побачиш.
Але тобi не буде кому про це пожалiтись -- Чжан тобi
     пiдрiже язика. Вiн великий майстер, найкращий лiкар, якого я знаю! I ти
збожеволi╨ш отут, як i вони. ╞м вода майже по колiна. Тобi вище. Ти згни╨ш у
цьому болотi ранiше, нiж останнiй вiтрильник попливе в ╡ндiю в цьому сезонi.
Зрозумiв?
     Я не хочу, благаю -- не  хочу! -- кричав шепотом Алi i  вчепився в руку
свого ката.-- Благаю милiстю Аллаха -- не хочу!
     Тодi скажи менi  -- надсилала тебе Кадарiя  до мiняйли продати перстень
чи нi?
     Я ходив подивитись  його троянду. А перстень я ©й вiддав, коли витяг iз
каналу...
     Чому ти не вiддав Абу Амару? Це ж його перстень...
     Бо вiн так зо мною говорив, нiби я нiчого не вартий...
     Тодi ти вирiшив не вiддавати лал Абу Амару?
     Ага. Я вирiшив пiти вiд нього...  Але мене нiхто не бере на корабель нi
слугою, нi  матросом... I я подумав, що коли я  заплачу грошi за  про©зд  до
╡ндi©,  мене вiзьмуть...  Тому я  понiс Кадарi© лал  --  думав, вона багата,
винагородить мене динарами за таку послугу.
     Скiльки вона тобi видiлила динарiв?
     Нiчого. Жодного.
     I вона нiчим тебе не вiддячила?
     Алi вагався, чи  говорити, чи не говорити. Тодi страж  опустив лiхтар i
тицьнув його в руки Алi.
     ╡ди  подивись  на них.  Уважно подивись на ©хнi  пальцi... Тво© стануть
такими за один день. Навiть якщо ти не колупатимеш стiну...  Чи ти забув, що
Чжан тобi зробив з нiгтями?..
     I тiльки це сказав страж, як Алi вiдчув, що бiль почина╨ повертатися до
нього.
     Вона  дала  менi перстень  з  синiм  дiамантом!  --  на  одному  подиху
вистрiлив словами Алi.
     Де перстень?..-- ледь чутно зашепотiв страж.
     При  боковiм входi  в садибу  одвiрок злiва внизу ма╨  сучок,  прибитий
пилом i брудом. Якщо сучок вийняти, пiд сучком перстень...
     Присягнись Аллахом, що ти до нього бiльше не пiдступишся!
     Присягаюсь Аллахом, я не пiдступлюся бiльше до схованки!
     Хто ще зна╨, крiм тебе i мене?
     Нiхто.
     А Абу Амар зна╨?
     Якщо Кадарiя ще  не сказала, то Абу Амар не  зна╨. Але  вона з  ним  не
могла побачитись. Вона з купцями гуля╨, а вiн на полюваннi. А з ким -- я  не
знаю.
     Я  знаю.  ╡ди  додому i  мовчи.  Ось тобi  десять динарiв на дрiбнички.
Писнеш  Абу Амару, що тебе мордували, чи  про синiй  дiамант -- твоя подорож
кiнчиться у цiй баштi.
     А пальцi i смуги на тiлi? Що я скажу?
     Скажеш, був на Корабельному островi, i на тебе впали жердини.
     А сморiд вiд одягу?
     Намочи i вiдмий iз попелом. Весь сморiд вiдiйде.
     Як же я дiстанусь додому?
     Тут завжди човнярiв вистача╨...
     Бiля  причалу,  пiд  фортецею стояло кiлька човнiв. Страж  пiдiйшов  до
одного човна.
     Егей  ти, син повi©,  вiдвези  цього байстрюка до  садиби Рустема! -- А
тодi тихiше: -- Та  гляди не втопи його! Бо знаю  я  вас  -- заради десятьох
дiгтярiв ви й маму  рiдну зарiжете! У, бандюги ви басрiйськi! Ось тобi п'ять
фалсiв. Та давай швидше, а то я знаю, як ви, нероби, ледарi й шакали, возите
простих людей... як равлики повзете! -- Ще якусь лайку проказав страж i зник
у темрявi.
     Човняр  же  загасив  лампу  на  високiй  кормi  свого  човна  i  поволi
запрацював веслом. Все вiн робив саме те, що так ганив страж-тюрок.
     Коли вони ви©хали на широкий канал, Алi здалося, нiби  далеко попереду,
лишаючи мiсячнi слiди на чорнiй водi, мчить рибальський  човен. Алi  аж  очi
протер -- здалося, що  там, попереду на човнi,  сидить загорнутий  у широкий
плащ тюрок-страж,  а  щосили  веслу╨  -  точнiсiнько  за  поставою  рибалка,
невдалий нурець. Алi затрусив головою  --  мана, марення якесь! Та й далеко,
щоб можна було розрiзнити  вночi  сидячого стража i  кремезного  рибалку  на
мiсцi весляра.
     Дивну  рiч  робив  з  хлопцем той  напiй лiкаря  Джана  --  бiль поволi
повертався, але терпiти  його було зовсiм  не важко. А от  зiр  i слух  наче
загострились, як нiколи. I то пiсля всiх тортур!
     Тому, коли човняр почав крутити головою i озиратись, чи не видно когось
на каналi, Алi сполохано подумав:
     "А чи не вчинить вiн так,  як ото говорив страж?  Це ж у  мене в  торбi
десять динарiв!"
     I коли  човняр сказав: "Дай-но сюди торбу!" -- Алi подав  йому торбу, а
сам швидко розв'язав  пояс, потиху спустив штани й накрив ноги сорочкою. Вiн
вiдкачав рукава якнайшвидше, щоб легше було скидати сорочку пiд водою.
     Човняр  перестав гребти.  ╡  човен погойдувався на  хвилi, його потроху
зносило припливом у бiчний темний i глухий канал.
     Човняр колупався  в  торбi.  I  серед  фiнiкiв та  горiхiв  нiяк не мiг
вiднайти всi десять динарiв.
     Скiльки в тебе динарiв тут було?
     Десять...
     Ану йди сюди - шукай менi ще два!
     Нiкуди я не пiду.
     Не пiдеш?! -- загарчав човняр.
     I по тому хрипу вiдчув Алi -- вiн не  човняр, вiн iз  тих катiв, що  ©х
повно у  фортецi. Таки страж дав йому наказ замордувати  хлопця. Щоб  вiн не
обмовився, не доповiв Абу Амаровi про синiй дiамант. "Нi, тепер я на волi! А
ти не човняр, ти всього не зна╨ш про воду. Вода мене вряту╨!"
     Алi  пiдвiвся одночасно з  тим,  як човняр  пiдняв весло, щоб  оглушити
хлопця.
     Алi щосили вiдштовхнувся вiд борта човна i впав у воду.
     Човен  хитнуло з  такою  силою, що човняр мав  кинути у воду весло, щоб
самому не звалитись у воду.
     А  вода  прибувала знизу, вiд моря.  I  тому течiя вривалась  у вузький
боковий канал  з  хлопанням та цмоканням, закручуючись у водоворотах. Човняр
вирiвняв  човна i потягнувся по  весло, та течiя пiдхопила  весло i  несла в
прохiд бокового каналу.
     Човняр, як i всi  куфаджi в  Басрi, мав жердину,  щоб штовхати човен по
мiлкому. Та ба -- жердина не дiставала до дна.
     Човняр  вилаявся i заходився  пiдгрiбати обома  руками, щоб  наздогнати
весло.  Це  й  дало час хлопцевi  випiрнути, побачити, що робить його ворог,
набрати  повнi  легенi повiтря  i швидко  звiльнитися вiд  мокро©  i  важко©
сорочки. Тепер на ньому була лише зв'язка ключiв вiд будинку Айшi.
     Поки човняр виловлював весло, Алi  вже був далеко в темному i вируючому
каналi.
     Те, що човняр не роздягся i не стрибнув за веслом, остаточно переконало
-- то перевдягнений страж, охоронець намiсника i його вельможних слуг.
     Коли човняр зрештою  якось наздогнав весло, виловив його, Алi вже вилiз
i щосили мчав, балансуючи i ледь  не  падаючи  у воду, вузьким хiдником повз
поснулi садиби.
     Тiльки, розбурханi бiгом хлопця, надривалися собаки всього кварталу.
     Коли  квартал кiнчився, Алi  стрибнув у воду  i поплив на другий берег,
Швидка течiя води на пiдйомi перенесла хлопця до невисокого берега. Пiдтягся
на ослизлих палях i знов побiг.
     Якби  човняр кинув човна, то,  певно, наздогнав би хлопця. Та вiн цього
не зробив. Рiзне потiм думав Алi, проте вiдповiдi знайти не мiг.
     Це була якась дивна гонитва -- по  водi й по хiдниках тiкав хлопець,  а
за ним по водi гнався його смертельний ворог,
     I вийшло так, що обо╨ вони наблизились до Рустемового кварталу.
     I тут Алi зрозумiв, що цей фальшивий куфаджi зловить його i заб'╨.
     Праворуч склади деревини пiднiмаються  стiною. Мiж ними ╨ промiжки, але
завузькi, щоб у них пролiзти i сховатися.  Якщо  стрибнути у воду i поплисти
до садиби Айшi --  то ворог або наздожене його на човнi,  або тодi  вхопить,
коли  Алi вiдмикатиме дверi будинку. Алi стишив  бiг  i спинився  в  затiнку
виступу штаби болонкiв.  У грудях у  нього свистiло, а дихали пiд  ключицями
розривало. Сил не було нiяких, i знехiть до всього охопила хлопця.
     Вiн байдуже дивився на те, як човняр вибира╨ зручне  мiсце, щоб вилiзти
на  хiдник. Ось вiн  почав обмотувати линви на  палю,  щоб  човен не забрало
хвилею.
     Якась сила пiдняла змученого Алi на  рiвнi ноги i тихим кроком повела в
глибокi тiнi дерев'яного складу. Дихав вiн ротом, бо нiс був геть закладений
i вiн не вiдчував нiяких запахiв -- нi водоростей i болота, нi дорогоцiнного
сандалового аромату, нi ладанного  запаху левантiйсько© живицi. Й раптом Алi
чи побачив, чи вiдчув, що тут мiж двома стойками деревини ╨ бiльша щiлина, i
вiн залiзе в не©.
     Алi  прослизнув межи гострi кiнцi  окоренкiв,  вони дряпонули  його  по
грудях, по животу, але болю вiн не вiдчув. Боком, боком, навпомацки хлопчина
залазив все далi й далi в склад.
     Присiв, принишк i слухав, прислухався.
     Трiскотiли  цвiркуни, скрипiли десь  пiд корою якiсь жуки чи хробаки, в
прохiд долинав уже приглушений плюскiт води.
     Алi  вiдчув тихi обережнi кроки. Бiля  щiлини кроки припинились. Чулося
важке дихання. Просвiт  закрила чорна тiнь. I вже  у вузьку  щiлину  не було
видно протилежного берега каналу  з  освiтленими блакитним мiсяцем будiвлями
Рустемово© садиби.
     Тiнь почала торсати болонки, щоб розширити отвiр i пролiзти в прохiд.
     Марна справа. Складенi зрубом болонки й товстi жердини рипiли, трiщали,
хитались,  але-не зрушилися з мiсця. Ворог  шаленiв i  все  сильнiше  шарпав
дерево.
     Алi з шаленим. калатанням серця чекав, коли ж болонки не втримаються  i
посипляться згори на голову його ворога. Та нiчого подiбного не сталося.
     I тодi човняр проговорив у темряву хрипко i люто:
     Нiчого! Руки в мене короткi, зате стрiла дiстане!
     I вiдiйшов вiд отвору.
     Перший порух, поштовх Алi був кинутись до отвору i вискочити iз пастки.
Напевно, що страж, навiть  стрiляючи вслiпу, просадив би  його стрiлами, мов
яблуко голками!
     I  вiн уже повернувся  боком,  щоб  вилiзти назад.  Та враз  розсмiявся
подумки: "Який лук у цього гада?! Якби був лук, вiн би мене у Великiм каналi
пiдстрелив!..  Дзуськи!  Дiждешся ти,  щоб я вилiз iз щiлини!  Дерево  добре
складене -- я нагору видерусь i подивлюся, що ти там поробля╨ш?"
     Алi навпомацки в повнiй темрявi почав  дертися  вгору.  Високi колодязi
деревини рипiли,  потрiскували,  хиталися.  Здавалося, ось-ось  заваляться i
поховають пiд собою хлопця.
     Та небавом Алi був на верху споруди -- на помостi, сплетеному з пакiлля
та вербово© лози -- щоб сонце не розпекло деревину, щоб  вона не трiскалася,
та ще й пальмовим листом накритому вiд дощу.
     Алi пiдповз  до  краю покрiвлi i зазирнув  униз. Лiворуч, пiд хiдником,
колива╨ться на легкiй хвилi човен. А  човняра не видно. Алi ще  далi висунув
голову  i  побачив  -- праворуч,  на  вiдстанi  крокiв  п'яти,  притисся  до
дерев'яного  зрубу страж. Права рука  витягнута  i в нiй наче свiтиться лезо
ножа. Алi завмер, затамував подих. Якщо обережно перелiзти з цi╨© споруди на
iншу, то якраз можна на голову йому скинути болонок.
     Алi переповз  i  не  порушив  жодного  стовбура, тiльки  кора  крихтами
посипалася вниз iз акацi╨во© гiлки. Алi зазирнув униз, водночас стережучись,
щоб по легкому схилу покриття не скотитись униз.
     Пiд ним на вiдстанi, може, лiктiв п'яти-шести бiлiла пов'язка на головi
човняра.
