ифоню!" - I цiловать ©© бiжить. "Сiдай, голубко! - як ся ма╨ш? Чи пса троянського ти зна╨ш? Тепер к Латину завiтав, I крутить там, як в Карфагенi; Достанеться дочцi i ненi, Латин щоб в дурнi не попав. 62 Ввесь зна╨ свiт, що я не злобна, Людей губити не люблю; Но рiч така богоугодна, Коли Енея погублю. Зроби ти похорон з весiлля, Задай ти добре всiм похмiлля, Хотьби побрали всiх чорти: Амату, Турна i Латина, Енея, гадового сина, Пужни по-сво╨му ©х ти!" 63 "Я наймичка твоя покорна, - Ревнула фурiя, як грiм, - На всяку хiть твою неспорна, Сама троянцiв всiх по©м; Амату з Турном я з'╨днаю I сим Енея укараю, Латину ж в тiм'я дур пущу; Побачать то боги i люде, Що з сватання добра не буде, Всiх, всiх в шматочки потрощу". 64 I перекинулась клубочком, Кiть-кiть з Олимпа, як стрiла; Як йшла черiдка вечерочком, К Аматi шусть - як там була! Смутна Амата пiр'я драла, Слiзки ронила i вздихала, Що Турн-князьок не буде зять; Кляла Лавинi© родини, Кляла кумiв, кляла хрестини, Та що ж? - проти рiжна не прать. 60 Я га, пiд пелену пiдкравшись, Гадюкой в серце поповзла, По всiх куточках позвивавшись, В Аматi рай собi найшла. В стравлену ©© утробу Наклала злости, мовби бобу; Амата стала не своя; Сердита лаяла, кричала, Себе, Латина проклинала I всiм давала тришия. 66 Потiм i Турна навiстила Пресуча, лютая яга; I iз сього князька зробила Енею лишнього врага. Турн, по во╨нному звичаю, З горiлкою напившись чаю, Сказать попросту, п'яний спав; Яга тихенько пiдступила I люте снище пiдпустила, Що Турн о тiм не помишляв. 87 Йому, бач, сонному верзлося, Буцiм Анхизове дитя З Лавинi╨ю десь зiйшлося I женихалось не шутя: Буцiм з Лависей обнiмався, Буцiм до пазухи добрався, Буцiм i перстень з пальця зняв; Лавися перше мов пручалась, А послi мов угамовалась, I ©й буцiм Еней сказав: 68"Лависю, миле╨ кохання! Ти бачиш, як тебе люблю: Но що се наше женихання, Коли тебе навiк гублю? Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне i Амата, I ти в йому находиш смак. До кого хiть ти бiльшу ма╨ш, Скажи, кого з нас вибира╨ш? Нехай я згину, неборак!" 69"Живи, Ене╨чку мiй милий, - Царiвна сей дала одвiт, - Для мене завжди Турн остилий, Очам мо©м один ти свiт! Тебе коли я не побачу, То день той i годину трачу, Мо╨ ти щастя, животи; Турн швидче нагле околi╨, Нiж, дурень, мною завладi╨, Я вся - твоя, i пан мiй - ти!" 70Тут Турн без пам'яти схватився, Стояв, як в землю вритий стовп; Од злости, з хмелю ввесь трусився I сна од яву не розчовп: "Кого? - мене; i хто? - троянець! Голяк, втiкач, приплентач, ланець! Звести? - Лавинiю однять? Не князь я! - гiрше шмаровоза, I дам собi урiзать носа, Коли Еней Латину зять. 71 Лавися шмат не для харциза, Який пройдисвiт ╨сть Еней; А то - i ти, голубко сиза, Iзгинеш от руки моей! Я всiх поставлю вверх ногами, Не подарую вас душами, А бiльш Енею докажу. Латина же, старого дiда, Прижму незгiрше, як сусiда, На кiл Амату посажу". 72 I зараз лист послав к Енею, Щоб вийшов битись сам на сам, Помiрявсь силою сво╨ю, Достав от Турна по усам; Хоть на ки©, хоть кулаками Поштурхатись попiд боками, Або побитись i на смерть. А также пхнув вiн драгомана I до латинського султана, Щоб i сьому мордаси втерть. 73Яхидна фурiя раденька, Що по ©© все дiло йшло; До людських бiд вона швиденька, I горе мило ©й було. Махнула швидко до троянцiв, Щоб сих латинських постоянцiв По-сво╨му осатанить. Тогдi троянцi всi з хортами Збирались ©хать за зайцями, Князька свого повеселить. 74Но "горе грiшниковi сущу, - Так ки©вський скубент сказав, - Благих дiл вовся не iмущу!" Хто божi© судьби пiзнав? Хто де не дума - там ночу╨, Хотiв де бiгти - там гальму╨. Так грiшними судьба вертить! Троянцi сами то пiзнали, З мало© речi пострадали, Як то читатель сам уздрить. 75 Поблизь троянська кочовання Був на одльотi хуторок, Було в нiм щупле будовання, Ставок був, гребля i садок. Жила Аматина там нянька, Не знаю - жiнка чи панянка, А знаю, що була стара, Скупа, i зла, i воркотуха, Наушниця i щебетуха, Давала чиншу до двора: 76 Ковбас десяткiв з три Латину, Лавинi© к Петру мандрик, Аматi в тиждень по алтину, Три хунти воску на ставник; Льняно© пряжi три пiвмiтки, Серпанкiв вiсiм на намiтки I двiстi валяних гнотiв. Латин од няньки наживався, Зате ж за няньку i вступався, За няньку хоть на нiж готiв. 77 У няньки був бiленький цуцик, ╞© вiн завжде забавляв: Не дуже простий - родом муцик, Носив поноску, танцьовав, I панi© лизав од скуки Частенько ноги скрiзь i руки, I тiменицi вигризав. Царiвна часто з ним iгралась, Сама цариця любовалась, А цар то часто годував. 78 Троянцi, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарi, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарi; Як тiлько гончi заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись надвiр, На голос гончих одiзвався, Чмихнув, завив, до них помчався. Стременний думав, що то звiр. 79"Атю його! гуджга!" - i крикнув, I з свори поспускав хортiв; Тут муцик до землi прилипнув I дух вiд ляку зата©в; Но пси, донюхавшись, доспiли, Шарпнули муцика, iз'©ли I посмоктали кiсточки. Як вiсть така дойшла до няньки, То очi вип'яла, як баньки, А з носа спали i очки. 80 Осатанiла вража баба I крикнула, як на живiт, Зробилась зараз дуже слаба, Холодний показався пiт, Порвали маточнi припадки, Iстерика i лихорадки, I спазми жили потягли; Пiд нiс ©й клали асафету, I теплую на пуп сервету, Iще клiстир з ромну дали. 81 Як тiлько к пам'яти вернулась, То зараз галас пiдняла; До не© челядь вся сунулась Для дива, як ввесь свiт кляла; Потiм, схвативши головешку I вибравшись на добру стежку, Чкурнула просто до троян; Всi курiнi ©х попалити, Енея заколоть, побити I всiх троянських бусурман. 82 За нею челядь покотила, Схвативши хто що запопав: Кухарка чаплiю вхопила, Лакей тарiлками шпурляв; З рублем там прачка храбровала, З дiйницей ричка наступала, Гуменний з цiпом скрiзь совавсь; Тут рота косарiв з гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Нiхто од бою не цуравсь. 83 Но у троянського народу За шаг алтина не проси; Хто москаля об'©хав зроду? А займеш - ноги уноси. Завзятого троянцi кшталту, Не струсять нiчийого гвалту I носа хоть кому утруть; I няньчину всю рать розбили, Скалiчили, розпотрошили I всiх в тiсний загнали кут. 84 В сi╨-то нещасливе врем'я I в самий штурхобочний бой, Троянське i латинське плем'я Як умивалося мазкой, Прибiг гiнець з письмом к Латину, Нерадосну привiз новину, Князь Турн йому вiйну писав; Не в пир, бач, запрошав напитись, А в поле визивав побитись; Гiнець i на словах додав: 85 "Царю Латине неправдивий! Ти слово царське╨ зламав; Зате узол дружелюбивий Навiки з Турном розiрвав. Од Турна шмат той однiма╨ш I в рот Ене╨вi сова╨ш, Що Турновi сам обiщав. Виходь же завтра навкулачки, Вiдтiль полiзеш, мабуть, рачки, Бодай i лунь щоб не злизав". 86 Не так розсердиться добродiй, Коли пан возний позов дасть; Не так люту╨ голий злодiй, Коли нема╨ що украсть; Як наш Латин тут розгнiвився I на гiнця сього озлився, Що губи з серця покусав. I тiлько одповiдь мав дати I гнiв царський свiй показати, Посол щоб Турновi сказав; 87 Як виглянув в вiкно зненацька, Прийшов Латин в великий страх; Побачив люду скрiзь багацько По улицях i всiх кутках. Латинцi перлися товпами, Шпурляли вгору всi шапками, Кричали вголос на ввесь рот: "Вiйна! Вiйна! против троянцiв, Ми всiх Ене╨вих поганцiв Поб'╨м - iскореним ©х род". 88 Латин старий був не рубака I воюватись не любив, Од слова смерть вiн, неборака, Був без душi i мов не жив. Вiн стичку тiлько мав на лiжку, Аматi як не грав пiд нiжку, I то тогдi, як пiдтоптавсь; Без того ж завжде був тихенький, Як всякий дiд старий,слабенький, В чуже╨ дiло не мiшавсь. 