     Алi  ледь не  заплакав  --  пiд  рукою  не було  анi каменя,  нi добро©
жердини, щоб оглушити чи й убити напасника.
     Алi  з вiдчаю  шарпонув  кiнець болонка,  що стирчав  з-пiд  пальмового
листя.
     Отут врештi болонок викотився з-пiд покрiвлi i полетiв  униз. Просто на
човняра. Та човняр устиг вiдхилити голову, але кiнцем стовбура його зачепило
по сiдницi i лiвiй стопi. Вiн аж захлинувся вiд болю, застогнав по-звiриному
i присiв на палi хiдника. Вiн випустив нiж i обома руками схопився за стопу.
     Алi побачив, що на пальцях у нього заблищала темна рiдина -- кров!
     Алi  пiдвiвся  на  повен  зрiст,  спробував  скинути на  ворога плетену
покрiвлю. Дарма! Сил не вистачало для тако© ваги.
     Тодi вiн вирiшив -- треба стрибати вниз i плисти через канал. Але ж  як
високо! А якщо перескочити через  хiдник  i  просто  у воду?  Алi попробував
похилу покрiвлю -- чи не  сова╨ться? Лежить мiцно. Вiдiйшов до  кiнця -- для
розгону  зовсiм  обмаль вiдстанi. Та  й лист пальмовий слизький  --  ноги по
ньому ковзають.
     Розбiгшись  з  десяти крокiв, Алi  щосили  вiдштовхнувся правою ногою i
шкереберть полетiв униз.
     В гарячцi вiн  i  не  почув, що палю  все ж зачепив i обдер вузький пас
шкiри  вiд  стегна  до  само©  стопи.  Але вiн був у  водi!  Плив пiд водою,
затамувавши дихання, щоб проплисти якнайдовше.
     Коли виринув, то побачив, що перепiрнув майже чверть каналу.
     Озирнувся на склад деревини.
     На однiй нозi човняр стрибнув до човна.
     Алi  набрав  повiтря i пiрнув.  Плив пiд  самiсiнькою поверхнею, щосили
працюючи руками й ногами.
     Вiн ще разiв три набирав повiтря i зрештою торкнувся ослизлих паль.
     Видерся  на хiдник просто перед  порогом будинку Айшi. Руки вiдшукували
потрiбного ключа на поясi, а голова повернулася назад.
     Ставши на  одне колiно,  човняр гнав човен  через канал. Вiн був уже на
серединi. Ось i  потрiбний  ключ! Рука тремтить, нiяк  не може  потрапити  в
отвiр.
     Коли Алi повернув перший раз ключ, човен вдарився носом об палi. Човняр
ледь не вилетiв у воду в  гарячцi, але таке гальмування, певно, йому завдало
страшного болю, бо вiн застогнав, наче бугай пiд ножем.
     Другий  поворот ключа! Алi штовха╨  дверi i  пада╨ в  темряву. Щось над
головою трiскотить i тупо вдаря╨ його по тiменi.
     Алi пiдхоплю╨ться i закрива╨ дверi, встига╨ засунути засув.
     I в ту ж мить з усього маху в дверi б'╨ людське тiло. Даремно! Дверi на
запорi. А далi Алi закрива╨ на другу запору. Тепер дверi можна висадити лише
болонком!
     Алi прислуха╨ться до того, що робиться в домi.
     Нагорi  гуде музика,  лящать  людськi голоси. Спiвають  жiнки i чу╨ться
чоловiчий голос.
     Алi тихо йде до помешкання Айшi.
     Щось чiпля╨ ногою, i  луна╨ дзенькiт. Алi нахиля╨ться i шарудить руками
по пiдлозi. Нiж! Ось що вдарило його  по тiменi! Це ж  човняр метнув у нього
ножа.
     Алi навпомацки пiдходить до  дверей Айшi. Вони замкненi. Шука╨ i пробу╨
всi ключi. Нарештi тихо вiдчиня╨.
     Смердить прокислою  ©жею,  лiками i  хворим  потом.  Пiд  стiною злегка
посапу╨ увi снi Айша.
     Алi  навпомацки дiста╨ться до жаровнi.  Вона гаряча.  Значить, жар  пiд
попелом ╨.
     Розгрiба╨ попiл, роздмуху╨ жар. Ось i вербовi прутики.
     Весело загоря╨ться полум'я над жаровнею, а  хлопець тим часом знаходить
сво©  речi. Вдяга╨ться  у старе дерте  вбрання.  На ньому лише новi, але вже
закалянi  шапочка й хустка. За  пояс Алi стромля╨ ножа, а стрiли i  корзинка
вiд фiнiкiв у лiвiй руцi.
     Треба тiкати звiдсiля, з  цього  кубла  страшного  з його та╨мницями  i
розпустою. Та й  сам  вiн  ще завдав одну та╨мницю цiй садибi -- запхав  пiд
сучок найдорожчий у свiтi самоцвiт! Але що ж там робиться нагорi?
     "Ще встигну подивитися, що там робиться, а коли розвидниться  й заднi╨,
попливу на Корабельний острiв! Часу ще чимало!"
     I  хлопець  перейшов  через перехiд першого поверху,  вiдiмкнув дворовi
дверi й опинився бiля човна.
     16. АЛЬ-ХАШИШ В'АЛЬ-ХАМР *
     Алi  склав  речi пiд корму розваленого човна.  Ставало вже темнiше,  бо
мiсяць опадав за чорнi опахала пальмових верхiв.
     Свербiли рани пiд нiгтями, особливо на великому пальцi лiво© руки.
     Алi обмацав  свiй старий одяг. На  колiнах ось-ось розповзуться  дiрки.
Шов на  плечi сорочки  розiйшовся. Старий пояс,  скручений  iз старого шмата
плаща, видавався хлопцевi загрубим пiсля Абу Амарового дарунку.
     У вiкно виливалася скiмлива жiноча пiсня i срiбнi переливи аль-ута.
     "Невже це Кадарiя гра╨? Але наче жорсткiше, наче чоловiча рука..."
     Алi не мав того слуху, що Джарiя, та все ж грубiсть вiн уловив.
     Витяг  ножа  з-за пояса  i затис  кiстяну  колодку зубами.  Вiн  заново
заправив сорочку в штани, зав'язав кiнцi  штанiв на поясi мiцним, але легким
для розв'язування вузлом -- раптом знову доведеться плавати? I добре перевив
стан  поясом.  Витяг  з  рота  ножа i застромив за  пояс,  обережно, щоб  не
порiзати собi руки i не розкраяти одяг. Помацав гострий  кiнчик ножа, що  аж
до стегна притискався. Так можна  себе поранити! I  хлопчина притис колодку,
щоб  нiж стирчав пiд iншим кутом. Мiсячне  гало  зовсiм погасло  за  чорними
пальмами, i вони злились iз  чорно-синiм небом. А небо над Басрою, як тiльки
пропав мiсяць, розкрилося мiрiадами квiтiв-зiрок.  Несамовито трiскотiли всi
нiчнi комахи-спiваки.  Особливо ж цвiркуни  на  деревному  складi. Над водою
пролiтали безперемiнно всi звуки -- далекi  й  близькi  -- iржали десь конi,
ляпали  по водi  весла, iз Дар-ель-Кихабу неслась  музика  й  гомiн.  Навiть
звiдкiлясь, iз кварталу оманцiв, чулася нiчна молитва. Бувають же  побожнi i
правдивi люди i в Басрi!
     Алi полiз помалу на  суху пальму. Лiз обережно  i дуже  доволi -- тепер
його нiхто не бачить -- аби лише  не почув. Алi здавалось  часом, що  пальма
рипить,  що у не© гнилий стовбур i вона ось-ось звалиться. Та  пальма  хоч i
хиталась, однак не падала.
     I небавом хлопець видерся на рiвень вiкна.
     В  кiмнатi  рiвно палали свiтильники i було добре видно всiх  -- i  Абу
Амара  в новiм  перськiм каптанi,  з кривим чингалом за поясом, i  патлатого
спiвака,-- але вiн не спiвав, а лише грав  на лютнi,-- i якихось трьох дiвок
з Дар-ель-Кихабу. Одна спiвала пiд аль-ут, а двi танцювали з пляшками вина в
руках i чашами.
     Тодi Алi  закортiло взнати, чи на мiсцi Рустемовi  жiнка й  донька. Вiн
спритно  спустився вниз i обережно пiдiйшов до будинку. Пiдтягся на  руках i
по  стовповi,  як тiльки-но  по  стовбуру пальми, залiз  на  галерею другого
поверху, а звiдтiля вже на дах.
     Зазирнув   з  даху   на  Рустемове  подвiр'я.  Там  пiд  стiною   спав,
загорнувшись  у  плащ,  ╨внух. А подвiр'ям бродило  потирi  пси  в  сталевих
обручках. Алi все добре роздивився, бо  над головою ╨внуха-стража в залiзнiм
кованiм держаку було закрiплено нафтовий лiхтар.
     "Бач, як на  нафтi,  то вiн не заощаджу╨! I, певно, сво©х  хорасанських
вовкодавiв году╨ краще за рабинь i наложниць! Он якi страхiття!"
     Пси чи  вловили запах Алi,  чи  вiдчули його думки,  та  спочатку  один
собака звiв морду до високого будинку i гавкнув, потiм до  нього при╨дналися
ще три. По разу-другому  гавкнули  i знов пiшли бродити  подвiр'ям  багатого
скупердяя.
     Коли на даху будiвлi з'явилися двi постатi в запиналах, Алi спочатку ©х
не почув  i не помiтив. Та й  вони, певно,  його не  помiтили,  бо  iнакше б
зникли.  Вони зата©лися внизу, до  стiни  припали. Шепотiли одна однiй. Одна
говорила арабською мовою, друга ©й вiдповiдала на фарсi.
     Арабською  сказали: "Дивись,  який вiн сьогоднi гарний!" Щось  тоненько
вiдповiли, та Алi пiзнав лише  окремi слова на  фарсi, а змiсту зрозумiти не
змiг. "Дивись, музика кудись пiшов... Дивись, дивись,  он в кутку..." ╡ щось
далi вони шепотiли, однак Алi нiчого не дiбрав.
     Десь  знизу  з вiкна неслися  звуки  сопiлки очеретяно© i стукотiння по
барабану.
     "О  Аллах!  Диви, що  в  них на скатертинi!  I мед у сотах, i горiхи, i
коржики,  i  родзинки, i земля ©стiвна,  i  яблука! Ти  дивись  -- цiла таця
яблук!.." Ця, що перелiчувала на©дки, певно вiд роз'ятрення такими розкошами
заговорила вже вголос.
     Проте ╨внух-страж  i не ворухнувся навiть -- тихо похропував.  I собаки
не звернули на голос нiяко© уваги -- вони добре його знали.
     Тут  озвалася, певно вiдхиливши запинало, персiянка. I Алi зрозумiв, що
вона  дуже  хоче  ©сти.  Це було  те  речення,  яке Алi найчастiше  чув  вiд
персiв-носi©в на багдадських базарах.
     I тут сталося неймовiрне -- щось трiснуло в стiнi знизу, там вiдкрилася
велика дiрка, звiдтiля полилось тремтливе свiтло ╡ почувся голос Абу Амара:
     - Якщо  ви вiдмовитесь, перi, вiдвiдати хлiба в мо©й господi, я заподiю
собi смерть!
     Двi постатi як вiдсахнулись, так i завмерли нерухомi. Знову Абу Амар:
     - Я рахую до десяти. Один... два... три... чотири... п'ять...
     Алi  почув, як задзвенiв булат,  витягнутий iз пiхов. Голос в Абу Амара
справдi  був такий  страшний  i рiшучий, який  може бути тiльки в людини, що
поклала урвати собi життя.
     Алi так  затрусило зi  страху  та  цiкавостi, що вiн  перехилився аж по
груди i зазирнув униз.
     I диво!  -- його не  помiтили, хоча свiтло  вiд мiдно© лампи досягло  i
його хустки й лоба.
     На рахунок "вiсiм" менша постать кинулася в  отвiр iз словами: "Побiйся
Аллаха!"
     Друга мовчки зайшла в отвiр зразу ж на  нею. Тут свiтло згасло, а звуки
й голоси обiрвались --  хтось закрив отвiр шматком стiни iз  середини. Тепер
Алi  зрозумiв, для  чого  Абу Амар  винаймав  майстрiв-теслярiв!  Вони  йому
продовбали отвiр i випиляли шмат стiни, що виходила на майданчик зi сходами.
Алi швидко  й  тихо переповз до вiкна кiмнати Абу Амара.  Тепер  вiн  уважно
слухав, але  голоси  мiшалися  з музикою i спiвом. Бо коли Абу  Амар  гостям
запропонував вина  i вони вiдмовились,  дiвки перестали грати. Тодi Абу Амар
гостро проказав сво©м металевим голосом, який мiг бути  i дружнiм, i медовим
навiть:
     Ви сюди  прийшли  розважати мене  чи бенкетувати з мо╨© ласки? Пiсню  й
танець!
     Завели пiсню дiвки, били в  барабан, певно той,  що в мотлосi вiднайшла
Джарiя. Час вiд часу хтось iз них свистiв у сопiлку.
     Потiм   додалася   ще  срiбна   гра  аль-ута   i   брязкiт  обручок   i
намистин-дукачiв.
     Почув, що Абу  Амар  покликав Джарiю. Вона щось вiдповiла. Алi аж кулак
собi прикусив вiд злостi, що  не змiг дiбрати й слова з того, що говорив Абу
Амар негритянцi.
     Тодi Алi зрозумiв, що тепер  саме час ризикнути i опуститися до шпарки,
заглянути всередину.
     Алi  нiж  поклав  на  дах,  розперезався  i прив'язав пояс до  кутового
болонка  на даху.  Вийшла линва, може, лiктiв на три, така саме  якраз, щоб,
зависши на  нiй, стати на кiлочки голуб'ятнi. А голуб'ятня була вся потикана
тими кiлочками. Що й казати, ризикував Алi дуже -- якби кiлочки не витримали
його, вiн би  по  куполу голуб'ятнi покотився на дах сарая.  Шуму наробив би
чимало, та й поранитись мiг. I хто зна, чи  не потрапив би до рук охоронцiв,
або й собакам на розправу!
     Алi  поволi, обережно, тримаючись за  глиняний дах голуб'ятнi, пробував
пальцями нiг  i п'ятами,  чи  не  затонкi кiлочки, на  якi  сiдали птахи, чи
витримають  його?   Хлопцевi  здалося,  нiби  вiн  так  довго  спускався  по
голуб'ятнi, що вже скоро ранок настане i його застукають тут, на чужiм даху,
в чужiм подвiр'©!..
     Коли вiн обережно пiдiбрався до щiлини, то побачив i почув  щось зовсiм
незрозумiле.
     Навколо скатертини сидiли всi -- i дiвки, i спiвак, i Абу Амар, i жiнка
i донька  Рустемовi. А обносила ©х усiх з тацею  Джарiя, вдягнена у  червону
сукню з китайки.
     Жiнка й донька Рустемовi не пили вина,  перед ними i чаш з-пiд  вина не
стояло. Вони лише брали з тацi, що тягала Джарiя, якiсь лакiтки.
     Дiвки ж дудлили вино.
     Спiвак вiд них не вiдставав.
     Всi були п'янi. Навiть жiнка й донька Рустемовi. Тiльки якось особливо.
Наче  подурiли.  При  кожному русi вiдкручувались, вигинались, мов  ©х корчi
били. Та  повнiстю  обличчя не оголювали. Абу  Амар узяв аль-ут  в спiвака i
заграв.
     Жiнка  i  донька  Рустемовi  заляскали в  долонi, вузькi,  витонченi  й
фарбованi в хну.  Покривала  ©хнi вiдхилились,  i  хлопцевi  вiдкрилася досi
небачена  краса.  Тонкi  й  плавкi  лiнi©  обрису  лиця,  неймовiрно  великi
мигдалевi очi.  Та погляд очей божевiльний, геть скляний!  Голоси ©хнi стали
збудженi.  Високi й  пронизливi, ось-ось, здавалось, зiрвуться на крик чи на
плач. Зовсiм собою не володiли.
     Тут Абу Амар завiв пiсню на фарсi. Грав собi на аль-утi, а цi дво╨ йому
пiдтягали. Дiвки з Дар-ель-Ки-хабу лише iз заздрiстю поглядали п'яними, геть
посоловiлими очима. Цi пили на всю губу -- перед  кожною стояло по широкiй i
великiй чашi. Спiвак вiддав  лютню Абу Амару, а замiсть лютнi щедро орудував
пляшкою  iз солодким вином. Три дiвки вже  були готовi. Абу  Амар добре  все
бачив.  Тодi  вiн пiдкликав  Джарiю,  щось  ©й сказав, спiваковi  кивнув  на
барабан.  Найменш  п'яна  дiвка  спробувала  видобути  мелодiю iз очеретяно©
сопiлки,  та  лише пустила  слину  собi на  сукно, навiть до  ладу  не могла
пiднести до рота пищик.
     Алi  аж  затрусило   вiд  обурення  та   огиди!   П'янi  чоловiки  його
засмучували, а от жiнки доводили просто до  сказу! I невiдомо,  чи не скарав
би вiн котрусь iз них, якби вони йому трапилися в таку мить? Вдарила  дрiбна
трiскотня  по барабану, Абу Амар вiдiбрав у дiвки  сопiлку, облив ©©  вином,
обтер  i  задув  рiзко  i  по-дурному  швидко, високо  й пронизливо.  Джарiя
клацнула  пальцями i задрiботiла на мiсцi,  з усiх сил  крутячи сiдницями та
вихиляючи стегнами.
     Дiвки  вже спали. Тiльки  одна,  споглядаючи мистецтво Джарi©, змахнула
рукою, немов б'ючи в барабан.
     Абу Амар сказав щось швидко, урвавши гру на сопiлцi.
     Джарiя слухняно, нi,  навiть  iз радiстю  здерла з себе  сукно.  Обидвi
Рустемовi красунi на ©© голу поставу радiсно й нестримно загукали, заляскали
в  долонi. Цього разу  Джарiя  танцювала  зовсiм  не так, як тодi,  коли Алi
супроводив  ©©  танець стукотiнням по  мiдному  тазику. Вона навiть  не  так
танцювала,  як  мить  перед   тим,  коли  ще  на   нiй  телiпалася   червона
суконка-сорочка. Вона закотила очi пiд лоба, задерла голову i руки розкинула
широко.  Та широко розставленi  руки  рухались  кожна  сама  собою, з  усiли
тонкощами повторюючи ритм бою  барабану. Немов  iз чорного лискучого дерева,
тулуб  ©© лиснiв вiдсвiтами свiтильникiв, i вона звивалася тiлом, наче змiя.
А ©© нога й стегна, напiвзiгнутi в колiнах, тремтiли дрiбним тремтiнням.
     Алi аж струсонув  головою,  щоб прийти до тями. Виходило, що руки  свiй
танець танцювали,  тулуб свiй, а ноги  зовсiм iнший.  Здавалося,  що  Джарiя
водночас зобража╨  i  птаха, i  змiю,  i притопу╨ ногами, як коза  якась  чи
газель!
     Донька  i  жiнка  Рустема  не витримали,  почали  кричати,  розмахувати
руками, плескали в долонi. Смiялися божевiльним смiхом.
     Першою  пiдхопилася   жiнка  Рустема,  розперезалася,  скинула  каптан,
розпустила зав'язку сорочки на ши© i, струснувши плечима, почала вилазити iз
сорочки через широченний розрiз. Ось вона видерла руки з  рукавiв, шарпонула
плат  з  голови, i  на  бiлi  сторчливi  груди посипалися  пасма  пречорного
блискучого волосся. Вона танцювала, певно, пiд якусь таку музику, яко© нiхто
крiм не© не чув. Рухи були в не© рiзкi, безладнi, вона то пiдiймала руки, то
кидала ©х униз, крутилася на одному мiсцi. Часом ©© несло кудись до стiни, i
вона кричала:
     Тримайте, бо вилечу у вiкно!
     Потiм вона зупинялась  напроти Джарi© i лише шалено вертiла  стегнами i
пiдбивала низом живота.
     Алi стало страшно -- жiнка Рустема, така красуня, яких малий не бачив i
на невiльничому базарi в Багдадi, зовсiм була божевiльна. Алi добре бачив ©©
задерев'янiле  лице  i  широко  вiдкритi очi,  блискучi  й наче склянi.  Алi
задивився на жiнку Рустема i якось про╢авив те, що в  цей час донька Рустема
розiбралась геть, вискочила i почала танцювати навпроти Джарi©. Алi заклiпав
очима вiд того мерехтiння тiл -- чорного i бiлого, що перекривали одне одне,
то  нiби зв'язуючись, то  нiби розпадаючись, як  скалки бiлого  порцеляну  i
чорно© роменсько© амфори.
     Жiнка  Рустема-скупердяя  крутилася  навколо  них i  до всього  крутила
головою, чорнi пасма ©©  волосся  вiялися, мов крила, над  блiдим  обличчям.
Вона все пiдсовувалась, наближалась по колу до Абу Амара.
     Алi  добре бачив,  як  блищали ©© очi, i як вона козирила очима  на Абу
Амара, i як роздулись ©© нiздрi
     Хлопець  бачив, що  вона зараз кинеться до  його  хазя©на.  I  що  вона
вчинить, одному Аллаховi вiдомо!
     Першим  порухом,  зразу,  в  хлопця  було  закричати, застерегти  свого
повелителя. Та тут же отямився, бо згадав перше напучування  Абу Амара -- що
б вiн, мосулець, не робив, iнакше  бути не може, i без наказу Абу Амара його
слуга не ма╨ права щось дiяти.
     I ось воно сталося -- з льоту Рустемова жона впала на Амара, вiдтрутила
сопiлку i впилася  в його  вуста. А  руками  на ньому рвала пояс, розкривала
каптан, розривала тонку сорочку мiсрiйського полотна...
     Донька Рустема все  крутилася, крутилася, й ©© виряченi очi, здавалось,
нiчого не бачили.  Та ось  вона схилила голову на мить, обкручуючись навколо
себе, i враз, як стiй, спинилась.
     Так  i  стояла,  викрутивши  шию,  з  пiднятими  до  плечей  руками,  i
споглядала, що ©© напарниця чинить з Абу Амаром.
     Потiм  мовчки впала  на колiна  i поплазувала по пiдлозi. Зрештою  вона
дiсталась  до  нiг Абу  Амара.  Вхопилась  обома руками за чобiток  i щосили
потягла до себе...
     Алi стало  страшно вiд усього, що дiялось перед його очима. Його просто
тiпала лихоманка i цокотiли  зуби.  Вiн ще з самого малечу боявся навiжених.
На  базарах ©х  вистачало.  Але то були  все чоловiки.  I вони  були  раз  i
назавжди  здурiлi. А цi ж ось  на  очах обiсiли  i коять  подiбне! Де  ж  це
чувано,  щоб жiнка кидалась на чоловiка, як  чоловiк кида╨ться на жiнку?! Це
проти  всiх  законiв  свiту! Алi  не  мiг  нiчого подiбного пригадати  з тих
бредень i ницих розмов, що вели лазенники, смiттярi та торговцi лайном.
     Ось вони  вже  втрьох  качаються на  килимi!..  А  спiвак все стукотить
дрiбно в барабанне денце, i Джарiя танцю╨ над ними, ляска╨ в долонi щосили i
щось  кричить,  горла╨  сво╨ю   незрозумiлою   мовою.   Дво╨  дiвок  сплять,
прихилившись до муру в незугарних, просто виламаних  i  покручених поставах.
Тiльки третя, що грала на сопiлцi, пiдперлася  лiктем, щоб голова не падала,
i безтямно  споглядала  всю  веремiю. Час вiд часу повiки  ©©  наповзали  на
посоловiлi  очi, i голова сприскувала з  руки  i билася об пiдлогу. Та  вона
вперто  пiдводилась, розплющувала повiки  i  намагалася щось зрозумiти,  хоч
було добре видно, що вона нiчого не може втямити.
     Спiвак не дивився навiть в той кут, куди закотились блудодi©. Вiн увесь
поринув у вибивання дрiбного, стрибаючого ритму. Його тонкi долонi  й пальцi
миготiли з  неймовiрною швидкiстю, i  вiн  просто  припадав  лiвим вухом  до
коричневого лискучого  барабана. Тiльки час вiд часу пiднiмав горбоносе лице
i посмiхався до Джарi©, радуючись тому, як вона точно вiдчува╨ його гру.
     Потiм з'явилась  жiнка Рустема i  вчепилась  в музику. Але вiн навiдмаш
вдарив ©©, бо вона збила його з ритму.
     Джарiя перестала танцювати i кинулась туди, в невидимий Алi кут.
     Спiвак встав i пiшов, певно, до виходу.
     Тут у повнiй тишi Алi почув голос Абу Амара:
     ╡ди геть,  мавпо! Мураха ма╨ вже повернутись. Зачекай  його i любись iз
ним. Я дозволяю. Тiльки не мучай дуже, бо вiн, певно, ще слабий! А тепер iди
i не приходь,  поки  не покличу!  Та пiд дверима  не пiдслуховуй, бо втоплю.
Чу╨ш?!
     Тут Алi так страшно стало, як у баштi з мовчазними в'язнями.
     Значить, Абу Амар все зна╨? Чому  ж вiн дозволив мордувати  його? Може,
це  випробування  його сили й витривалостi? Та для чого? А куфаджi не тiльки
пiдставний,  але й  убивця фальшивий? Та  вiн  вдарив його  в  голову! Ось i
зараз, як помацати, здоровенна гуля!!!
     Алi  не  стало  дихання,  затремтiли  ноги,  як  на  допитi,  коли йому
довговидий Чжан заганяв пiд нiгтi очеретини.
     Голову стисло гарячим обручем, серце страшно закалатало. Все змiшалося,
все перевернулось. Тiльки одне було зрозумiло: "Тiкати! Тiкати! Тiкати! Куди
завгодно тiкати вiд цих скажених мучителiв, отруювачiв i блудниць!!!"
     Здерев'янiння,  змертвiння  враз  пройшло,  й  Алi  подерся   вгору  по
голуб'ятнi,  вчепився  за  пояс.  Страх  пiддав  йому  сили  й  обережностi,
спритностi й швидкостi. За якусь хвилину вiн уже сповзав по стовповi нижньо©
галере©.
     Коли  став  на  землю, а потiм  пiшов до човна  i  минав  купу пiску, з
темряви виринула  геть  гола,  спiтнiла  вкрай, лише з  квасоляним  намистом
Джарiя.
     Алi, ледь не плачучи, спитав:
     Що з  тобою сталося?!! Що ви всi?..-- Алi нараз схаменувся, що не можна
говорити про бачене й почуте.-- Всi... тут у Басрi  божевiльнi?!! Кадарiя до
себе  притиска╨...  I там усi в  кварталi?!  Це проти божо© волi,  щоб жiнка
брала чоловiка!!! На вас чари наслав хто?! Чи що?!!