89 Латин, i серцем, i душею Далекий бувши од вiйни, , Зiбравшись з мудростю сво╨ю, Щоб не попастись в кайдани, Зiзвав к собi панiв вельможних, Старих, чиновних i заможних, Которих ради слухав сам; I виславши геть-преч Амату, Завiв ©х всiх в свою кiвнату, Таку сказав рiч старшинам: 90 "Чи ви од чаду, чи з похмiлля? . Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зiлля, Чи глузд за розум завернув? Скажiть - з чого вiйна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тiшився вiйной? Не звiр я - людську кров пролити, I не харциз, людей щоб бити, Для мене гидкий всякий бой. 91 I як вiйну вести без збру©, Без вiйська, хлiба, без гармат, Без грошей?.. Голови ви бу©! Який вас обезглуздив кат? Хто буде з вас провiянтмейстер, Або хто буде кригсцальмейстер, Кому казну повiрю я? Не дуже хочете ви битись, А тiлько хочете нажитись, I буде все бiда моя. 92 Коли сверблять iз вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мо© великi кулаки Почешуть ребра вам i спину; Коли ж то мало, я дубину Готов на ребрах сокрушить. Служить вам рад малахаями, Рiзками, кнуттям i киями, Щоб жар во╨нний потушить. 93 Покиньте ж се дурне юнацтво I розiйдiться по домах, Панове виборне боярство; А про вiйну i в головах Собi нiколи не кладiте, А мовчки в запiчках сидiте, Розгадуйте, що ©сть i пить. Хто ж о вiйнi проговориться Або кому вiйна присниться, Тому дам чортзна-що робить". 94 Сказавши се, махнув рукою I зараз сам пiшов з кiвнат Бундючно-грiзною ходою, Що всякий був собi не рад. Пристиженi його вельможi На йолопiв були похожi, Нiхто з уст пари не пустив. Не швидко бiднi схаменулись I в ратуш пiдтюпцем сунулись, Уже як вечiр наступив. 95 Тут думу довгую держали. I всяк компонував сво╨, I вголос: грiмко закричали, Що на Латина всяк плю╨ I на грозьбу не уважа╨. Вiйну з Ене╨м начинае, Щоб некрут зараз набирать; I не просить щоб у Латина З казни його анi алтина, Боярськi грошi шафовать. 96 I так, латинь заворушилась, Задумав всяк побить троян; Вiдкiль та храбрiсть уродилась Против Ене╨вих прочан? Вельможi царство збунтовали, Против царя всiх наущали; Вельможi! лихо буде вам. Вельможi! хто царя не слуха, Таким обрiзать нiс i уха I в руки всiх оддать катам. 97 О музо, панночко парнаська! Спустись до мене на часок; Нехай твоя научить ласка, Нехай твiй шепчеть голосок, Латинь к вiйнi як знаряжалась, Як армiя ©х набиралась, Який порядок в вiйську був; Всi опиши мундири, збрую I казку мнi скажи такую, Якой iще нiхто не чув. 98 Бояри вмиг скомпонували На аркуш манiхвест кругом, По всiх повiтах розiслали, Щоб вiйсько йшло пiд коругов; Щоб голови всi обголяли, Чуприни довгi оставляли, А ус в пiвлокоть би тирчав; Щоб сала i пшона набрали, Щоб сухарiв понапiкали, Щоб ложку, казанок всяк мав. 99 Все вiйсько зараз розписали По разним сотням, по полкам, Полковникiв понаставляли, Дали патенти сотникам. По городам всяк полк назвався, По шапцi всякий розличався, Вписали вiйсько пiд ранжир; Пошили синi всiм жупани, На спiд же бiли© каптани, - Щоб був козак, а не мугир. 100 В полки людей розпредiливши, I по квартирям розвели, I всiх в мундири нарядивши, К присязi зараз привели. На конях сотники финтили, Хорунжi усики крутили, Кабаку нюхав асаул; Урядники з атаманами Новими чванились шапками, I ратник всякий губу дув. 101 Так вiчной пам'яти бувало У нас в Гетьманщинi колись, Так просто вiйско шиковало, Не знавши: стiй, не шевелись; Так славни© полки козацькi Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках було, як мак цвiтуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То мов мiтлою все метуть. 102 Було тут вiйсько волонтирi, То всяких юрбиця людей, Мов запорожцi-чуприндирi, Що ©х не втне i Асмодей. Воно так, бачиш, i негарне, Як кажуть-то - не регулярне, Та до вiйни самий злий гад: Чи вкрасти що, язик достати, Кого живцем чи обiдрати, Нi сто не вдержить ©х гармат. 103 Для сильной армi© сво╨© Рушниць, мушкетiв, оружжин Наклали повнi гамазе©, Гвинтiвок, фузiй без пружин, Булдимок, флинт i яничарок. А в особливий закамарок Списiв, пiк, ратищ, гакiвниць. Були тут страшни© гармати, Од вистрiлу дрижали хати, А пушкарi то клались ниць. 104 Жлукта i улики на пушки Робить галили на захват; Днища, оснiвницi, витушки На принадлежность приправлять. Нужда перемiнить закони! Квачi, помела, макогони В пушкарське вiдомство пiшли; Колеса, бендюги i кари I сами© церковнi мари В депо пушкарське╨ тягли. 105 Держась во╨нного обряду, Готовили заздалегiдь Багацько всякого снаряду, Що сумно аж було глядiть. Для куль - то галушки сушили, А бомб - то з глини налiпили, А слив солоних - для картеч; Для щитiв ночви припасали, I дна iз дiжок вибивали, I приправляли всiм до плеч. 106 Не мали палашiв нi шабель, У них, бач, Тули не було; Не шаблею ж убит i Авель, Полiно смерть йому дало. Сосновi копистки стругали I до бокiв поначепляли На валяних верьовочках; Iз лик плетенi козубеньки, З якими ходють по опеньки, Були, мов суми, на плечах. 107 Як амуницю спорядили I насушили сухарiв, На сало кабанiв набили, Взяли подимне од дворiв; Як пiдсусiдкiв розписали I виборних поназначали, Хто тяглий, кiнний, хто же пiш, За себе хто, хто на пiдставу, В яке╨ вiйсько, сотню, лаву, Порядок як завiвсь незгiрш: 108 Тогдi ну вiйсько муштровати, Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати, Ушкварить як на калавур. Коли пiшком - то марш шульгою, Коли верхом - гляди ж, правою, Щоб шкапа скочила вперед. Таке╨ ратне╨ фиглярство Було у них за регулярство, I все Ене╨вi во вред. 109 Мов посполите╨ рушення Латина в царствi началось, Повсюдна муштра та учення, Все за жолнiрство принялось. Дiвки на "прутах роз'©зжали, Цiпками хлопцiв муштровали, Старi ж учились кидать в цiль. А баб старих на пiч сажали I на печi ©х штурмовали, Бач, для баталi© в примiр. 110 Були латинцi дружнi люди I воюватись мали хiть, Не всi з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летiть. З гаряча часу, першi три днi, Зносили всяке збiжжя, злиднi I оддавали все на рать: Посуду, хлiб, одежу, грошi Сво╨й отчизни для сторожi, Що не було де i дiвать. 111 Се поралася так Амата, К вiйнi латинцiв пiдвела; Смутна була для не© хата, На улицi все i жила. Жiнки з Аматою з'╨днались, По всьому городу таскались I пiдмовляли воювать. Робили з Турном шури-мури, I затялись, хоть вон iз шкури, Ене╨вi дочки не дать. 112 Коли жiнки де замiшались I ©м ворочати дадуть; Коли з розказами втаскались Та пхикання ще додадуть, Прощайсь навiк тогдi з порядком, Пiшло все к чорту неоглядком, Жiнки поставлять на сво╨. Жiнки! коли б ви бiльше ©ли, А менш пащиковать умiли, Були б в раю ви за сi╨. 113 Як Турн бiсну╨ться, люту╨, В сусiднi царства шле послiв, Чи хто iз них не порату╨ Против троянських злих синiв; Коли Латин од по╨динкiв Сховавсь пiд спiд сво©х будинкiв I ждав, що буде за кiнець; Коли Юнона скрiзь лiта╨, Всiх на Енея наверта╨ Весiльний збить з його вiнець,- 114 Гуде в Латi© дзвiн вiщовий I гасло всiм к вiйнi да╨, Щоб всяк латинець був готовий К вiйнi, в яку ©х злость веде. Там крик, тут галас, там клепало, Тiсниться люд i все трiщало. Вiйна в кровавих ризах тут; За нею рани, смерть, увiччя, Безбожность i безчоловiччя Хвiст мантi© ©© несуть. 115 Була в Латi© синагога, Збудована за давнiх лiт Для Януса, сердита бога, Которий дивних був примiт: Вiн мав на головi двi тварi, Чи гарни© були, чи харi, Об тiм Виргилiй сам мовчить; Но в мирне врем'я запирався, Коли ж iз храма показався, Якраз вiйна i закипить. 116 По дзвону вся латинь сунула До храма, з криком всi неслись. I навстяж дверi одiмкнула, I Янус вибiг, як харциз. Во╨нна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятость всякого бере; "Вiйни, вiйни!" - кричать, бажають, Пекельним пламенем палають I молоде╨ i старе. 117 Латинцi вiйско хоть зiбрали, Та треба ж вiйську должносних, Якi б на щотах класти знали, Якi письменнiйшi Iз них. Уже ж се мусить всякий знати, Що вiйско треба харчовати, I во©н без вина - хом'як. Без битой голо© копiйки, Без сей прелесницi-злодiйки Не можна воювать нiяк. 118 Були злати© днi Астре©, I славний був тогдi народ; Мiняйлiв брали в казначе©, А фиглярi писали щот, К роздачi порцi© - обтекар; Картьожник - хлiбний добрий пекар, Гевальдигером - був шинькар, Вожатими - слiпцi, калiки, Ораторами - недорiки, Шпигоном - з церкви паламар. 119 Всього не можна описати, В Латi© що тогдi було, Уже зволялося читати, Що в головi у них гуло. К вiйнi хватались, поспiшались, I сами о свiтi не знались, I все робили назворот: Що стро©ть треба, те ламали, Що треба кинуть, те ховали, Що класть в кишеню, клали в рот. 120 Нехай турбуються латинцi, Готовляться проти троян, Нехай видумують гостинцi Енею нашому в iз'ян. Загляньмо, Турн що коверзу╨, Троянцям рать яку готу╨, Бо Турн i сам дзiндзiвер-зух! Коли чи п'╨ - не пролива╨, Коли чи б'╨ - то вже влуча╨, Йому людей давить, як мух! 121 Та й видно, що не був в зневазi, Бо всi сусiднi корольки По просьбi, мовби по приказi, Позапаляючи люльки, Пiшли в поход з сво©м народом, З начинням, потрухом i плодом, Щоб Турновi допомагать: Не дать Ене╨вi женитись, Не дать в Латi© поселитись, К чортам енейцiв всiх послать. 122 Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить, Не галич чорна поле вкрила, Не буйний вiтер се шумить. Се вiйсько йде всiма шляхами, Се ратне брязкотить збруями, В Ардею - город поспiша. Стовп пороху пiд небо в'╨ться, Сама земля, зда╨ться, гнеться; Енею! де тепер душа? 123 Мезентiй наперед тирренський Пред страшним во©нством гряде; Було полковник так Лубенський Колись к Полтавi полк веде, Пiд землянi полтавськi вали (Де шведи голови поклали) Полтаву-матушку спасать; Пропали шведи тут прочвари, Пропав i вал - а булевари Досталось нам тепер топтать. 124 За сим на бендюгах плететься Байстрюк Авентiй-попадич, З сво╨ю челяддю ведеться, Як з блюдолизами панич. Знакомого вiн пана внучок, Добродiй песикiв i сучок I лошакiв мiнять охоч. Авентiй був розбiйник з пупку, Всiх тормошив, валяв на купку, Дивився бiсом, гадом, сторч. 125 Тут вiйсько кiнне╨ валилось I дуже ручче╨ було; Отаман звався Покотиллос, А асаул Караспуло. Се гречеськi© проскiноси, Iз Бiломор'я все пендоси, З Мореа, Дельта, Кефалос; Везли з собою лагомини, Оливу, мило, риж, маслини, I капама, кебаб калос. 126 Цекул, пренестський коваленко, В Латiю з вiйськом также пхавсь; Так Сагайдачний з Дорошенком Козацьким вiйськом величавсь. Один з бунчуком перед раттю, Позаду другий п'яну браттю Донським нага╨м пiдганяв. Рядочком ©хали гарненько. З люльок тютюн тягли смачненько, А хто на конику куняв. 127 За сими плентавсь розбишака, Нептунiв син, сподар Мезап, До бою був самий собака I лобом бився так, мов цап. Бо╨ць, ярун i задирака, Стрiлець, кулачник i рубака, I дужий був з його хлопак; В виски було кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желiзняк. 128 Другим шляхом, з другого боку, Агамемноненко Галес Летить, мов поспiша до сроку Або к водi гарячий пес; Веде орду велику, многу Рутульцевi на пiдпомогу; Тут люд був разних язикiв: Були аврунцi, сидицяне, Калесцi i ситикуляне I всяких-разних козакiв. 129 За сими панськая дитина, Тезе╨вич пан Iпполит, - Надута, горда, зла личина, З великим во©нством валить. Се був панич хороший, повний, Чорнявий, красний, сладкомовний, Що й мачуху був пiдкусив. Вiн не давав нiкому спуску, Одних богинь мав на закуску, Брав часто там, де не просив. 130 Не можна, далебi, злiчити, Якi народи тут плелись, I на папiр сей положити, Як, з ким, коли, вiдкiль взялась. Виргилiй, бач, не нам був рiвня, А видно, що начухав тiм'я, Поки дрiбненько описав. Були рутульцi i сiканцi, Аргавцi, лабики, сакранцi, Були такi, що враг ©х зна. 131 Тут ще на©зниця скакала I вiйсько немале вела; Собою всiх людей лякала I все, мов помелом, мела; Ся звалась дiва - цар Камилла, До пупа жiнка, там - кобила, Кобилячу всю мала стать: Чотири ноги, хвiст з прикладом, Хвостом моргала, била задом, Могла i говорить i ржать. 132 Коли чував хто о Полканi, То се була його сестра; Найбiльш блукали по Кубанi, А рiд ©х вийшов з-за Днiстра. Камилла страшна во╨вниця, I знахурка, i чарiвниця, I скора на бiгу була; Чрез гори i рiчки плигала, Iз лука мiтко в цiль стрiляла, Багацько кровi пролила. 133Така-то збiрниця валялась, Енея щоб побити в пух; Уже Юнона де озлилась, То там запри крiпкенько дух. Жаль жаль Енея-неборака, Коли його на мiль як рака, Завес допустить посадить. Чи вiн ввильне те в п'ятой части, Коли удасться змайстерить. ЧАСТИНА П'ЯТА 1Бiда не по дерев'ях ходить, I хто ©© не скоштував? Бiда бiду, говорять, родить, Бiда для нас - судьби устав! Еней в бiдi, як птичка в клiтцi; Запутався, мов рибка в сiтцi; Терявся в думах молодець. Ввесь свiт, здавалось, зговорився, Ввесь мир на його напустився, Щоб розорить його вкiнець. 2 Еней ту бачив страшну тучу, Що на його вiйна несла; В нiй бачив гибель неминучу I мучивсь страшно, без числа. Як хвиля хвилю проганяла, Так думка думку пошибала; К олимпським руки простягав. Надеждою хоть пiдкреплявся, Но перемiни вiн боявся, I дух його iзнемогав. 3 Нi нiч його не вгамовала, Вiн о вiйнi все сумовав; I вся коли ватага спала, То вiн по берегу гуляв, Хоть з горя сильно iзнемiгся; Мов простий, на пiску улiгся, Та думка спати не дала. Скажiть! тогдi чи дуже спиться Як доля проти нас яриться I як для нас фортуна зла? 4 О сон! з тобою забува╨м Все горе i свою напасть; Чрез тебе сили набира╨м, Без тебе ж мусили б пропасть. Ти ослабiвших укрiпля╨ш, В тюрмi невинних утiша╨ш, Злодi©в снищами страшиш; Влюблених ти докупи зводиш, Злi замисли к добру приводиш, Пропав - од кого ти бiжиш. 5 Енея мислi турбовали, Но сон таки сво╨ бере; Тiлеснi сили в кiм охляли, В тiм дух не швидко та замре. Еней заснув i бачить снище, Пред ним сто©ть старий дiдище Обшитий ввесь очеретом; Вiн був собi ковтуноватий, Сiдий в космах i пелехатий, Зiгнувсь пiдпершися цiпком. 6 "Венерин сину! не жахайся, - Дiд очеретяний сказав, - I в смуток дуже не вдавайся, Ти гiршi© бiди видав; Вiйни кривавой не страшися, А на олимпських положися, Вони все зле╨ оддалять. А що мо© слова до дiла, Лежить свиня пiд дубом бiла I тридцять бiлих поросят. 7 На тiм-то берлозi свиноти Iул постро©ть Альбi-град, Як тридесят промчаться годи, З Юноною як зробить лад. ╙днаково ж сам не плошайся, З аркадянами побратайся, Вони латинцям вороги; Троянцiв з ними як з'╨дна╨ш, Тогдi i Турна осiдла╨ш, Все вiйсько виб'╨ш до ноги. 8 Вставай, Енею, годi спати, Вставай i богу помолись, Мене ти мусиш также знати: Я Тибр старий! - ось придивись. Я тут водою управляю, Тобi я вiрно помагаю, Я не прочвара, не упир. Тут будеть град над городами, Поставлено так мiж богами..." Сказавши се, дiд в воду нир. 9 Еней пробуркався, схопився I духом моторнiший став; Водою тибрською умився, Богам молитви прочитав. Велiв два човни знаряжати, I сухарями запасати, I во©нiв туда сажать. Як млость пройшла по всьому тiлу: Свиню уздрiв пiд дубом бiлу I тридцять бiлих поросят. 10 Звелiв ©х зараз поколоти I дать Юнонi на обiд; Щоб сею жертвою свиноти Себе iзбавити од бiд. Потiм в човни метнувсь хутенько, Поплив по Тибру вниз гарненько К Евандру помочi просить; Лiси, вода, пiски зумились, Якi се два човни пустились З одвагою по Тибру плить. 11Чи довго плив Еней- не знаю, А до Евандра вiн доплив; Евандр по давньому звичаю, Тогдi для празника курив, З аркадянами веселився, Над варенухаю трудився, I хмiль в ©х головах бродив; I тiлько що човни узрiли, То всi злякалися без мiри, Один к троянцям пiдступив. 