     Дурне! Нiчого  й нiхто не  божевiльний. I нiхто чари  не насилав.  Вони
скаженi й голоднi вiд неволi. Абу Амар ©х пригостив оладочками з коноплi  та
зi шпанкою. От вони й полiзли без всякого сорому.
     Хто?! -- наче здивовано запитав Алi.
     Тю! Хiба ти не був на  даху i нiчого не бачив? -- У  голосi  негритянки
чулася велика недовiра.
     Який там дах?!  --  нiби розлютився  Алi.-- Помацай  мо╨  волосся --  я
тiльки-но вилiз iз води.
     Що -- знов перстень виловлював? -- вихопилась негритяночка.
     Не тво╨ дiло!  Ти скажи краще, кого  Абу Амар  пригостив i чим?  Я щось
недiбрав. Якi оладки чи що воно?
     "Кого, кого"! Я думала, менi наче почулось, що ти дерся на дах. Може, я
помилилась?.. Бо  тут  таке  робиться!  Якби  тобi  сказати, то  ляжеш i  не
встанеш...
     Чого це я маю лежати?
     Бо в тебе зовсiм  нема╨ нiякого  слуху!  Ти геть глухий!  Я, наприклад,
чула, як ти бiля човна порпався. Перекладав якiсь трiски...
     "Стрiли! А не трiски,  чорти б тво© вуха позатикали! Вiд тебе нiкуди не
схова╨шся!" -- лайнувся подумки Алi.
     Так  от,  коли ти порпався iз сво©м начинням... Пiдожди,  а що ти потiм
робив? Ти мене дуриш -- ти був на даху!..
     Нi. Виглядав через вхiд одного чоловiка.  Та це вже  не тво© клопоти!..
Так що ж було далi? Кажи!
     Ну так от, тримайся, бо ти зараз таке почу╨ш!
     Та кажи, бо плюну й пiду геть!
     Нi, нi, тiльки  не  йди!..  Так  от  -- сюди  прийшли Рустемовi  сучки!
Обидвi! I донька, i жiнка!
     Як так?! -- удав здивування Алi.
     А отак  -- тi  майстри  прорубали дiрку в  стiнi, i  вони  в не© просто
впали, як за╨ць у пастку. Просто Абу Амаровi в руки!.. От!!!
     Ну, а далi?! -- не терпиться нiби Алi.
     ...Ну, тодi, коли Абу Амара не було. Коли тi майстри тут хазяйнували...
Вiн питав мене, випитував, чи не витяг ти  перстень iз каналу? Чи менi ти не
показав  лал? Ти  не  думай --  я нi  слова  не  сказала про тебе i про тво╨
пiрнання!!!  От можу поклястися! Вiн  все про тебе випитував, а я нiчого  не
сказала. Нiби й нiчого не знаю...
     "Як же звiдси втекти? I куди тiкати?.. До мандейця, до мандейця!.. Якщо
пощастить його застати вдома... Пощастить!"
     Алi розмотав з голови хустку, лишивши тiльки темну шапочку.
     Пiдiгрiй води i замiшай в нiй попелу, а тодi добре випери у розчинi. Та
швидше!
     Алi, давай побавимося... Адже ти пiдкрiпив сили...
     Тихо! Повинен пiд'©хати один Абу Амарiв гiсть,-- збрехав хлопець.-- Вiн
надiслав мене, щоб я попередив Абу Амара... Бачиш, навiть ножа менi видiлив!
Та я не знав, що  тут пиятика... (Про все бачене Алi промовчав, мовби ото не
вiн, а  хтось  iнший спустився з даху i зразу  ж потрапив у  обiйми Джарi©).
Зараз пiду й попереджу Аба Амара про того чоловiка...
     А цей чоловiк вже скоро припливе?
     Не тво╨ дiло! Я пiду попередити Абу Амара...
     Вiн, зна╨ш, сьогоднi страшенно лютий! Сказав менi, що зарiже мене, якщо
я  пiдглядатиму.  Алi  хороший,  дуже  хороший, не  ходи  туди! Йди,  краще,
зустрiчай свого гостя, а я швиденько виперу твого хустку!
     Ну добре,-- милостиво згодився Алi.-- Тiльки що я гостевi скажу?
     Вигадай щось...-- просила Джарiя,-- тiльки давай побавимося...
     Випери хустку!.. ╡накше й не пiдступайся!
     Алi пiдхопився i вислизнув через боковий хiд па подвiр'я. Вiн роздягся,
взяв сво© лахи i  пiдповз  до  пота╨много проходу. Вiдiмкнув  запори i тихо,
нечутно визирнув iз щiлини. Над  палями  хiдника,  трохи  збоку, вiн помiтив
майже в повнiй темрявi нiби нiздрi i чоло пiд темною шапкою чи платом. Цього
Алi не мiг дiбрати, хоча зiр у нього був чи не кращий вiд слуху Джарi©. I ще
вiн  мав  пречутливий  нiс. Вiтерець повiвав вiд каналу,  тягнув протягом  у
прохiд. Алi злегка принюхався до нiчних запахiв, що впливали на подвiр'я.
     До йодистого  запаху  водоростей,  болота  й  солодкого очерету  густим
струменем домiшувався запах поту сильно©, натруджено© людини.
     Алi витяг iз в'язки одну стрiлу. I, добре примiрившись, щосили метнув у
те та╨мне обличчя, що чатувало на нього.
     Зойк  i гучне падiння  важкого  тiла  за борт  дзвiнкого  човна.  Потiм
найстрашнiша лайка,  стогiн, прокльони. Та  все  тихо, якомога тихше.  Але з
якою напругою вiд болю, з  яким скреготiнням зубiв! Алi  причинив хвiртку  i
затиснув  подвiйним поворотом.  Тепер вiн швидко  перетнув  подвiр'я.  Через
чорний  хiд  до  помешкання  Айшi.  Прислухався.  Джарi©  не було  чутно.  А
господиня цього та╨много вертепу стогнала, вже який день обпо╨на  дурманними
лiками.
     Алi  вiдчинив головнi дверi, вислизнув не на повен  зрiст, а  плазом по
пiдлозi.  I  не  став зачиняти дверей,  щоб  не  пiдiйматися на весь  зрiст.
Поплазував  до  каналу.  Корзинку  за  ручку  в  зуби i потиху, без  жодного
плюскоту, опустився в теплу воду.
     Вiдчув,  як  невпинно  тягне  його  вiдпливна  течiя. Вiн  перевернувся
голiчерева  i поплив за  течi╨ю. Над ним пiдносилися  чорнi стiни каналу, що
все ставали вищi й вищi -- вода спадала. А над стiнами-урвищами летiло вгору
височенне зоряне небо.
     Алi  на  хвилю  затримався,  вiрнiше  спробував  затриматись,  бо  вода
невпевнено  його зносила  до  потрiбного кварталу. Вiн хотiв  вiдшукати свою
зiрку, про яку говорив  йому  лоцман-манде╨ць. Але  як же взнати серед  цi╨©
безконечностi  ╨дину,  свою?! Нi, не взнати самому.  Треба спитати мандейця,
попрохати його допомогти...
     Хлопець був переконаний, нi,  вiн просто вiдчував, що його зiрка десь у
самiсiнькiм зенiтi i дивиться на нього й охороня╨ його.
     I  вiн  щосили,  але  без  зайвого  плюскоту  й шуму,  поплив до  оселi
мандейця.

     17. ЗВ╡ЗДАР
     Алi вмiло скористався течi╨ю в каналах, та однак добряче стомився, поки
приплив до помешкання лоцмана-мандейця.  Кiлька разiв доводилося затаюватись
серед  нерiвностей каналу, просто  втискатись межи  ослизлих  паль мостiв  i
причалiв. Бо  його  шлях перетинали то  човни  з нiчною  сторожею,  то хтось
веселився на прогулянкових човнах.  I хто зна, що  б  ©м заманулося вчинити,
якби вони побачили у водi незвичного плавця?
     А  в  тому,  що  зiрка його  на  небi допомага╨  йому, Алi  переконався
остаточно, коли  побачив  на пласкiм  даху  триповерхового дому-башти самого
володаря садиби -- лоцмана-мандейця.
     Вiн здавався  якимсь духом чи привидом,  що наче  завис  десь мiж водою
каналу  i зоряним небом. А було його  видно тому,  що пiд його  ногами палав
свiтильник i чiтким сяйвом знизу обмальовував його бiлий одяг, сиву бороду i
засмагле лице. Вiн  тримав у руках якихось двi дощечки з дiрочками i дивився
крiзь них на зоряне небо.
     Алi, не вилазячи з води, покликав його.
     Та манде╨ць  був заглиблений у сво© спостереження.  Кiлька разiв кликав
Алi, та не було жодно© вiдповiдi. Всю увагу лоцмана поглинули зорi.
     Алi вiдчув, що вiн почина╨ мерзнути, хоча й вода  наче не була холодна.
А якщо ж  рiвняти з  Тiгром,  то  просто гаряча! Потiм Алi перестав  кликати
лоцмана, боячись, щоб хтось  iнший  не почув його вигукiв. Вирiшив почекати,
коли  манде╨ць  закiнчить  сво©  спостереження зiрок. I  його терпiння  було
винагороджене --  тiльки-но чоловiк  на  даху нахилився, щоб  покласти  сво©
iнструменти, Алi покликав майже пошепки.
     I манде╨ць  зразу ж перехилився iз даху i почав з-пiд долонi вдивлятись
у смоляну воду каналу.
     Хто там? -- майже пошепки спитав лоцман.
     Це я, хлопчик iз сафiни! Мир тобi й тво╨му дому, о шейх!
     Ти в бiдi?
     Так! Припадаю до тво©х нiг i молю про захист!
     Сиди тихо. Я зараз.
     Алi чекав, тримаючись  за  палю.  I вiн  аж  здригнувся,  коли  над ним
повисла чорна тiнь i простягнула до нього широку й гарячу долоню.
     Манде╨ць, тiльки-но Алi став на хiдник, накинув на нього  якусь дергу i
швидко повiв до садиби.
     Манде╨ць  перевiрив  запори на дверях i  тихо,  майже  пошепки наказав,
запалюючи вiд гнота свiтильник:
     Звичай звича╨м,  але  небо не може  чекати -- воно невпинно  руха╨ться.
Посидь, обсохни... Я сво╨ зроблю... тобi ж поки вiдпочинок.
     О шейх! Можна менi на дах? Я мовчатиму.
     Сиди тут -- тебе можуть побачити. Спи, зрештою.
     О шейх, я не можу спати, я змучився.
     Тодi вiзьми i  подивись он тi книги,-- шейх  махнув  рукою в  куток, де
височенним стосом здiймалися книги.
     Манде╨ць полишив хлопця в кiмнатi. Коли  вiн пiшов,  Алi зразу ж скинув
iз себе покривало i, розмотавши свiй одяг,  уважно його обмацав i обдивився.
Хоч  сорочка добре пiдмокла, а  з штанiв одна холоша була геть мокра, та Алi
швидко вдягся.  Нiж вiн застромив  за  пояс i стрiли поклав  на виднотi, пiд
рукою.  А  тодi  вже взявся за  першу  книгу, що  потрапила йому в  руки.  I
виявилось, що книга прецiкава, на самiм ©© початку,  серед списаних червоним
i  чорним чорнилом рядкiв  розквiтав  невимовними кольорами  дивний малюнок.
Нiби  якийсь квiтучий сад з кущами  троянд i заростями квiтучих мальв. Внизу
малюнка  протiкала  темно-синя рiка, а на ©©  березi  зустрiлись вершницi на
бiлих  верблюдах.  Однi  вершницi  протягували  другим  букети червоних,  як
дорогоцiннi лали, гвоздик.
     Над  рiчкою  пiдносилося квiтуче персикове дерево i займало майже  весь
малюнок. На деревi, лiворуч i праворуч вiд  головного стовбура, сидiли якiсь
величезнi  птахи,  схожi  водночас i  на  горлиць,  i  на  щурок  --  так  i
переливались золотом,  блакиттю, мiдним полиском  i  смарагдовими зблисками.
Посерединi  ж дерева,  в  рогачику  гiлок позсiдала рожева птаха  iз золотим
хвостом,  вишневими ногами,  а  обличчя  мала  жiноче. Смолянi чорно©  коси,
брови, вигнутi дугами лука,  i  величезнi  iскристi  очi.  Але це ще було не
головне диво: праворуч вiд дерева  скакала  дивна  iстота  --  сiра  крилата
кобилиця <sup>1</sup> в яблуках iз жiночою груддю, ши╨ю та головою. А на нiй
позсiдав  чоловiк  у смарагдовiм  одязi.  Над  головою в достойного верхiвця
пiдносилося  полум'я.  Цей  поважний  верхiвець  кудись  показував  пальцями
правицi. А там у осяйних одежах, не менш барвистих, нiж пiр'я дивних птахiв,
чи то виступав по травi крилатий  чоловiк<sup>2</sup>,  чи лiтав над травою.
Тiльки вiн теж мав полум'я над головою i  теж показував  правицею  кудись на
дерево.
     "Чи  це часом не рай зображено  i ангела в  ньому?" -- подумки  вагався
Алi.
     Скрипнули  щаблi  сходiв,  i в чорний отвiр дверей вступив  лоцман. Пiд
пахвою  вiн затис якусь книгу, а в  руках  тримав калам, каламар, пiсочницю,
косинцi та загашений свiтильник.
     Так швидко дивишся? Вже закiнчив книгу дивитись?