12 "Чи по неволi, чи по волi? - Кричить аркадський ©м горлань. - Родились в небi ви, чи долi? Чи мир нам везете, чи брань?" "Троянець я, Еней одважний, Латинцiв ворог я присяжний, - Еней так з човна закричав. - Iду к Евандру погостити, На перепуттi одпочити, Евандр цар добрий, я чував". 13 Евандра син, Паллант вродливий, К Енею зараз пiдступив; Оддав поклон дружелюбивий, До батька в гостi попросив. Еней з Паллантом обнiмався I в його приязнь заставлявся, Потiм до лiсу почвалав, Де гардовав Евандр з попами, Зо старшиною i панами, Еней Евандровi сказав: 14 "Хоть ти i грек, та цар правдивий, Тобi латинцi вороги; Я твiй товариш буду щирий, Латинцi i менi враги. Тепер тебе я суплiкую Мою уважить долю злую I постояти за троян. Я кошовий Еней троянець, Скитаюсь по миру, мов ланець, По всiм товчуся берегам. 15 Прийшов до тебе на одвагу, Не думавши, як приймеш ти; Чи буду пити мед, чи брагу? Чи будем ми собi брати? Скажи, i руку на - в завдаток, Котора, бач, не трусить схваток I самих злiйших нам врагiв. Я маю храбрую дружину, Терпiвших гiркую годину Од злих людей i од богiв. 16 Мене найбiльше до©да╨ Рутульський Турн, собачий син; I лиш гляди, то i влуча╨, Щоб згамкати мене, як блин. Так лучше в сажiвцi втоплюся, I лучше очкуром вдавлюся, Нiж Турновi я покорюсь. Фортуна не в його кишенi; Турн побува у мене в жменi; Дай помiч! - я з ним потягнусь". 17 Евандр мовчав i прислухався, Слова Ене╨ви ковтав; То ус крутив то осмiхався, Ене©вi отвiт сей дав: "Еней Анхизович, сiдайте, Турбацi© не заживайте, Бог милостив для грiшних всiх; Дамо вам вiйська в пiдпомогу, I провiянту на дорогу, I грошеняток з якийсь мiх. 18 Не поцурайтесь хлiба-солi, Борщу скоштуйте, галушок; Годуйтесь, кушайте доволi, А там з труда до подушок. А завтра, як начне свiтати, Готово вiйсько виступати, Куди ви скажете, в поход; За мной не буде остановки; Я з вами не роблю умовки, Люблю я дуже ваш народ". 19 Готова страва вся стояла, Спiшили всi за стiл сiдать; Хоть деяка позастивала, Що мусили пiдогрiвать. Просiлне з ушками,з грiнками I юшка з хляками, з кишками, Телячий лизень тут лежав; Ягни i до софорку кури, Печенi разно© три гури, Багацько ласих тож потрав. 20 Де ©сться смачно, там i п'╨ться, Од землякiв я так чував; На ласе╨ куток найдеться, Еней з сво©ми не дрiмав. I, правда, гостi доказали, Що жить вони на свiтi знали: Пили за жизнь - за упокой; Пили здоров'я батька з сином, I голь-голь-голь, мов клин за клином, Кричать заставив на розстрой. 21 Троянцi п'янi розбрехались I чванилися без пуття. З аркадянками женихались, Хто так, а хто i не шутя. Евандр точив гостям розкази, Хвалив Iраклови прокази, Як злого Кака вiн убив; Якi© Как робив розбо©, I що для радости тако© Евандр i празник учредив. 22 Всi к ночi так перепилися, Держались ледве на ногах; I на нiч в город поплелися, Якi iти були в силах. Еней в керею замотався, На задвiрку хропти уклався, Евандр же в хату рачки лiз; I там, пiд прилавком зiгнувшись I цупко в бурку завернувшись, Захрiп старий во весь свiй нiс. 23 Як нiч покрила пеленою Тверезих, п'яних - всiх людей, Як хрiп Еней од перепою, Забувши о бiдi сво╨й, Венера без спiдницi, боса, В халатику, простоволоса, К Вулкану пiдтюпцем iшла; Вона тайком к Вулкану кралась, Неначе з ним i не вiнчалась, Мов жiнкой не його була. 24 А все то хитрость ╨сть жiноча, Новинкою щоб пiдмануть; Хоть гарна як, а все охоча Iще гарнiйшою щоб буть. Венера пазуху порвала I так себе пiдперезала, Що вся на виставцi була; Косинку нарошно згубила, Груднину так собi одкрила, Що всякого б з ума звела. 25 Вулкан-коваль тогдi трудився, Зевесу блискавку ковав. Уздрiв Венеру, затрусився, Iз рук i молоток упав. Венера зараз одгадала, Що в добрий час сюди попала, Вулкана в губи зараз черк; На шию вскочила, повисла, Вся опустилась, мов окисла, Бiлки пiд лоб - i свiт померк. 26 Уже Вулкан розм'як, як кваша, Венера те собi на ус; За дiло, ну! - бере, бач, наша! Тепер пiд його пiдоб'юсь: "Вулкасю милий, уродливий! Мiй друже вiрний, справедливий! Чи дуже любиш ти мене?" "Люблю, люблю, божусь клiщами, Ковадлом, молотом, мiхами, Все рад робити для тебе". 27 I пiдлабузнивсь до Киприди, Як до просителя писець. ╞й корчив разнi милi види, Щоби достать собi ралець. Венера зачала благати I за Ене╨чка прохати, Вулкан йому щоб допомiг: Ене╨вi зробив би збрую Iз сталi, мiдi - золотую, Такую, щоб нiхто не змiг. 28 "Для тебе? - ох, моя ти плiтко! - Вулкан задихавшись сказав. - Зроблю не збрую, чудо рiдко, Нiхто якого не видав; Палаш, шишак, панцир зо щитом, Все буде золотом покрито, Як тульськi© кабатирки; Насiчка з черню, з образками, I з кунштиками, i з словами, Скрiзь будуть брязкальця, дзвiнки" 29 А що ж, не так тепер бува╨ Промiж жiнками i у нас? Коли чого просити ма╨, То добрий одгада╨ час I к чоловiку пригнiздиться, Прищулиться, приголубиться, Цiлу╨, гладить, лескотить, I всi сустави розшрубу╨, I мiзком так завереду╨, Що сей для жiнки все творить. 30 Венера, в облако обвившись, Махнула в Пафос оддихать, Од всiх в свiтелцi зачинившись, Себе там стала розглядать. Краси пом'ятi розправляла, В волоссi кудрi завивала, Ну п'ятна водами мочить. Венера, як правдива мати, Для сина рада все оддати, З Вулканом рада в кузнi жить. 31 Вулкан, до кузнi дочвалавши, Будить зачав всiх ковалiв; Свинець, залiзо, мiдь зiбравши, Все грiти зараз iзвелiв. Мiхи престрашнi надимають, Огонь великий розпаляють, Пiшов треск, стук од молотiв. Вулкан потi╨ i трудиться, Всiх ла╨, б'╨, пужа, яриться, К роботi приганя майстрiв. 32 I сонце злiзло височенько, Уже час сьомий ранку був; Уже закушовав смачненько, Хто добре пiнно© лигнув; Уже онагри захрючали, Ворони, горобцi кричали, Сидiли в лавках крамарi; Картьожники же спать лягали, Фiндюрки щоки пiдправляли. В суди пiшли секретарi. 33 А нашi з хмелю потягались, Вчорашнiй мордовав ©х чад; Стогнали, харкали, смаркались, Нiхто не був i свiту рад. Не дуже рано повставали I льодом очi протирали, Щоб освiжитись на часок. Потiм взялись за оковиту I скликали рiч посполиту - Поставить, як iти в поход. 34 Тут скiлько сотень одлiчили Аркадських жвавих парубкiв I в ратники ©х назначили; Дали ©м в сотники панiв. Дали значки ©м з хоругвою, Бунчук i бубни з булавою, Списiв, мушкетiв, палашiв. На тиждень сала з сухарями, Барильце з срiбними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржiв. 35 Евандр, Палланта пiдозвавши, Такi слова йому сказав: "Я, рать Енею в помiч давши, Тебе начальником назвав. А доки в пацi будеш грати? З дiвками день i нiч ганяти I красти голубiв у всiх? Одважний жид грiшить i в школi, Iди лиш послужи на полi; Ледащо син - то батькiв грiх. 36 Iди служи, годи Енею, Вiн зна во╨нне ремесло; Умом i храбростю сво╨ю В опрiчне╨ попав число. А ви, аркадцi, - ви не труси, Давайте всiм i в нiс, i в уси, Паллант мiй ваш ╨сть атаман. За його бийтесь, умирайте, Ене╨вих врагiв карайте, Еней мiй сват - а ваш гетьман. 37 А вас, Анхизович, покорно Прошу Палланта доглядать; Воно хоть паруб'я, неспорно, Умi╨ i склади читать; Та дурень, молоде, одважне, В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогдi не буду жить чрез силу, Живцем полiзу я в могилу, Iзгину, без води мов рак. 38 Берiте рать, iдiте з богом, Нехай Зевес вам помага". Тут частовались за порогом, Евандр додав такi слова: "Зайдiть к лидiйському народу, Вони послужать вам в пригоду, На Турна пiдуть воювать. Мезентiй ©х тiснить, зжима╨, На чинш нiкого не пуска╨, Готовi зараз бунт пiднять". 39 Пiшли, розвивши короговку, I сльози молодьож лила; Хто жiнку мав, сестру, ятровку, У инчих милая була. Тогдi найбiльш нам допiка╨, Коли зла доля однiма╨, Що нам всього милiше ╨сть. За милу все терять готовi: Клейноди, животи, обнови. Одна дороже милой - честь! 40 I так, питейним пiдкрепившись, Утерли сльози iз очей; Пiшли, марш сумно затрубивши; Перед же вiв сам пан Еней. ╞х первий марш був до байраку, Прийшовши, стали на биваку, Еней порядок учредив. Паллант по армi© дiжурив, Трудивсь, всю нiч очей не жмурив; Еней тож по лiсу бродив. 41 Як в пiвнiч самую глухую Еней лиш тiлько мав дрiмать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарi гарну мать. Венера бiлолика, красна, Курносенька, очима ясна I вся, як з кров'ю молоко; Духи од себе iспускала I збрую чудную держала, Явилась так перед синком. 42 Сказала: "Милий, на, Енею, Ту збрую, що ковав Вулкан; Коли себе устро©ш нею, То струсить Турн, Бова, Полкан; До збру© що нi доторкнеться, Все зараз ламнеться i гнеться, ╞© i куля не бере; Устройсь, храбруй, коли, рубайся I на Зевеса полагайся, То носа вже нiхто не втре". 43 Сказавши, аромат пустила: Васильки, м'яту, i амбре; На хмарi в Пафос покотила. Еней же збрую i бере, ╞© очима пожира╨, На себе панцир натяга╨, Палаш до бока прив'язав; Насилу щит пiдняв чудесний, Не легкий був презент небесний; Еней роботу розглядав. 44 На щитi, в самiй серединi, Пiд чернь, з насiчкой золотой, Конала муха в павутинi, Павук торкав ©© ногой. Поодаль був малий Телешик, Вiн плакав i лигав кулешик, До його кралася змiя Крилатая, з сiм'ю главами, З хвостом в верству, страшна, з рогами, А звалася Жеретiя. 45 Вокруг же щита на заломах Найлучшi лицарськi дiла Були бляхованi в персонах Iскусно, живо, без числа, Котигорох, Iван - царевич, Кухарчич, Сучич i Налетич, Услужливий Кузьма - Дем'ян. Кощiй з прескверною ягою, I дурень з ступою новою, I славний лицар Марципан. 46 Так пан Еней наш знаряжався, Щоб дружби Турну доказать; Напасть на ворогiв збирався, Зненацька копотi ©м дать. Но зла Юнона не дрiма╨, Навильот умисли всi зна╨, Оп'ять Iрисю посила: Як можна Турна роздрочити, Против троянцiв насталити, Щоб викоренив ©х дотла. 47 Iрися виль, скользнула з неба, До Турна в пiвнiч шусть в намет; Вiн дожидавсь тогдi вертела, Хлистав з нудьги охтирський мед. К Лависi од любви був в горi, Топив печаль в питейнiм морi. Так в армi© колись велось; Коли влюбився чи програвся, То пуншу хлись - судьба поправся! Веселл╨ в душу i влилось! 48 "А що? - Iрися щебетала. - Сидиш без дiла i клю╨ш? Чи се на тебе лiнь напала? Чи все троянцям одда╨ш? Коту гладкому не до мишки; Не втне, бачу, Панько Оришки! Хто б сподiвавсь, що Турн бабак? Тобi не хист з Ене╨м биться, Не хист з Лавинi╨й любиться, Ти, бачу, здатний бить собак. 49 Правдивий во©н не дрiма╨, Без просипу же i не п'╨; Мудру╨, дума, розгляда╨, Такий i ворогiв поб'╨. Ну, к чорту! швидше охмеляйся, Збирать союзних поспiшайся, На нову Трою напади. Еней в чужих землях блука╨, Дружину в помiч набира╨, Не оплошай тепер: гляди!" 50 Сказавши, столик iзвалила, Шкереберть к чорту все пiшло: Пляшки i чарочки побила, Пропало все, як не було. Зробився Турн несамовитий, Ярився, лютовав неситий, Троянськой крови забажав. Всi страсти в голову стовкнулись, Любов i ненависть прочнулись; "На штурм, на штурм!" - сво©м кричав. 51 Зiбрав i кiнних, i пiхотних I всiх для битви шиковав; I розбишак самих одборних Пiд крiпость задирать послав. Два корпуси докупи звiвши, А на зикратого сам сiвши, На штурм ©х не веде, а мчить; Мезап, Галес в другiм отрядi Пiшли од берега к оградi, Побить троянцiв всяк спiшить. 52 Троянцi, в крiпости запершись, Енея ждали вороття; З нещастям тiсно пообтершись, Бiду встрiчали мов шутя. Побачивши ж врагiв напори, У башт прибавили запори I на валу всi залягли; В вiконця з будок виглядали I носа вон не виставляли, Шептались i люльки тягли. 53 У них поставлено в громадi, Коли на ©х пан Турн напре, То всiм сидiть в сво©й оградi, Нехай же штурмом вал бере. Троянцi так i учинили; На вал колоддя накотили I разний приправляли вар; Олiю, дьоготь кип'ятили, Живицю, оливо топили, Хто лiзтиме, щоб лить на твар. 54 Турн, в мiру к валу приступивши, Скрiзь на зикратому гасав; В розсипку кiнних розпустивши, Сам як опарений кричав: "Сюди, трусливi© троянцi, На бой, шкодливи© поганцi! Зарились в землю, мов кроти; Де ваш Еней - жiночий празник? Пряде з бабами набалдашник! Не лепсько виглянуть сюди". 55 I всi його так iдкоманднi Кричали, лаяли троян; Робили глузи ©м досаднi, Гiрш нiвечили, як циган. Пускали тучами к ним стрiли, А деякi були так смiли, Що мали перескочить рiв. Троянцi уха затикали, Рутульцiв лайки не вважали, Хоть битись всякий з них готiв. 56 Турн з серця скриготав зубами, Що в крiпостi всi нi гу-гу; А стiн не розiб'╨ш лобами, З посилку гнися хоть в дугу. Злость, кажуть, сатанi сестриця, Хоть може се i небилиця, А я скажу, що може й так: Од злости Турн те компону╨, Мов сатана йому дикту╨, Сам чорт залiз в його кабак. 57 Од злости Турн осатанiвши, Велiв багаття розводить, I вiйсько к берегу привiвши, Казав троянський флот спалить. Всi принялися за роботу; (На зле╨ всякий ма охоту), Огнi помчалися к водам. Хто жар, хто губку з сiрниками, Хто з головней, хто з фiтилями Погибель мчали кораблям. 58 Розжеврiлось i закурилось, Блакитне полом'я взвилось; Од диму сонце закаптилось, Курище к небу донеслось. Боги в Олимпi стали чхати; Турн ©м iзволив тимфи дати, Богинь напав вiд чаду дур; Дим очi ©в, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози; Зевес сам був, мов винокур. 59Венеру ж за душу щипало, Що с флотом поступили так; Од жалю серце замирало, Що сяде син на мiль як рак. В жалю в слiзах i в гiркiм смутку Богиня сiла в просту будку, На передку сiв Купидон; Кобила ©х везе кривая, Цибелла де жила старая, Щоб сiй язi оддать поклон. 60 Цибелла, знають во всiх школах, Що матiр'ю була богiв; Iзмолоду була не промах, Коли ж як стала без зубiв, То тiлько на печi сидiла, З кулешиком лемiшку ©ла I не мiшалася в дiла. Зевес ©й оддавав повагу I посилав од столу брагу, Яку Юнона лиш пила. 61 Венера часто докучала Зевесу самою бридней, За те в немилость i попала, Що нiльзя показать очей. Прийшла Цибеллу умоляти I мусила ©й обiщати Купити збитню за алтин, Щоб тiлько Зевса умолила, Вступиться за троян просила, Щоб флота не лишився син. 62 Цибелла же була ласуха, Для збитню рада хоть на все; До того ж страшна говоруха, О всякiй всячинi несе. Стягли ©© насилу з печi, Взяв Купидон к собi на плечi, В будинки к Зевсу i понiс. Зевес, свою уздрiвши неню, Убгав ввесь оселедець в жменю, Насупив брови, зморщив нiс. 63 Цибелла перше закректала, А послi кашлять начала, Потiм у пелену смаркала I дух п'ять раз перевела: "Сатурнович, змилосердися, За рiдную свою вступися! - К Зевесу шокала стара. - Безсмертних смертнi не вважають I тiлько що не б'ють, а лають; Осрамлена моя гора! 64 Мою ти зна╨ш гору Iду I лiс, де з капищем олтар; За них несу таку обиду, Якой не терпить твiй свинар На зруб я продала троянцям, Тво©м молельщикам, пiдданцям, Дубкiв i сосен стро©ть флот. Тво© уста судьбам велiли, Були щоб iдськi брусся цiлi, Нетлiннi© од рода в род. 65 Зиркни ж тепер на тибрськi води, Дивись, як кораблi горять! - ©х палять Турновi уроди, Тебе i всiх нас кобенять. Спусти ©м - то таке закоють I власть твою собi присвоють, I всiм дадуть нам киселя; Сплюндрують лiс, розриють Iду; Мене ж, стару, уб'ють, мов гниду, Тебе прогонять вiдсiля". 66 "Та не турбуйтесь, панiматко! - Зевес з досадою сказав. - Провчу я всiх - i буде гладко; Анахтем вiчний - Турн пропав!" Зиркнув, мигнув, махнув рукою Над Тибром, чудною рiкою, Всi врозтич кораблi пiшли; Як гуси, в воду поринали, Iз кораблiв - сирени стали I разнi пiснi пiдняли. 67 Рутульське вiйсько i союзне Дрижало од таких чудес; Злякалось плем'я все окружне, Мезап дав драла i Галес. Пороснули i рутуляни, Як од дощу в шатер цигани, А тiлько Турн один оставсь. Утiкачiв щоб переняти, Щоб чудо ©м розтолковати, По всiх усюдах сам совавсь. 