     Нi, тiльки почав... Вiдкрив i оце роздивляюсь... Але, о шейх, чи нема в
цьому грiха, що я роздивляюсь мальованi книги?..
     По-перше,  ти  дивишся  неправильно  --  як  християнин-роме╨ць,  злiва
направо. А  треба навпаки. По-друге,  це зображений пророк у  раю,  коли вiн
туди мандрував на Бураку.
     Так оце такий i ╨ рай?! -- здивувався  Алi.-- У Бен Сахла в саду краще!
У нього  i пальми, i червоно-бiлi  троянди, i  камiнна  гiрка  з  яко© капа╨
чиста, як сльоза, вода!
     Тихо! Не кричи... Ти хiба був у садку Бен Сахла?
     Був. Дивився на його червоно-бiлу троянду...
     Он як? За що ж ти тако© честi сподобився?
     Я купував вино i соки в нього для Абу Амара... I попросив його, щоб вiн
дозволив менi подивитися на його диво.
     А хто такий Абу Амар?
     Мiй господар... Я йому служив.
     А тепер не служиш?
     -- Тепер я вiд нього втiк.
     Щось поцупив у нього?  Чи вiн  тебе пiдозрю╨ в  крадiжцi? Чи побив тебе
несправедливо?..
     Нi, о  шейх.  Я хочу мандрувати,  а  з ним все по-iншому. Всi  ночi  --
пиятики, галас, всякi веремi©.  Я втiк. Вiд нього  i приплив на  Корабельний
острiв.  Там  менi  пощастило  страшенно  --  на  мене  звернув  увагу малий
чорнобородий чоловiк i взяв мене за барабанщика в свою команду...
     Там у нього вся команда -- зiнджi?
     Ага! Звiдкiль ти все, о шейх, зна╨ш?!
     Бо колись я плавав  i по морях, i  океану. I знаю всiх капiтанiв i ©хнi
суда. У нього розмальоване судно. I звуть його Малюк.
     Так, о мiй шейх!
     Страшний чоловiк цей карлик! Вiн знаходить у рiзних мiстах непокiрних i
дужих негрiв-рабiв. Викупля╨  ©х чи то з в'язницi, чи то вiд лихих хазя©в. А
потiм  пропону╨  ©м  чи  вiдвезти  на  батькiвщину,  чи  пiти  до  нього  на
корабель...
     Так що ж  тут страшного? Вiн  же добрий i щедрий невимовно!  Я  ж знаю,
скiльки  динарiв  кошту╨ сильний раб чорний, зiндж! Вiд нашого базару  якраз
неподалiк невiльничий базар!
     Не перебивай, хлопче, вчися чемностi...
     О  шейх, вибач  менi  мою  дурiсть  i невитриманiсть! --  Алi  схопив i
поцiлував руку мандейцю.
     Не треба  й  принижуватись. Так  от  слухай -- цей карлик за  допомогою
сво©х колишнiх рабiв напада╨ в кра©нi зiнджiв на селища i захоплю╨ в рабство
чорних людей. А потiм  ©х прода╨ за великi грошi. Вiн чорних рабiв возить аж
у Китай! Капiтан  вiн  вправний, море зна╨ досконало, але душа його страшна.
Вiн  примусив  одних чорних  полювати  на iнших  чорних -- i  все для  свого
збагачення...
     Там були,  о шейх, вибачай за невитриманiсть, люди з коричневою шкiрою,
i лиця в них не схожi на широконосi, широкогубi лиця зiнджiв-африканцiв.
     О, то його найкращi во©ни! Це залишки одного пастушого племенi. В них у
саваннi була посуха, i вони почали кочувати у бiльш вологi мiсця. Але ©х там
зустрiли  з'╨днанi сили племен чорних.  I в  рiшучiй битвi розбили наголову.
Хто  був полонений, але бiльшiсть  загинула. Нiкому не вдалося  втекти. Тодi
капiтан викупив тих, хто ще лишився живий у неволi. Там вони страшно гинули.
Невiдомо, правда, чому. Видно, просто вiд неволi.  А на суднi малого карлика
вони вже п'ять рокiв плавають, i жоден не помер. Б'ються вони, як скаженi...
Але ©дять гидоту... навiть свiжу кров п'ють...
     Вони  кашу  ©ли  пшеничну  з кров'ю...  I  тодi до мене  пiдiйшов  один
соглядатай  i  почав кричати,  щоб  я з ними  не  сiдав до  гурту,  бо  мене
покарають.
     А що було потiм?
     А  потiм  капiтан вiдпустив мене до оселi Абу Амара, щоб я забрав  сво©
речi  i стрiли.  I коли  я сiв  до  човна з  робiтниками  i ми вiдпливли вiд
острова,  виявилось,  що то не  робiтники, а  переодягненi стражi. Вони мене
скрутили, замотали рота i запхали в корзину.
     Мене привезли до фортецi, там принесли в башту i поставили  перед рудим
чоловiком у зеленiм каптанi, а на  капцях у нього золотi кульки нашитi...  I
ще там був страж-тюрок, той, що напився в  домi Айшi. I ще був там негр-кат.
Почали вони мене мордувати...
     Алi спинився,  облизав  пересохлi губи  -- його  почало лихоманити  вiд
згадки про тортури. Манде╨ць нiчого не питав, не промовився жодним словом, а
уважно дивився на хлопця. Тiльки налив з глека кислого верблюдячого молока в
чашу i подав хлопцевi.
     Алi випив, вiддихнувся i повiв далi:
     Вони мене почали мордувати, щоб я зiзнався, чи я ходив посланцем музики
Кадарi© до Бен Сахла,  щоб продати  йому перстень iз лалом. Той перстень, що
©й подарував  Абу Амар, коли в домi Айшi була  пиятика... Менi  стало млосно
вiд мордування, i, коли я валявся  на пiдлозi, той, у зеленiм халатi, рудий,
говорив, що Бен  Сахл послав  комусь голуба  iз малюнком персня з  лалом.  А
його, рудого, соколи  взяли того голуба... Я  прийшов до тями,  i вони  мене
знов   мордували  i  питали,   чи  малював  Бен   Сахл  малюнок  на  тонкому
самаркандському паперi...
     I що ти ©м вiдповiв?
     Я вiдповiв  так,  як воно ╨ -- що малюнок не Бен Сахла... Потiм за мене
взялися страж  i  кита╨ць Чжан.  Той питав,  а  Чжан все менi  пульс мацав i
казав, чи можна мене мордувати, чи нi. Потiм мене чимось Чжан напо©в, i мене
полишили в  баштi нагорi.  Тiльки скiльки  там часу  я лежав, не знаю... Абу
Амар говорив, що вiн ©де на  полювання на три днi... Власне, не вiн говорив,
я не чув. А це  менi сказала Джарiя,  що чула, як вiн говорив робiтникам, що
ремонт робили в  його помешканнi... Ну, коли  я прокинувся,  то  мене почали
мордувати жаровнею... Ага, ще перед тим, як мене почали пекти жаровнею, Чжан
давав якесь пiйло, бридке, вiд нього аж язик задубiв i губи здерев'янiли,  i
мастив  якимось  мастилом рани  пiд  нiгтями.  Те мастило добере -- спочатку
заболiло,  а тодi  стало  аж гаряче  i всякий бiль  вiдiйшов,  тiльки сильно
свербiло... Розпалили  вони жаровню i  поставили менi на  живiт. Тiльки вони
дурнi -- треба було б ©м кiзяками палити, а  вони поклали фiнiковi кiсточки.
Жар дуже сильний, i людина  вiд того болю зразу млi╨. Я й зомлiв i нiчого ©м
не встиг вiдповiсти,  навiть  якби  й хотiв...  А  потiм  страж мене повiв у
здоровенну башту, i  на днi там здоровенна дiрка. Вiн сказав,  що скине мене
туди, якщо я не признаюсь, як усе було насправдi. Я був змучений,  бiльше не
мiг боротись i розповiв йому, як пiрнав у каналi бiля будинку Айшi i знайшов
на днi перстень з лалом. Я вiддав перстень Кадарi©. Я думав, що вона менi за
нього дасть грошi, а вона тiльки обняла  й  поцiлувала, а...  Ну  а  потiм я
злякався, що Абу Амар мене приб'╨ за те, що я розповiв катам про лал, а йому
нiчого не сказав, хоч я його слуга. Я хотiв поплисти на Корабельний  острiв,
та страж покликав човняра i наказав йому вiдвезти  мене до будинку Айшi. Але
це був перевдягнений  мiський страж.  Я його добре запам'ятав з того вечора,
коли з Айшою ©здив у Дар-ель-Кихаб наймати  музик i дiвок для Абу Амара. Вiн
забрав у мене торбу з динарами  -- це  менi страж дав, щоб я не базiкав  про
все. Потiм вiн хотiв мене забити. Тому я стрибнув у воду i поплив.
     Вiн тебе не наздогнав на човнi?!!
     Коли я стрибнув, то використав течiю i видерся на хiдник... Ну а далi я
перебiгав з кварталу в квартал, перепливав через  вузенькi канали,  поки  не
дiстався до складiв деревини. Навпроти дому Айшi. Тут вiн мене загнав нагору
на штаби стовбурiв, i я згори на нього
     скинув  болонок.  Забив  йому  ногу. Поки  вiн  шкандибав  до човна,  я
переплив канал i опинився в  домi Айшi. Коли я зачиняв дверi, вiн кинув ножа
i колодкою  вдарив мене по тiменi. Але нiж у мене! --Алi висмикнув ножа з-за
пояса i покрутив у повiтрi. Синювате лезо тьмяно зблиснуло.
     Манде╨ць пильно дивився на Алi, терпляче чекаючи продовження розповiдi.
     Коли я забiг до будинку,  то хотiв  пiти зразу до Абу Амара i  все йому
розповiсти. Але я почув у нього в кiмнатi страшний галас, музику, пiснi. Там
знову була  веремiя. Тому я  став прислухатись i почув, що Абу Амар вiдсила╨
геть  Джарiю i каже  ©й,  що мене, значить  (вiн сказав "мураху"  -- тобто я
такий мiзерний, як мураха!), вже скоро вiдпустять i я скоро тут буду... Тодi
я  остаточно вирiшив тiкати.  Взяв свiй  старий одяг,  стрiли i хотiв  вийти
через  боковий  вихiд  iз садиби.  Там  на мене засiв фальшивий куфаджi. I я
метнув з лiктiв десяти стрiлу в нього. Певно, попав у носа або в око. Бо вiн
гепнувся в човна i дико стогнав. Ну, а я
     поплив з другого каналу, о шейх, до тебе!..
     Хто зна╨, що ти був у садибi Айшi, крiм цього перевдягненого вбивцi?
     Ще зна╨ Джарiя... А бiльше нiхто!  Я ©й набрехав, що маю зустрiти гостя
Абу Амара. I ще  наказав  ©й випрати мою хустку  для  шапочки, бо тi  шакали
вимочили ©© в сечi i вдягли на мене!.. О шейх!  Як попередити Бен Сахла,  що
йому загрожу╨  небезпека вiд того рудобородого?!  Вiн так  хотiв  взнати, що
написано на зворотi малюнка. Вiн, рудий, казав, що коли б вiн взнав, що  там
написано, кому написано, i хто намалював перстень, то Бен Сахл був би в його
пазурах!  I  нiколи  б  не видерся!.. Скажи, о шейх,  порадь  менi,  як менi
попередити про небезпеку Бен Сахла?
     Заспокойся,  хлопче! Бен  Сахл  уже  попереджений. Йому вже  допомогли.
Вчора до  нього  приходив  кита╨ць  Чжан. Тепер  менi  вiдомо,  для чого вiн
приходив. Тепер поясню тобi  ось що  -- ти зробив малюнок персня з  лалом, а
Бен  Сахл на  зворотi написав листа  сво╨му братовi у Мiср.  I написано його
коптською мовою.  Яко© тут, у  Басрi, нiхто iз грамотi©в i не чув. Я  тiльки
дивуюсь волi Отверзагочого Браму i слiпотi  митника, це я про  рудобородого,
що вони не зрозумiли, що малював ти.
     Я ©м сказав, що я неписьменний, i вони повiрили.
     I я тобi вiрю! Ти не зна╨ш грамоти. Але дивна людська слiпота i пиха --
вони не бачать у тобi здiбностей, вони бачать у тобi лише мiсце, на яке тебе
поставили  доля  i  народження!..  Отак ©хня  зарозумiлiсть  i  стала  тво©м
порятунком.
     О  шейх! Ти все зна╨ш! Скажи менi -- чого митник  ма╨  ненависть на Бен
Сахла? Тому, що той - iудей?
     Головне - не iудейство Бен Сахла. А його мiльйони!
     А скiльки це? Я багато рокiв чую, але не уявляю собi. Поясни...
     Це тисяча тисяч... Ти колись бачив тисячу чогось?
     Нi, не бачив!
     А сотню?
     Сотню бачив. Бачив  одного  разу,  як сотню я╨ць  купували  слуги купця
Харуфа, i бачив, як сотню дирхемiв боргу вiддавав один купець другому.
     Ну так мiльйон -- то сотня сотень сотень.
     Ва!!! -- Алi аж вдарив себе  по губах.-- Так то iз  заздростi  до  його
мiльйонiв начальник митницi ненавидить Бен Сахла?!
     Тут, бач iсторiя дуже проста. Колись, давно-давно, ще  юнаком, Бен Сахл
позичив  у свого дядька сотню динарiв i вiдплив  до ╡ндi©.  Там вiн займався
торгiвлею i рiзними грошовими справами. I нажив кiлька мiльйонiв  монет. Вiн
повернувся в Басру i взяв собi за жiнку вдову свого брата...