68 "Реб'ятушки! - кричав, - постiйте! Се ж ласка божая для нас; Одкиньте страх i не робiйте, Прийшлось сказать Енею: пас. Чого огнем ми не спалили, То боги все те потопили, Тепер троянцi в западнi. Живцем в землi ©х загромадим, Разком на той свiт одпровадим, Богiв се воля! вiрте мнi". 69 Великi© у страха очi, Вся рать неслась, хто швидше змiг. Назад вертатись не охочi, Всi бiгли, аж не чули нiг. Оставшись, Турн один маячив, Нiкого вкруг себе не бачив, Стьогнув зикратого хлистом; I шапку на очi насунув, Во всi лопатки в лагер дунув, Що коник аж вертiв хвостом. 70 Троянцi iз-за стiн дивились, Пан Турн як з вiйськом тягу дав; Перевертням морським чудились, На добре всяк те толковав. Но Турновi не довiряли; Троянцi правило се знали: В вiйнi з врагами не плошай; Хто утiка - не все женися; Хто мов i трусить - стережися; Скиксу╨ш раз - тогдi прощай! 71 Для ночi вдво╨ калавури _На_ всiх поставили баштах, Лихтарнi вiшали на шнури, Ходили рунди по валах. В обозi Турна тихо стало, I тiлько-тiлько що блищало Од слабих, блiдних огонькiв. Враги троянськi почивали, Од трусiв вилазки не ждали; Оставмо ж сих хропти сонькiв. _72_ У главной башти на сторожi Стояли Еврiал i Низ; Хоть молодi були, та гожi I крiпкi, храбрi, як харциз. В них кров текла хоть не троянська, Якась чужая - бусурманська, Та в службi вiрнi козаки. Для бою ©х спiткав прасунок. Пiшли к Енею на вербунок; Були ж обидва земляки. 73 "А що, як викравшись помалу, Забратися в рутульський стан? - Шептав Низ в ухо Еврiалу. - То кашi наварили б там; Тепер вони сплять з перепою, Не дригне нi один ногою, Хоть всiм ©м горла перерiж. Я думаю туди пуститься, Перед Ене╨м заслужиться I сотню посадить на нiж". 74 "Як? сам? мене оставиш? - Спитався Низа Еврiал. - Нi! перше ти мене удавиш, Щоб я од земляка одстав. Вiд тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь i в воду, На сто смертей пiду з тобой. Мiй батько був сердюк опрiчний, Мовляв (нехай покой му вiчний); Умри на полi як герой". 75 "Пожди i пальцем в лоб торкнися,- Товарищевi Низ сказав,- Не все вперед- назад дивися, Ти з лицарства глузд потеряв. У тебе мати ╨сть старая, Без сил i в бiдности слабая, То i повинен жить для ней, Одна оставшись без приюту, Яку потерпить муку люту, Таскавшись мiж чужих людей! 76 От я, так чисто сиротина, Росту, як при шляху горох; Без ненi, без отця дитина, Еней - отець, а неня - бог. Iду хоть за чужу отчизну, Не жаль нiкому, хоть iзслизну, А пам'ять вiчну заслужу. Тебе ж до жизни рiдна в'яже, Уб'ють тебе, вона в грiб ляже; Живи для не©, я прошу". 77 "Розумно, Низ, ти розсужда╨ш, А о повинности мовчиш, Которую сам добре зна╨ш, Менi ж зовсiм другу твердиш. Де обще╨ добро в упадку, Забудь отця, забудь i матку, Лети повинность iсправлять; Як ми Енею присягали, Для його служби жизнь оддали, Тепер не вiльна в жизнi мать". 78 "Iноси!" - Низ сказав, обнявшись Со Еврiалом-земляком, I, за руки любенько взявшись, До ратушi пiшли тишком. Iул сидiв тут з старшиною, Змовлялись, завтра як до бою Достанеться ©м приступать. Як ось ввiйшли два парубiйки, У брам змiнившися од стiйки, I Низ громадi став казать: 79 "Був на часах я з Еврiалом, Ми пильновали супостат, Вони тепер всi сплять повалом, Уже огнi ©х не горять. Дорожку знаю я окромну, В нiчну добу, в годину сонну, Прокрастись можна поуз стан I донести пану Енею, Як Турн злий з челяддю сво╨ю На нас налазить, мов шайтан. 80 Коли зволя╨тесь - велiте Нам з Еврiалом попитать, Чкурнем i поки сонце зiйде, Енея мусим повидать". "Яка ж одвага в смутне врем'я! Так не пропало наше плем'я?" - Троянцi всi тут заревли; Одважних стали обнiмати, ©м дяковать i цiловати, I красовулю пiднесли. 81 Iул, Ене©в як наслiдник, Похвальну рацiю сказав; I свiй палаш що звавсь побiдник, До боку Низа прив'язав. Для милого же Еврiала Не пожалiв того кинжала, Що батько у Дидони вкрав. I посулив за ©х услугу Землi овець i дать по плугу, В чиновнi вивесть обiщав. 82 Сей Еврiал був молоденький, Так годiв з дев'ятнадцять мав, Де усу буть, пушок м'якенький Бiленьку шкуру пробивав; Та був одвага i завзятий, Силач, козак лицарковатий, Но пред Iулом прослезивсь. Бо з матiр'ю вiн розставався, Iшов на смерть i не прощався; Козак природi покоривсь. 83 "Iул Ене╨вич, не дайте Паньматцi вмерти од нужди, ╞й будьте сином, помагайте I заступайте вiд вражди, Од бiд, напраснини, нападку; Ви сами мали панiматку, То в серцi ма╨те i жаль; Я вам старую поручаю, За вас охотно умираю", - Так мовив чулий Еврiал. 84 "Не бiйся, добрий Еврiале, - Iул йому сей дав одвiт, - Ти служиш нам не за пропале, На смерть несеш за нас живiт. Тво©м буть братом не стижуся I неню заступать кленуся, Тебе собою заплачу: Пайок, одежу i кватиру, Пшона, муки, я╨ць i сиру По смерть в довольствi назначу". 85 I так, одважна наша пара Пустилася в рутульський стан. На те i мiсяць вкрила хмара, I поле вкрив густий туман. Було се саме опiвночi; Рутульцi спали скiлько мочi, Сивуха сну ©м пiддала; Роздiгшися, порозкладались, В безпечности не сподiвались Нi од кого нiяка зла. 86 I часови©, на мушкетах Поклавшись, спали на заказ; Хропли всi п'янi на пiкетах, Тут ©х застав послiднiй час! Переднюю побивши стражу, Полiзли в стан варити кашу; Низ тут товаришу сказав: "Приляж к землi ти для пiдслуху, А я задам рутульцям духу, Гляди, щоб нас хто не спiткав". 87 Сказавши, першому Раменту Головку буйную одтяв, Ну дав зробить i тестаменту, К чортам його навiк послав. Сей на руках знав ворожити, Кому знав скiлько вiку жити, Та не собi вiн був пророк. Другим ми часто пророку╨м, Як знахурi, чуже толку╨м, Собi ж шука╨м циганок. 88 А послi Ремових вiн во©в По одному всiх подушив; I блюдолизiв, ложкомо©в Впрах, вдребезги перемiзжив. Намацавши ж самого Рема, Потиснув, мов Хому Я рема, Що й очi вискочили преч; Вхвативсь за бороду кудлату I злому Тро© супостату Макiтру оддiлив од плеч. 89 Вблизi тут був намет Серрана, На сього Низ i наскакав; Вiн тiлько що роздiгсь з каптана I смачно по вечерi спав. Низ шаблею мазнув по пупу, Зад з головою сплющив вкупу, Що iз Серрана вийшов рак; Бо голова мiж нiг вплелася, А задня вгору пiднялася; Умер фигурно неборак! 90 I Еврiал, як Низ возився, То не гулявши простояв; Вiн также к сонним докосився, Врагiв на той свiт одправляв. Колов i рiзав без розбору, I як нiхто не мав з ним спору, То поравсь, мов в кошарi вовк; I виборних, i пiдпомощних, I простих, i старших вельможних, Хто нi попавсь, того i товк. 91 Попався Ретус Еврiалу, Сей не зовсiм iще заснув; При©хавши од Турна з балу, Пальонки дома ковтонув, I тiлько-тiлько забувався, Як Еврiал к йому пiдкрався I просто в рот кинжал уткнув, I приколов його, як квiтку, Що баби колють на намiтку, Тут Ретус душу iзригнув. 92 Наш Еврiал остервенився, Забув, що на часок зайшов; В намет к Мезапу був пустився, Там може б смерть собi найшов; Но повстрiчався з другом Низом, З запальчивим, як сам, харцизом, Сей Еврiала удержав. "Покиньмо кров врагам пускати, Пора нам вiдсiль уплiтати", - Низ Еврiаловi сказав. 93 Як вовк овець смиренних душить, Коли в кошару завiта, Курчатам тхiр головки сушить, Без крику мiзок висмокта. Як, добре врем'я угодивши I сiркою хлiв накуривши, Без крику крадуть слимаки Гусей, курей, качок, iндикiв У гевалiв i амаликiв, Що роблять часто i дяки. 94 Так нашi смiли© вояки Тут мовча проливали кров; Од ней краснiлися, мов раки, За честь i к князю за любов. Любов к отчизнi де геро©ть, Там сила вража не усто©ть, Там грудь сильнiйша од гармат, Там жизнь - алтин, а смерть - копiйка, Там лицар - всякий парубiйка, Козак там чортовi не брат. 95 Так порався Низ з Еврiалом, Дали рутульцям накарпас; Земля взялась од кровi калом, Поляк пiднявся б по с а м п а с. Но нашi по кровi бродили, Мов на торгу музик водили, I убирались на простор: Щоб швидче поспiшить к Енею Похвастать храбростю сво╨ю I Турнiв розказать задор. 96 Уже iз лагеря щасливо Убрались нашi смiльчаки; Радiло серце не трусливо, Жвяхтiли мокрi личаки, Iз хмари мiсяць показався, I од землi туман пiднявся, Все вiщовало добрий путь. Як ось Волсент гульк iз долини З полком латинсько© дружини. Бiда! як нашим увильнуть? 97 Дали якраз до лiсу тягу, Бистрiше бiгли од хортiв; Спасались бiднi на одвагу Вiд супостатiв, ворогiв. Так пара горличок невинних Летять спастись в лiсах обширних Од злого кiбчика когтей. На зло, назначено судьбою, Слiдитиме скрiзь за тобою, Не утечеш за сто морей. 98 Латинцi до лiсу слiдили Одважних наших розбишак I часовими окружили, Що з лiсу не шмигнеш нiяк; А часть, розсипавшись по лiсу, Пiймали одного зарiзу, То Еврiала-молодця. Тогдi Низ на вербу збирався, Як Еврiал врагам попався, Мов мiж вовкiв плоха вiвця. 99 Низ - глядь, i бачить Еврiала, Що тiшаться ним вороги; Важка печаль на серце пала, Кричить к Зевесу: "Помоги!" Коп'╨ булатне направля╨, В латинцiв просто посила╨, Сульмону серце пробива; Як снiп, на землю повалився, Не вспiв i охнуть, а скривився, В послiднiй раз Сульмон зiва. 100 Вслiд за коп'╨м стрiлу пуска╨ I просто Таговi в висок; Душа iз тiла вилiта╨, На жовтий пада труп пiсок. Волсент утратив во©в пару, Кленеть невидимую кару I в ярости, як вiл, реве: "За кров Сульмонову i Тага Умреш, проклята упиряга, За ними вслiд пошлю тебе". 101 I замахнувсь на Еврiала, Щоб знять головку палашем; Тут храбрiсть Низова пропала, I серце стало кулiшем. Бiжить, летить, кричить щосили: "Пеккатум робиш, фратер милий, Невинному морс зада╨ш: Я стультус, лятро, розбишака, Неквiссiмус i гайдамака; Постiй! невинную кров лл╨ш". 102 Но замахнувшись, не вдержався, Волсент головку одчесав: Головка, мов кавун качався, Язик невнятно белькотав. Уста коральнi посинiли, Рум'янi щоки поблiднiли, I бiлий цвiт в лицi пожовк; Закрилися i яснi очi, Покрились тьмою вiчной ночi, Навiки милий глас умовк. 103 Уздрiвши Низ труп Еврiала, Од ярости осатанiв; Всiх злостей випустивши жала, К Волсенту просто полетiв, Як блискавка проходить тучу, Вiн так пробiг врагiв мiж кучу I до Волсента докосивсь: Схватив його за чуб рукою, Меч в серце засадив другою, Волсент i духу тут пустивсь. 104 Як iскра, порох запаливши, Сама з ним вкупi пропада; Так Низ, Волсентiя убивши, I сам лишився живота; Бо всi на його i напали, На смерть звертiли i зiм'яли I голову зняли з плечей. Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славни© услуги На вiчность пам'яти сво╨й. 105 Латинцi зараз iзробили Абияк мари iз дрючкiв; На них Волсента положили I понесли до землякiв. А буйнi голови поклали В мiшок i теж з собой помчали, Мов пару гарних дубiвок. Но в лагерi найшли рiзницi, Лежали битих м'яс копицi, Печiнок, легкого, кишок. 106 Як тiлько що восток зардiвся, Свiтилка Фебова взiйшла; То Турн тогдi уже на©вся, Оп'ять о битвi помишляв. Велiв тривогу бить в клепало, Щоб вiйсько к бою виступало, Оддать троянцям з баришком За зроблену вночi потiху; Для бiльшого ж: з троянцiв смiху Велiв взять голови з мiшком. 107 Свого ж держася уговору, Троянцi в крiпости сидять, Забилися, мов мишi в нору, Лукаву кiшку як уздрять. Но дать отпор були готовi I до остатн╨й каплi кровi Свою свободу боронить I нову Трою защищати, Рутульцям перегону дати I Турна лютость осрамить. 108 На перву рутулян попитку Троянцi так дали в одвiт, Що Турн собi розчухав литку, Од стиду скорчило живiт. Звелiв з досади, гнiву, злости, На глум пiдняти мертвi кости, На щогли голови наткнуть Нещасних Низа з Еврiалом Перед самим троянським валом, Щоб сим врагiв сво©х кольнуть. 1О9 Троянцi зараз одгадали, Чи© то голови стримлять; Од жалю сльози попускали, Таких лишившись паруб'ят. Об мертвих вiсть скрiзь пронеслася, Вся рать троянська потряслася, I душi смутку продались. Як мати вiсть таку почула, То тiлько вiчно не заснула, Бо зуби у не© стялись. 110 А одiйшовши, в груди билась, Волосся рвала з голови, Ревла, щипалася, дрочилась, Мов ум змiшався у вдови: Побiгла з криком вокруг вала I голову коли пiзнала Свого синочка Евруся, То на валу i розпласталась, Кричала, гедзилась, качалась, Кувiкала, мов порося. 111 I диким голосом завила: "О сину! свiт мо©х очей! Чи я ж тебе на те родила, Щоб згинув ти од злих людей? Щоб ти мене - стару, слабую, Завiвши в землю сю чужую, На вiчний вiк осиротив. Моя ти радiсть i одрада, Моя заслона i ограда; Мене од всiх ти боронив. 112 Тепер до кого прихилюся, Хто злую долю облегчить? Куди в бiдi я притулюся? Слабу нiхто не приглядить! Тепер прощайте всi поклони, Що получала во днi они Од вдов, дiвчат i молодиць; За дивнi брови соболинi, За очi яснi соколинi, Що здатний був до вечерниць. 113 Коли б менi твiй труп достати I тiло бiле╨ обмить, I з похороном поховати, До ями з миром проводить. О боги! як ви допустили, Щоб i одинчика убили I настромили на вiху Його козацькую головку; Десь свiт вертиться сей без толку, Що тут дають i добрим тьху. 114 А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш пропав собачий рiд! Щоб вашi ж дiти вас побили, Щоб з потрухом погиб ваш плiд! Ох! Чом не звiр я, чом не львиця? Чом не скажена я вовчиця? Щоб мнi рутульцiв розiдрать; Щоб серце вирвать з требухою, Умазать морду ©х мазкою; Щоб маслаки ©х посмоктать". 115 Сей галас i репетовання Троян всiх в смуток привело; Плаксиве╨ з синком прощання У всiх з очей слiзки тягло. Асканiй бiльше всiх тут хлипав I губи так собi задрипав, Що мов на його сап напав. К старiй з поклоном пiдступивши, На оберемок ухвативши, В землянку з валу потаскав. 116 А тут кричать та в труби сурмлять, Свистять в свистiлки, дмуть в роги, Квилять, брат брата в батька луплять; В наскок яряться вороги. Тут ржання кiнське з тупотнею, Там разний гомiн з стукотнею, Скрiзь клопiт, халепа, сто лих! Так в мiднi клекотить гарячiй, Так в кабацi кричить пiддячий, Як кажуть, хоть винось святих. 117 Гей, музо, панночко цнотлива, Ходи до мене погостить! Будь ласкава, будь не спесива, Дай помiч мнi стишок зложить! Дай помiч битву описати I про вiйну так розказати, Мов твiй язик би говорив. Ти, кажуть, дiвка не бриклива, Але од старости сварлива; Прости! я, може, досадив. 118 I в самiй речi проступився - Старою дiвчину назвав, Нiхто з якою не любився, Нi женихавсь, нi жартовав. Ох, скiлько муз таких на свiтi! Во всякiм городi, в повiтi! Укрили б зверху вниз Парнас. Я музу кличу не такую: Веселу, гарну, молодую; Старих нехай брика Пегас. 119 Рутульцi дралися на стiни, Карабкалися, як жуки. Турн з ярости дрижав i пiнив, Кричить: "Дружненько, козаки!" В свою троянцi также чергу В одбо© поралися зверху, Рутульцiв плющили, як мух. Пускали колоддя, камiння, I враже так товкли насiння, Що у рутульцiв хляв i дух. 120 Турн, бачивши троян роботу, Як рать рутульськую трощать, Як б'ють ©х, не жалiя поту, Рутульцi, мов в'юни, пищать; Велiв вести зо всiх олiйниць, Де тiлько ╨сть, iз воскобiйниць, Як можна швидче тарани. Якраз i тарани вродились, I воскобiйники явились, Примчались духом сатани. 121 Приставив тарани до брами, В ворота зачали гатить; Одвiрки затряслись, мов рами, I снасть од бою вся трiщить. Турн сили вдво╨ приклада╨, I тарани сам направля╨, I браму рушити велить. Упала!.. Стуком оглушила, Троян багацько подушила, Турн в крiпость впертись норовить. 122 Бiда троянцям! Що робити? А муза каже: "Не жахайсь, Не хист ©х Турну побiдити, В чужую казку не мiшайсь". Троянцi нап'яли всi жили Та вмиг пролом i заложили, I груддю стали боронить; Рутульцi бiсом увивались, Но на пролом не насовались, А Турн не знав, i що робить. 