     Ага! Значить, та красуня -- то не його донька,-- вихопився Алi.
     Молодець,  правильно мiрку╨ш, але не перебивай!  I от коли вiн  прибув,
заплатив податки  i зробив сильникам подарунки, всi були задоволенi.  Тiльки
начальник порту i митницi чомусь образився. Чи замалий подарунок видався, чи
йому не так пiднесли. Вiн-бо  справжнiй  Алiд <sup>4</sup>. I заповзявся вiн
на  Бен  Сахла. Уважно придивлявся до  всiх його справ,  а  потiм  сповiстив
халiфа та  емiра, що Бен  Сахл обдурю╨  казну i владу, прихову╨ прибутки, не
сплачу╨ податкiв. Надiслали з Багдада  стражiв  з гвардi© халiфа i катiбiв з
податкового дивану.  Та  Бен Сахла сповiстили певнi люди про бiду.  I що вiн
тодi  робить?  Вiн  розда╨  в  борг  сво©  грошi  купцям,  мiняйлам,  навiть
капiтанам. Давав, наприклад, пiвтори  тисячi динарiв,  а  розписку  брав  на
тисячу.  Значить,  боржник  мав  повернути  йому не  пiвтори тисячi, а  лише
тисячу! Збиток наче? Е нi! Бен Сахл все добре розрахував: i збитки при такiй
напастi  завжди будуть,  та все ж  за  такi  щедроти люди  потiм  вiддячать.
Звичайно,  не  всi.  I найбiльшi борговi розписки  вiн  розiслав з поштовими
голубами  сво©м людям в Багдад, Мосул, Васiт та ще в  рiзнi  мiсця. Удома  ж
лишив розписки  на  дрiбнi  суми.  Цiлу  скриню тих розписок.  I  ще  кiлька
розписок  вiд  вельможних  iз  Багдада  й  Басри.  Серед  них  були iмена  i
вiйськових, i катiбiв, i кадi. Коли багдадцi заарештували Бен Сахла,  скриня
потрапила ©м у руки. Тодi його посадовили у в'язницю. Та зразу не вiдправили
до  Багдада.  Почали розбиратись па мiсцi. Все  було  б нiчого.  Та хтось iз
катiбiв здогадався стягнути з басрiйцiв грошi, що ©м дав у борг Бен Сахл. Що
тут почалось! Збурились  купцi  i  ремiсники!  Бен Сахл добре  розрахував --
"позичив"  багато грошей рiчнякам. А вони ж завжди були найбiльшими  айярами
<sup>5</sup>, i  завжди  в  них були  найгострiшi рiзаки  в  кулаках. Ну,  з
ворохобниками  емiр швидко  б  управився  за  допомогою тюркiв.  Та от купцi
почали забирати  свiй крам зi  складiв, вантажити на кораблi i  вiдпливати в
Оман  та  в Хормуз. А  басрiйськi купцi  позамикали лавки i нiде й нiчого не
продавали. Тодi емiр прикликав  до  себе начальника  митницi  i  сказав йому
сплатити  великого хабаря халiфовим слугам i випустити  Бен Сахла. Начальник
митницi обурився, але  емiр  у нас не дурень i сказав  йому: "Вiдпустимо Бен
Сахла -- повергнуться  купцi й капiтани. I настрижеш iз них вдесятеро вовни,
нiж викуп за Бен Сахла!" Отак довелось рудобородому  самому, за  сво© динари
викупити iудея з  узилища! Всi думали,  що пiсля цього Бен  Сахл  або покине
Басру, або помститься  митниковi. Але вiн  зробив зовсiм  незрозумiле. Купив
собi чимало землi з  пальмами, збудував чудову садибу  i вiдкрив винну лавку
просто  в  себе в домi. А за  це заплатив  чималi грошi. Коха╨ собi найкращi
троянди  в халiфатi, торгу╨  соками  й винами i  чита╨  книжки.  Кажуть, вiн
великий чародiй -- зна╨ всю ©хню каббалу. Але я в це не вiрю--не можна стати
чародi╨м, не знаючи зоряного неба. А зiрки вiн зна╨ погано...
     Коли я прийшов до нього, вiн читав якусь товсту книгу!
     До  речi  -- ти зробив йому якусь надзвичайну послугу.  Переповiв якусь
новину, звiстку?
     О шейх! Чому ти так говориш?
     Тому,  що Бен Сахл мiняйлом був i мiняйлом лишився, яку б вiн личину не
прибрав!  А  мiняйло власнiй мамi  задарма чашi  води  не подасть! Коли емiр
захотiв побачити троянду  Бен  Сахла,  всi думали, що Бен Сахл  зляка╨ться i
пустить його до сво╨© садиби. А вiн наказав жiнчинiй доньцi зрiзати найкращу
квiтку  i принести  емiровi! А  тебе, сина смiттяра базарного, вiн проводить
через  поко© до свого едему?!! За малюнок персня  мiняйло не показав би тобi
чудесно© квiтки. Можна довiдатись, що ти йому доброго зробив?
     О шейх! Клянусь Отверзаючим Браму та iм'ям пророка,  що я поклявся  Бен
Сахлу, що нiколи i нiкому не розкажу, клянусь Аллахом! -- що я йому показав,
i нiколи бiльше з ним не буду про це, показане, говорити, анi згадувати, анi
в гостi до нього приходити.
     Те, що ти йому показав, ти лишив у нього?
     Нi, клянусь Аллахом! Вiн не взяв, вiн i хотiв, i боявся... Але сильнiше
боявся!
     Мовчи i не пiдтверджуй, бо ти  поклявся мовчати,  але я тобi скажу, щоб
ти знав,--  ти  йому  показав або лал емiра  Юсуфа  <sup>6</sup>,  або синiй
дiамант. Про цi двi пота╨мнi коштовностi не затиха╨ поголос. Лал емiра Юсуфа
з'явився нiби  в Басрi  тодi, коли  я був менший за  тебе. Загинув оманський
капiтан, який нiби той лал привiз до Басри. Були зарiзанi два матроси з його
корабля в однiм шинку. А  потiм отру©ли i пограбували шинкаря  того, у шинку
якого зарiзано матросiв... А синiй дiамант належав  батьковi Кадарi©. I  тим
каменем вiн хотiв вiдкупитись вiд сватання емiра. Та емiр персня не взяв. За
перснем дуже впадав Рустем. Вiн  же ши©т i хотiв вiдвезти перстень в Кербелю
на гробницю.
     О шейх! А ти любиш коштовностi?
     Нi. Це,  видно, в мене  вiд мо©х предкiв - мандейцiв. Нiяких прикрас не
повинен носити  чоловiк, нiяких коштовностей,  нiякого срiбла i золота, крiм
грошей  на потребу.  Я ж  цiную тiльки знання,  науки i дружбу.  Все iнше --
порох! I  як не  збирай докупи гаразди --  вiтер  часу розвi╨ все дощенту. I
нiхто й нiколи не скаже: було отут чи не було великого багатства.
     О шейх! А який той лал емiра Юсуфа?
     Звiздар посмiхнувся до Алi i похитав головою.
     Ще в часи слави i сильних халiфiв з Оману приплив  до нашого мiста емiр
Юсуф. Вiн хотiв захопити Басру, та Аль-Барiдi спалив увесь його флот. Тiльки
сам емiр Юсуф утiк назад до Оману. А був у нього в скарбницi завжди iз собою
лал  завбiльшки  з  долоню.  Кажуть, що  той лал сво©м блиском просто слiпив
людям  очi... А тепер слухай мене, хлопче. Ти потрапив у погану компанiю. Ти
багато зна╨ш, багато бачив, i кожен хоче перетягти тебе на свiй бiк, хоче  в
тебе  випитати та╨мницю.  Чи знищити, щоб  ти не  видав та╨мницю. Тобi треба
тiкати, бо  зрештою-решт  хтось  iз тих,  з ким  ти зна╨шся,  заб'╨ тебе.  Я
поговорив з тобою -- i  менi стало все  вiдомо, хоча ти й не порушив клятви.
Ти мовчи, мовчи, а  я тобi  скажу. Ти принiс Бен Сахловi  синiй дiамант, але
вiн побоявся  в тебе його  купити. Вiн не дурень --  знав,  що з  часом тебе
прихоплять  люди емiра  чи  митника,  i  ти викажеш,  кому  ти  продав синiй
дiамант. I тодi вони з ним розправляться, як з перекупником краденого.
     Я не крав! -- заволав Алi.
     Мовчи! Ти  у великiй  небезпецi  -- ось-ось  тебе можуть вбити! Навчись
мовчати i не виказувати словами вiдомi тобi справи. Тобi треба швидше тiкати
з Басри. Але нiхто з руббанiв не наважу╨ться вийти в море. Я тебе вiдвезу на
свiй  острiвець  з пальмами.  Там ти побудеш, поки я домовлюся з якимось  iз
знайомих  капiтанiв.  А  потiм  ти  попливеш  до  ╡ндi©.  Через  рокiв п'ять
повернешся  --  i  я  тебе  вiзьму  в учнi. Ранiше не  можна. Ти  пiдростеш,
змiнiться тво╨  лице,  тебе нiхто не впiзна╨, i тодi я  зможу тобi  передати
хоча б маленьку  часточку  сво©х знань. Зараз спи. Пiсля  вранiшньо© молитви
виберемося з мiста.
     Звiздар  поклав  руку  на  голову  хлопцевi.   Алi  зразу  ж  страшенно
захотiлося спати. Вiн i заснув,  навiть не до©вши фiнiкiв, що ©х перед ним з
топленим маслом у чашi поставив хазя©н.
     Звiздар розбудив Алi пiзно, коли вже давно вiдзвучала вранiшня молитва.
В кiмнатi на пiдлозi лежало кiлька великих корзин.
     Залазь он в ту корзину. В корзинi тебе принесли  на тортури, а я тебе в
корзинi винесу на повну свободу.  Але на волi бережись i пильнуй!  Бо  ти ще
малий  i необачний. А в мене нема╨  часу  тебе вчити мудростi, бо тобi треба
тiкати з Басри.
     О шейх! Тiльки одне  скажи  менi --  як назива╨ться моя зiрка i де вона
знаходиться на небi?
     Поки що тобi не треба знати ©© iменi й мiсця на небi. Знай, що вона ╨ i
весь час тебе охороня╨. Залазь!
     Алi взяв сво© речi i  заповз, рачкуючи, в корзину. Господар нахилився i
прихопив корзину з ним собi пiд правицю. В  лiву руку вхопив порожню корзину
та й вийшов з кiмнати.
     Крiзь щiлини  мiж лозинами  Алi побачив  великого човна i в ньому  двох
човнярiв.  Молодшi за  лоцмана-звiздаря, але  подiбнi  до нього  i рисами, i
одягом. "Певно, родичi, якщо не брати".
     Спочатку господар кинув ©м порожню корзину, i старший з двох вловив ©©.
     Потiм  звiздар  розмахнувся корзиною  з хлопцем  i кинув ©©  слiдом  за
першою.
     Алi  не  встиг i  зойкнути, як корзину вже тримав човняр  i обережно ©©
поклав на дно,  на купу пальмового  листя. Потiм  туди було кинуто ще кiлька
корзин.
     I човен поплив.  Над головою Алi хтось спiвав  незнайомою  мовою,  хоча
всякi слова  в  нiй  були: схожi i на iудейськi, i на слова з говiрок, якими
розмовляли в навколишнiх селах Багдада.
     Важко  було  лежати  в корзинi  зiщулившись, але найважче  було терпiти
комаринi жала. Вони обпiкали  все  тiло  хлопця. I  за якийсь час вся  шкiра
горiла вогнем,  пекло ©©  перцем  вiд комариних пухирiв. Алi  йорзав,  терся
лицем i  спиною  об плетенi  стiни. Та  нiчого  не допомагало. Тiльки  хтось
сердито стукнув по корзинi два рази, нiби попереджуючи про небезпеку.
     Через комаринi тортури Алi так i  не змiг зрозумiти, скiльки  часу вони
пливли. Та що давно полишили Басру -- це напевно. Стало тихо, тобто не тихо,
а не було чутно вуличного ╢валту, особливо сильного у портовiй Басрi.
     Десь  високо вгорi кричали  чайки,  гуркали  голуби  у кронах  пальм  i
безупинно шумiли широким  листям фiнiковi пальми. Потiм наче почувся рипучий
звук дерев'яного колеса i гуркотiння важких млинових жорен <sup>8</sup>.
     Потiм i цi звуки занурились у одноманiтне хлюпотiння хвиль.
     Човен з  розгону вискочив на  прибережну траву. Алi  боляче  притиснуло
лобом до вербових лозин. Корзину легко пiдняв лоцман-звiздар - Алi вже почав
розрiзняти його  руку. I так  само,  як у сво©й  садибi в  мiстi,  понiс пiд
пахвою по берегу. Крiзь лозу Алi бачив лише зелень, зелень  i зелень, та всю
освiтлену  дивним золотавим сонцем. Тiнь впала зразу,  i навколо  запанувала
темрява. Корзину опустили на землю, i звiздар стиха проказав:
     Тихо  сиди  й  не висовуйся, не потикайся,  поки  не почнуть  голуби на
ночiвлю моститись на отiй  пальмi. Ти, правда, не бачиш, але почу╨ш, як вони
туркотять. Вогонь не  розводь. ╞жу тобi заготовано  в другiй корзинi. Все за
один раз не ©ж,  але й вiд пацюкiв та ©жакiв стережи.  Я повернуся на острiв
за день  чи  за два, коли домовлюся з чимось  iз капiтанiв про тебе. Мастило
вiд комарiв у корзинi!
     Алi лежав у корзинi й мовчав, а шкiра його горiла вiд сверблячки, пекло
спину в побитих мiсцях, сiпало в напiвзаго╨них ранах пiд нiгтями.
     Звiздар  ще двiчi  заходив  до хижi i  приносив  корзини. Затим вийшов,
зачинивши за собою плетенi з лози дверi. Стихли кроки, ╡ зразу ж усе навколо
сповнилось безупинним дзюркотiнням цикад.
     Дзижчали комарi,  але, видно,  вже сил  у  хлопця  не стало, чи  далися
взнаки все тортури i пригоди останнiх днiв, бо вiн i незчувся, як заснув.
     Прокинувся вiд далекого-далекого заклику до вечiрньо© молитви.
     Ледь  ворушачи задубiлими руками, зцiпивши  зуби  вiд гострого  болю  в
м'язах, Алi вiдхилив кришку з корзини  i почав потиху вилазити. А коли вилiз
на добре вимазану глиною пiдлогу, то в золотавих  сутiнках побачив, що  нiби
опинився  у величезнiй плетенiй  корзинi.  Хижа для  збирачiв  фiнiкiв  була
сплетена з товстих i довгих лозин. У серединi хижi мiг на повен зрiст  стати
дорослий чоловiк. Алi спочатку було важко стояти  -- штрикало в боки, кололо
в п'яти, тягло всi м'язи. Тому вiн сiв на при╨мно прохолодну пiдлогу i почав
розтирати  сво╨ тiло,  щоб хоч  трохи  розiгнати  бiль. Рухливiсть  до нього
повернулася досить швидко, i вiн зразу ж кинувся до корзини. Та не по ©жу, а
по мастило вiд комарiв i зброю.
     Скинув  з  себе  лахи  i  втирав,  втирав  запашне й  охолоджуюче шкiру
мастило.   Крiзь  щiлини  мiж  лозинами  прохоплювались   оранжевi   променi
передзахiдного сонця. Алi пiдповз до дверей i почав ©х потихеньку вiдчиняти.
     Сонце  сiдало  за  пальмовi  га©  на  островах,  за стiну  очерету,  за
непролазнi заростi осоки,  що довгими стiнами  пiднiмалися над обмiлинами. В
каналах  на  всi боки  були протоки з темною  водою  i острови  з пальмовими
гаями, i на всiх островах стояли такi, як i звiздаревi, плетенi халабуди для
сторожiв   та   збирачiв  фiнiкiв.   На   видовженому  трикутному   острiвцi
лоцмана-звiздаря  заростi були  лише в найвужчому мiсцi. Й Алi, прихопивши з
собою на©док та  стрiли, потиху, пригинаючись, просто стелячись над  землею,
направився туди.
     Час  вiд  часу,  через  кожних  крокiв  десять,  Алi  спинявся,  поволi
пiдводився i обдивлявся на всi боки, прислухався, навiть принюхувався.
     Звiдкiлясь  з-за пальмових га©в, з пiвдня, нiсся  далекий жiночий спiв,
калатання  бубона. Проте було то, певно, так  далеко i за густими  посадками
дерев, що нiяких людей Алi не побачив.
     3 пiвночi, з легеньким повiтрям, наче напливав запах диму вiд вогнища.
     А з заходу, з  золотого небокраю,  вiд слiпучого захiдного сонця, крiзь
чорнi   силуети  розкiшних   пальмових  опахал   наче  просочувалося  далеке
гуркотiння плавучих млинiв.
     Тут, на кiнцi  острiвка, росли найвищi  пальми  i  кiлька  старезних  -
престарезних  верб, що мочили  сво╨ плакуче вiття у темнiй водi.  Пара диких
голубiв  туркотiли  у  верхiвцi  найнижчо© пальми, i  ще  попискувало  якесь
птаство в заростях очерету й галасувало перед ночiвлею в кронах велетенських
тополь на недалекому островi.
     Нараз Алi  в  тому  пташиному перегуковi та спiвi  почув швидке i рiвне
плюскотiння весел. Вiн спочатку хотiв сховатися в купи осоки  та  трави, але
зрозумiв, що не побачить тодi човна. I хлопець миттю подряпався на вербу, що
обмивала  сво╨ тонке  вiття в протоцi. Коли  вже  був на  половинi  висоти i
взявся  рукою  за  довгу  й товсту гiлку,  щоб залiзти на не©,  як  з  гiлки
вiддiлилася смуга кори i пiднялась сторчма.  Алi з жахом побачив перед собою
склянi очi змi©, ©© свiтло-жовте лускате черево.
     Алi в другiй руцi, правицi, якраз тримав сво© стрiли.  I вiн вiд страху
миттю викинув руку iз стрiлами вперед. Удар вiстрями прийшовся змi© в голову
i  в  черево. Вона  вiдкинулась назад  i,  розпустивши  кiльця свого хвоста,
полетiла вниз, у темне плесо води.
     Тепер Алi пiдiймався вгору обережнiше. Ось вiн нарештi на  самiсiнькому
вершку -- вище не  можна: затонкi гiлки, та й звiдтiля вже буде видно самого
Алi.  Вiн  уважно обдивився всi найближчi гiлки i на всяк випадок поторкався
©х вiстрями стрiл -- чи це кора, чи, може, змiйка прича©лась?
     Сонце  закочувалось  за  чорнi  ряди пальм, i з  кожною  миттю  ставало
темнiше й темнiше.
     Та  все  ж хлопець добре роздивився чорного човна з трьома чоловiками в
ньому. Дво╨ гребли,  а третiй  сидiв на деменi  i мав би правити, але тiльки
тримав весло - правилку.

     18. ТА╙МНЕ ЗБ╡ГОВИСЬКО

     Перший весляр -- то був справжнiй куфаджi. Другий вдягнений як базарний
носiй, а загрiбав за всiма правилами, як i перший куфаджi.
     Зате третiй був у беду©нськiм коричневiм плащi й в платi, а обличчя мав
закутане аж до самого носа. Та в останнiх променях  свiтла  Алi впiзнав його
очi -- це був  Абу Амар.  Човен  якраз  пропливав  пiд  вербами  лоцманового
острiвця.  Абу Амар пiдвiв голову i  подивився  вгору,  туди, звiдкiля впала
змiя.
     Вiн спитав  у другого весляра, що мав на  собi лише  короткi  штани  та
персидську широкополу куртку:
     Хто може зiгнати змiю з дерева?
     Хижий птах, тхiр i дикий кiт. А що?
     Не люблю, коли перед мене з дерева падають змi©.
     Якi змi©, брате? -- здивовано спитав перший човняр.
     Он з тi╨© верби у воду тiльки-но впала змiя.
     О брате! Ти справдi посланець iмама -- ти все бачиш i все чу╨ш!
     Не базiкай. Над водою далеко чути!
     -- Слухаю та пiдкоряюся
     Човен  уже  вилiтав  iз протоки.  Та Алi бiльше не  було нiяко© потреби
сумнiватись  -- то в беду©нськiм  одязi його господар Абу Амар. Алi притисся
до гiлок i закляк. Першi хвилi йому  було  жахно, що раптом Абу Амар поверне
човна до острiвця, i тодi вони його заб'ють.
     Алi не сумнiвався, що за втечу Абу Амар ма╨ скарати його на горло.
     Та зрештою цiкавiсть переважила --  хотiлось знати, куди ж попливе Амар
розважатись -- туди, звiдкiля  чувся  бубон i жiночi  спiви, чи в  яке  iнше
мiсце,
     Хлопець обережно звiвся, щоб краще  роздивитись, що робиться в  каналi.
Всi шмати землi й зелень злилися в суцiльнi чорнi плями, але вода ще блищала
оранжевими плесами, мовби начищена мiдь.
     На свiтлому  тлi далекого  каналу  човен  повернув  лiворуч i  злився з
силуетом плавучого млина. Алi тiльки тепер добре роздивився, що недалеко вiд
того  каналу, ще  далi вниз за течi╨ю, застигли  на блискучих протоках чорнi
хатки плавучих млинiв.
     За  млинами,  вдалинi,  на тлi  згасаючого  неба  тонесенькими стрiлами
здiймалися вгору, до  бляклих зiрок, сторожовi  вежi. Алi аж головою похитав
-- вони були, певно, разiв у чотири вищi за найвищу пальму.
     От би з тако© вежi подивитись на всi протоки, на  всi пальмовi сади, на
всi  альтанки й  вiлли  басрiйських багатi©в! Можна було б, певно,  побачити
водночас i Басру, i Убуллу!
     Хлопець сидiв на вербi, не знав,  що робити, але перш,  нiж якась певна
думка прийшла йому в голову, нагадав про  себе шлунок голодним  смоктанням i
болем.
     Алi надiйно  примостив стрiли  в  розвилцi  гiлок i полiз  по фiнiки за
пазуху...
     Алi  не викинув  жодно©  фiнiково©  кiсточки,  а сховав  у  вiдкасаного
рукава.
     Висiв яскравий мiсяць на синiм небi, iскрилися зiрки по всiй  неосяжнiй
небеснiй  банi. Вiд  пальм, вiд дерев  упали чорно вугiльнi  тiнi  на росяну
траву, на глинисту коричневу землю.
     Он  там, на сходi, в  лiтнiй сво©й оселi якийсь багач  наказав запалити
багаття. Крiзь трiскотiння й сюрчання незлiчених комах,  крiзь  писк i крики
нiчного  птаства виразно чулися  спiви, свист сопiлки i калатання бубона.  А
гуркоту млинових жорен не стало чути. I враз Алi захотiлося побачити, що там
дi╨ться, на тому млинi. Хлопець  обережно спустився вниз, роздягся i вiдчув,
що на нього впали комарi та мушва, наче покривалом накрили. Забиваються йому
у вуха, у нiздрi.  Спробував дiстати дно ногами -- та  ба,  дна  не  було! А
стiна каналу, слизька, глиниста, круто йшла кудись вниз. Течi©  особливо© не
було, i тому спробував допiрнути до дна. Вiн все спускався й спускався вниз.
Правиця  ковзала по глинистiй стiнi каналу, дна  все  ще не було. Алi  стало
страшно,  i вiн повернувся  назад, до поверхнi,  так i не  досягши дна. Коли
випiрнув, довго вiддихувався, i не стiльки вiд  утоми, як  вiд страху  перед
тим, що збирався зробити -- поплисти до млина  i  вивiдати, що  там  дi╨ Абу
Амар, Вiн  прив'язав ножа на мотузок оберега, що метелявся  у нього на  ши©.
Коли Алi плив, вiн усе думав -- який же глибокий тут канал. Певно, i морськi
вiтрильники-дхау тут пропливли б.  Тiльки  хто ж ©х через  таке вузьке мiсце
проведе? Хоча такий  чоловiк, як  цей звiздар, певно, може  провести. Тiльки
для чого тут таким велетенським  кораблям плавати? Все одно в  самому мiстi,
навiть на Корабельному островi, такi судна не зможуть розвернутися.
     Течiя почала вiдчуватись -- плавець зрозумiв: там внизу в  морi почина╨
мiсяць сво╨  чародiйство. I  вiдтягу╨ воду кудись у море-океан -- подалi вiд
берегiв.
     Ось у кiнцi протоки й халабуда темна, наче гора. То плавучий млин. Наче
каплиця ченцiв-християн  -- дах  двосхилий,  а сто©ть на  двох човнах. Човни
припнутi  до  чотирьох  стовпiв.   Точнiсiнько  збоку  вiд   хатки  височить
здоровенне дерев'яне колесо.
     Колесо нерухоме, чути,  як  плюскотить  вода  об  лопатi, об крутi боки
мiцних,  добре  спрацьованих  човнiв.  Дверi млина  зачиненi,  але  в щiлини
пiдлоги  проникають  променi  свiтла,  дзеркаляться   червоними  змiйками  в
чорнильних струменях, нiби вода  горить. А бiля дверей  припнуто  два човни,
один з них той, на якому приплив Абу Амар. Човни труться один об одного i об
основу млина.
     Алi вже пiдплив до човнiв, i в ту ж мить з рипiнням вiдчинилися дверi i
в  темряву  вибухнуло  яскраве свiтло. В сяйвi свiтильника постав  весляр  у
коротких штанях. В спину йому хтось проказав:
     - Присиль добре човни, щоб вони не гупали весь час. Та дивись...
     Що говорили  далi, Алi вже не чув,  бо вiн митт╨во занурився, хоча йому
так хотiлося взнати!..
     Випiрнув точнiсiнько пiд човном, на якому крiпилась будова млина.
     Говорили  просто  над його головою,  питали  в  того, хто стояв зовнi i
припасовував човна, щоб не було зайвого гуркоту:
     Що ти вигаду╨ш?.. Де ти бачив голову людини?
     Ти помилився пiсля яскравого свiтла, То, певно, пацюк плив...
     Потiм рипнули дверi, i знов усе залила темрява.
     Зате  тепер  краще  було  видно  шпарки  в  пiдлозi  млина,  крiзь  якi
пробивалося свiтло.
     Алi  вчепився за дерево,  пiдтягся й  вилiз на одну палю, що з'╨днувала
човни.  Мiсце було  пречудове--хто  б не зазирав  згори, вiн  би не  побачив
хлопця. А той, хто заглядав би з  води  iз човна, теж би не побачив  Алi, бо
його прикривали б лопатi колеса.
     I для споглядання тут була найкраща шпарина. Досить широка i сторчова.
     Алi прилип до шпарини.
     Абу Амар сидiв до нього спиною.  Якийсь невiдомий старий у чалмi  - теж
спиною до Алi.
     Мiж старим i Абу Амаром стояла здоровенна  амфора. Алi зразу  пiзнав ©©
-- це ж та знаменита мосульська олiя, що пролилась на сафiнi! 3 боку вiд Абу
Амара, боком до хлопця, застиг весляр у благiм вбраннi базарного носiя.
     Ще  далi, нiби трохи  осторонь, скулинiг  закляк переший гребець,  лице
його було замотане вiльним  кiнцем  чалми, i з-пiд  тканини  визирала  чорна
борода,  цупка,  мов кiнський  хвiст.  А чалма  була насунута  на самiсiнькi
брови, на очi, так що не було зрозумiло, чи ╨ в цi╨© людини брови, чи нема╨
     Вiн сидiв i щось робив  з дивним глеком, який мав отвори по боках,  мов
курильниця для благовоння.
     Обличчям до Алi сидiли три юнаки.
     Такого  зосередженого, просвiтленого  виразу  облич Алi  не  бачив нi в
кого. Може, тiльки старi шейхи в мечетях мали такi обличчя, коли пiднiмались
на  мiнбар  1,  щоб  виголосити  казання.  Над  присутнiми   висiв  яскравий
свiтильник. Дуже дивний -- обруч, а  в обручi на рухомих  пiдвiсах  лампа  з
тягарем  унизу.  Коли млин похитувався на хвилях,  тодi  обруч  нахилявся, а
лампа лишалась висiти, як i ранiше.
     Алi  тодi ще  не  знав,  що  то китайська корабельна  лампа, яка саме й
пристосована до хитавицi на морi.
     Крiзь щiлину потягло гострим, солодкуватим запахом.
     Алi подумки скрикнув: "О Аллах! Вони палять хашиш!"
     Абу Амар подав юнакам високi перськi шапки iз сiро© повстi.
     Хлопцi зняли сво© пов'язки i шапки з голови i вдягли високi ковпаки.
     Абу Амар виголосив бесмелу  , i в  ту ж мить, нiби по слову  крилатого
Джабра©ла,  дiрчастий глечик вибухнув  клубом бiлого, молочного диму. Той, з
чорною  фальшивою бородою, почав робити ракати <sup>3</sup> над глеком.  Так
змахував рукавами  сво╨©  сорочки, щоб дим плинув на молодикiв. У  молодикiв
пороздималися  нiздрi, засiпались куточки вуст, але погляд у них не зробився
здурiлим, як ото минуло© ночi був у доньки й жiнки Рустема Скупердяя.
     Абу Амар звiвся, закатав рукав  якомога  вище, проговорив швидко, склав
сво© пальцi i занурив ©х у амфору.
     Витяг один за одним три ножi.
     Ножi з широким вигнутим лезом i  тонкою колодкою  з чорного буйволячого
рогу. Такi  ножi носять за  поясом або за халявами чобiт купцi з Хорасану чи
погоничi  верблюдiв iз  Гiляну<sup>4</sup>  i називають ©х по-тюркському  --
клич. А  лезо  в  кожного  рiзака  переливалося сво©м,  не  схожим  на iншi,
сталевим сiро-синiм вiзерунком-мереживом. "Та це ж знаменита дамаська криця!
--  потроху  чадiючи  вiд  солодкуватого  диму, подумки  скрикнув Алi.--  На
звичайнi  перськi,  гiлянськi  ножi  витрачати  такий  скарб,  як  iндiйську
крицю-вуц<sup>5</sup>! О Аллах!"
     Дим  усе  сильнiше  витягувало  крiзь  щiлину  назовнi.  Проте  Алi  не
вiдчував, щоб вiд нього божеволiв. Лише починало трохи тиснути в скронях, як
i вiд кiзякового чаду. Та ще накочувалася слина, i вiн намагався спльовувати
потиху,  аби не  почули в серединi  млина.  I ще до  всього почало страшенно
драти в горлi i крутити в носi.
     Абу  Амар  випустив один  за одним  три ножi,  i  всi  вони повпивалися
вiстрями у вимитi дошки пiдлоги.
     Абу Амар звiв руки вгору i проказав:
     Мене,  свого голуба надiслав iмам  -- та покрiпить його Аллах! -- щоб я
сказав вам, браття, слово  його!  Дякувати Аллаховi, я прибув сюди  i говорю
вам,  браття,  слово iмама, та оборонить його Аллах  та поб'╨  його ворогiв!
Кажу вам -- час настав по всiх землях  розпалювати його смолоскипи -- хай-бо
Аллах засвiтить ©х  вогнем безжальним  i нищiвним! Та хай  во  славу  Аллаха
кожен iз нас вчинить  подвиг! Наш iмам  -- та хай Аллах покрiпить  його!  --
зна╨ про вас  все  i  тому тепер,  пiсля всiх  випробувань,  да╨  вам  ножi.
Восславимо ж Аллаха всевидючого та всюдисущого та всi iмена його!!!
     I всi вони пiдняли руки догори i одним подихом прорекли:
     Аллах акбар <sup>6</sup>! Аллах акбар! Аллах акбар!!!
     I тро╨ молодих простерлися плазом.
     Тодi  наче залiзним  голосом, аж малому  мороз  по  спинi  пiшов,  Амар
виголосив:
     Пастух нашого iмама -- та покрiпить Аллах його! -- дай вiрним псам ©хнi
iкла!
     I той чоловiк, що  чаклував над глеком  iз гашишем,  по черзi ставив на
шию кожному свою репану п'яту i стромляв у руку ножа дамасько© крицi.
     Тепер, дивлячись  зi щiлини, знизу вгору, Алi впiзнав  i його -- це був
той безбровий i безбородий каландар-похлiбник з мосту бiля Зеленого базару.
     Абу Амар почав напруженим, жорстоким голосом проказувати:
     Слава  Аллаху  всевишньому  i  милосердному!  Та славиться  iм'я  його!
Сподобав  вiн  Абу  Аббаса  iз  славного  мiста,  превеликого   мiста   Шама
<sup>7</sup>, почути голос Отверзаючого  Браму. Вiн кинув свого господаря  i
його майстерню, бо там його упослiджували,  а вiн був найкращим  майстром! I
Аллах  провiв  його  пота╨мними стежками в славнi гори  Ельбуру до  Орлиного
Гнiзда.  I  став  вiн  перед Нашим Батьком  -- та посилить  його Отверзаючий
Браму!  --  i попросив  ласки. Безмiрна доброта Нашого ╡мама, Нашого Тата --
хай Аллах дару╨ йому  радiсть! Нагородив вiн  коваля i поставив кувати зброю
для  вiрних  псiв,  славних  соколiв  i  сiрих  вовкiв!!!  Ножi  Абу  Аббаса
пробивають  кольчугу  гранадських  майстрiв,  обладунок  роме©в   i  панцирi
хрестоносцiв франкiв! Бо Аллах --  хай славиться iм'я його! -- дав розумiння
i кров для гартування  леза! Не  вiтром у полi, не олi╨ю  в глеку,  не сечею
рудого хлопчика гартованi вашi iкла сталевi! Коли криця розпеклася до блиску
червоного  сонця в пустелi, тодi  коваль Абу  Аббас охолодив  ©© до  кольору
роменського пурпуру!  I  привели тодi з волi  iмама  -- та  дару╨ йому Аллах
перемогу  та  поб'╨  його   ворогiв!  --   найдорожчого   i   наймогутнiшого
раба-зiнджа!  I  потнули  його Абу Аббас  i його  учнi  розпеченими  лезами!
Занурили коваль i його хлопцi в тiло зiнджа розпеченi леза <sup>8</sup>!
     Аллах акбар!!!  -- закричали вкляклi  хлопцi  i скинули вгору  руки  зi
збро╨ю, а тодi завили не сво©ми голосами: -- Та буде благословення,  та буде
благословення, та буде благословення Аллаха з Нашим Батьком!!!
     Абу  Амар  пiдвiв  кожного  з  них  на  ноги.  I  тiльки  вiн  поставив
останнього,  як  вдарив у  барабан  старий мельник. А той,  той  що  в одязi
вантажника,  заграв  у  довжелезну  очеретяну  сопiлку. Вiд  пронизливого ©©
свисту  аж захотiлося хлопцевi затулити вуха. Та  вiн не  мiг цього вдiяти з
двох причин: дуже хотiлося все побачити, i не мiг вiдпустити руку вiд дощок,
бо впав би у воду,
     Абу Амар заводив танець -- ступав ногою перед другою ногою два кроки, а
руки  широко  розставив  i  тiльки  час  вiд   часу   кидав  ©х  униз.   Вiн
перекручувався навколо себе i знов ступав два  кроки  лiвою праворуч,  потiм
обертався навколо i знов два кроки правою ногою лiворуч.
     Нараз  Абу  Амар вдарив у долонi i,  задерши вгору горбоносе  карбоване
лице, заволав щосили:
     Аллах акбар! Аллах акбар!! Аллах акбар!!!
     Тро╨ ново посвячених завили слiдом за ним.
     Бiд того виття аж полум'я в свiтильнику заколивалось, замиготiло.
     I зразу ж  мiрошник-барабанщик зробив  непомiтний рух рукою. Хоч Алi  й
захопили музика  i все дiйство, проте вiн пильно стежив  за всiма проявами i
помiтив  дiю  мiрошника. Пiсля  того, як  мiрошник торкнувся лiктем  важеля,
загуркотiли жорна, зарипiли дерев'янi колеса на приводному  валу.  А млинове
колесо почало  свiй невпинний рух. Певно, давно цей млин не  працював i його
погано доглядали,  бо деякi плицi розкололися, а то й повiдлiтали. Тому вода
з колеса то лилася водоспадом у канал, то розсiювалася снопом бризок на  всi
боки. I тодi  густим  дощем  важких крапель  обливало прихованого свiдка. Та
малий  не  зрушувався,  навiть  не  здригався. Його  заворожило,  зачарувало
вертiння трьох посвячених юнакiв i Абу Амара.
     Вiн, Абу Амар, був у точнiсiнько такому ковпаку, як i хлопцi.
     Гуркотiли жорна.
     Рипiли зубчатi колеса.
     То швидше, то повiльнiше  ляпали плицi об  воду. Через нерiвнi промiжки
часу ринули зливою тонкi потоки цiвок крiзь щiлини велетенського дерев'яного
колеса.
     Один  iз  присутнiх схилився  до  дiрчастого глечика  i  крiзь тоненьку
очеретину пiддував туди повiтря.
     Барабанщик i сопiлкар усе прискорювали ритм мелодi©.
     I вiд мелодi©,  вiд ©© дикого ритму, вiд  безупинних повторiв малий Алi
почав вiдчувати, що вiн наче  скаженi╨, наче все його тiло просочу╨, пройма╨
лють i жадоба бою.
     Та зовсiм голови вiн все ж не втрачав i все запам'ятовував.
     Ось яке було диво.
     Тi  тро╨  крутилися кожен  на сво╨му  мiсцi  i  нi на  п'ядь не сходили
кудись. Очi широко розкритi, нерухомi, блискучi. Наче й не дивляться, наче й
не бачать!
     Та тiльки Абу Амар мiняв обертання вiд право© руки, вони -- як по╨днанi
з  ним  ланцюгом, мов  були  з ним нанизанi на  один шпичак -- теж  починали
зворотний рух.
     I вони не спинялись, не збивалися навiть на чверть удару в ритмi.
     А барабанщик бив i бив у дзвiнке дно барабана, i рук його не було видно
-- тiльки щось мерехтiло, мов крила нiчного, вечiрнього метелика.
     I нiхто з танцюристiв не дивився  один на одного чи на iнших. I наче не
бачив  нiкого  й  нiчого.  I ось  той, з фальшивою бородою,  розкрив рота  i
заквилив:
     Аллах акбар! Аллах акбар Аллах акбар!!!
     I всi приявнi закричали-заспiвали:
     Аллах акбар!
     Бiльше  нiхто  не  спинявся,  i  кричали  всi  без  упину,   незлiченно
повторюючи: "Аллах акбар!"
     Десь  унизу  за  течi╨ю, де солодка  вода  впливала в солону  й  важку,
починалося велике  вiдливання моря, як i  попередив  лоцман-звiздар.  Вода в
протоках i  каналах, нерухома  i  пропахла болотом, солодка й легка згори  i
важка й гiрко-солона в глибинi, завирувала, ринула на пiвдень до моря.
     Велетенське колесо  млина шалено закрутилось, раз  по раз  зливаючи  на
малого  втiкача цiлi  водоспади. Всерединi  млина, здавалось, порожнi  жорна
ось-ось розваляться вiд  тертя мiж  собою. I тодi  той з фальшивою  бородою,
пританцьовуючи, крутячись навколо  себе, обертаючись як дзи╢а, мовби пiдплив
до короба. I ось у нього в руках важенний лантух.
     Сипле вiн щось iз лантуха в короб.
     Свистить сопiлкар  -- щоки надима╨, як не трiсне, чоло потом зросилося.
Кожна крапля -- як горошина. Голенi скронi розривають набряклi судини. Очi в
нього налились кров'ю. Вiн таки справдi нiчого не бачить.
     Барабанщик закотив  очi  пiд лоба, голову задер,  i  з  розкрито©  його
пельки летить верескливий зойк: "Аллах акбар!"
     Вода навально плинула до моря.
     Стугонiли струменi пiд масними, гнутими боками човнiв - бусiй.
     Плюскотiла й  вирувала вода навколо  стовпiв, що до них  було  припнуто
млина.
     В  черевi  млина все крутилося,  все оберталося.  Клубочились,  плавали
пасма сизого диму.
     Крутились, загвинчувались дзи╢ою молодi в ковпаках.
     Крутився Абу Амар,