123 Троянець Геленор одважний I, як буряк, червоний Лик, Горлань, верлань, кулачник страшний I щирий кундель-степовик.. Сим двом бездiлля - всяке горе, Здавалось по колiна море, Потiха ж - голови зривать. Давно ©м в головi ро©лось I, мов на поступки, хотiлось Рутульцям перегону дать. 124 Так Геленор з червоним Ликом, Роздiгшися до сорочок, Мiж вештанням, содомом, криком, Пробралися подуть тичок. Рутульцiв добре тасовали I од рутульцiв получали Квитанцiю в сво©х долгах. Лик тiлько тим i одличився, Що як до Турна примостився, То з'©здив добре по зубах. 125 Но Турн i сам був розбишака I Лика сплющив в один мах; Iз носа бризнула кабака, У Турна околiв в ногах. А также пану Геленору Смертельного дали затьору, I сей без духу тут оставсь. Рутульцiв се возвеселило I так ©х серце ободрило, Що i негiдний скрiзь совавсь. 126 Натиснули i напустились, Рутульцi кинулись на вал; Троянцi, як чорти, озлились, Рутульцiв били наповал. Трiщали костi, ребра, боки, Летiли зуби, пухли щоки, З носiв i уст юшила кров: Хто рачки лiз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався, Хто бив, хто рiзав, хто колов. 127 Завзятость всiх опановала, Тут всякий пiнив i яривсь; Тут лютость всiми управляла I всякий до надсаду бивсь. Лигар ударом макогона Дух випустив iз Емфiона, I сам навiки зуби стяв. Лутецiй б'╨ть Iлiонея, Циней Арефа, сей Цинея, Один другого тасовав. 128 Ремул рутульсько© породи, Троюродний був Турну сват, Хвастун i дурень од природи, Що нi робив, то все не в лад; I тут начав щосил кричати, Троянцiв лаять, укоряти, Себе i Турна величать: "Ага! прокляти© поганцi, Недогарки троянськi, ланцi! Тепер прийшлось вам погибать. 129 Ми вас одучим, супостати, Морити вдов, дурить дiвок; Чужi© землi однiмати I шкодити чужий садок. Давайте вашого гульвiсу, Я вмиг його одправлю к бiсу, I вас подавимо, як мух: Чого прийшли ви, голодрабцi? Лигать латинськi© потапцi? Пождiть - ваш витiсним ми дух!" 130 Iул Ене╨вич, дочувшись До безтолкових сих рiчей, Як шкурка на огнi надувшись, Злость запалала iз очей, Вхопив камiнчик - прицiлився, Зажмурив око - приложився I Ремула по лобу хвись! Хвастун бездушний повалився, Iул сердешно взвеселився, А у троян дух ожививсь. 131 Пiшли кулачнi накарпаси, В виски i в зуби стусани; Полiзли тельбухи, ковбаси, Всi пiнили, як кабани. Всi роз'ярились через мiру; По-сербськи величали вiру; Хто чим попав, то тим локшив. Пiднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив. 132 Служили у троян два брати, Iз них був всякий Голiаф; Широкоплечий i мордатий, I по вiвцi цiлком глитав. Один дражнився Битiасом Iз Кочубейським вiн Тарасом Коли б заввишки не рiвнявсь; Другий же брат Пандаром звався I вищий од верстви здавався; Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь. 133 Два брати, грiзнi iсполини, В бою стояли у ворот, Дрючки держали з берестини I боронили в крiпость вход. Вони к землi поприсiдали, Троянцi ж в город одступали, К собi манили рутулян. Рутульцi зрять - навстяж ворота, Прожогом в крiпость вся пiхота Спiшить насiсти на троян. 134 Но хто лиш в город показався, Того в я╨шню i поб'ють; Битiас з братом управлявся, Безщадно кров рутульську ллють. Рутульцi з криком в город пруться, Як од серпа колосся жнуться. Як над пашней хурчать цiпи, Так iсполинськi© дрючини Мозчили голови i спини, I всiх молотять, мов снопи. 135 Побачив Турн таку проруху, Од злости ввесь осатанiв; Здригнувсь, мов випив чепуруху, К сво©м на помiч полетiв. Як тiлько в крiпость протаскався, Тузити зараз i принявся, Хто тiлько пiд руку попавсь: Убив вiн з Афiдном Мерона I зо всього побiг розгона, Де Битiас в кровi купавсь. 136 3 наскоку трiснув булавою По в'язах, великан упав; Об землю вдаривсь головою I крiпость всю поколихав. Реветь i душу iспуска╨ть I воздух грiмом наполня╨ть; На всiх напав великий страх! Не спас нi рост, нi сила многа, Пропав Битiас, мов стонога; I iсполин ╨сть черв i прах. 137 Пандар погибель бачив брата, Злякався, звомпив, замiшавсь I од рутульська стратилата Якмога швидче убиравсь. Промiж оселею хилявся, Тини переступав, ховався, I щоб од Турна увильнуть, Ворота зачинив у брами I завалив ©х колоддями, Хотiв од бою оддохнуть. 138 Но як же сильно удивився, Як Турна в крiпости уздрiв; Тогдi iз нужди прибодрився I злостию ввесь закипiв. "Ага! ти, шибеник, попався, Без зву к нам в гостi нав'язався, - Пандар до Турна закричав. - Пожди, от зараз почастую, Iз тебе виб'ю душу злую, До сього часу храбровав!" 139 "Ану прилiзь, - Турн одвiча╨, - Келебердянськая верства! Як б'ю я - брат твiй те╨ зна╨, Ходи, тобi вкручу хвоста". Тут Пандар камiнь пiднiма╨ I в Турна зо всiх жил пуска╨, Нирнув би Турн навiки в ад! Но де Юнона нi взялася I перед Турном розп'ялася, Попав богиню камнем в лад. 140 Незриму чу╨ Турн заслону, Бодриться, скачеть на врага, На помiч призива Юнону, Пандара по лобу стьога, I вовся з нiг його зшиба╨, До мiзку череп розбива╨; Пропав i другий великан! Така потеря устрашила I серце бодре╨ смутила У самих храбрiйших троян. 141 Удачею Турн ободрився, По всiх усюдах смерть носив; Як кнур свирiпий, роз'ярився I без пощади всiх косив. Розсiк надво╨ Фiлариса, В я╨шню розтоптав Галиса, Крифею голову одтяв; Щолкав в виски, штурхав пiд боки I сами© кулачнi доки Ховались, хто куди попав. 142 Троянцi зле╨ умишляють, Щоб преч iз крiпостi втiкать; Сво╨ лахмiття забирають, Куди удасться тягу дать. Но ©х обозний генеральний Над всiми остававсь начальний, Серест вельможний обiзвавсь: "Куди? - вам сорома нема╨! Хто чув? Троянець утiка╨! Чого наш славний рiд доживсь! 143 Один паливода яру╨, А вас тут стiлько, бо©тесь; В господi вашiй вереду╨ Рутульський шолудивий пес! Що скаже свiт про нас, трояне? Що ми шатерники-цигане, Що ми трусливiйшi жидiв. А князь наш бiдний що помислить? Адже ж за во©нiв нас числить, За внукiв славнiйших дiдiв. 144 Зберiться, Турна окружiте, Не сто раз можна умирать; Гуртом, гуртом його напрiте, Од вас вiн мусить пропадать". Агу! Троянцi схаменулись, Та всi до Турна i сунулись; Пан Турн тут на слизьку попав! Виляв, хитрив i увивався, I тiлько к Тибру що добрався, То в воду стриб - пустився вплав. ЧАСТИНА ШОСТА 1 Зевес моргнув, як крiль усами, Олимп, мов листик, затрусивсь; Мигнула блискавка з громами, Олимпський потрух взворушивсь. Боги, богинi i пiвбоги, Простоволосi, босоногi, Бiжать в олимпську карвасар. Юпiтер, гнiвом розпалений, Влетiв до них, мов навiжений, I крикнув, як на гончих псар: 2 "Чи довго будете казитись I стид Олимповi робить? Щодень промiж себе сваритись I смертних з смертними травить? Поступки вашi всi не божi; Ви на сутяжникiв похожi I ради мордовать людей; Я вас iз неба поспихаю I до того вас укараю, Що пасти будете свиней. 3 А вам, олимпськi зубоскалки, Моргухи, дзиги, фиглярки, Березово© дам припарки, Що довго буде вам втямки. Ох, ви на смертних дуже ласi! Як грек на нiжинськi ковбаси, Все лихо на землi од вас. Чрез вашi зводнi, женихання Не маю я ушановання; Я намочу вас в шевський квас. 4 Або оддам вас на роботу, Запру в смирительних домах, Там виженуть iз вас охоту Содомить на землi в людях. Або я лучшу кару знаю, Ось як богинь я укараю: Пошлю вас в Запорiзьку Сiч; Там ваших каверз не вважають Жiнок там на тютюн мiняють, Вдень п'янi сплять, а крадуть внiч. 5 Не ви народ мiй сотворили, Не хист создать вам черв'яка; Нащо ж людей ви роздрочили? Вам нужда до чужих яка?.. Божусь мо╨ю бородою I Гебиною пеленою, Що тих богiв лишу чинiв, Якi тепер в вiйну вплетуться; Нехай Еней i Турн скубуться, А ви глядiть сво©х чубiв". 6 Венера молодиця смiла, Бо все з во╨нними жила, I бите з ними м'ясо ©ла, I по трахтирах пуншт пила; Частенько на соломi спала, В шинелi сiрiй щеголяла, Походом на вiзку тряслась; Манишки офiцерськi прала, З стрючком горiлку продавала I мерзла внiч, а вдень пеклась. 7 Венера по-драгунськи - смiло К Зевесу в витяжку iде, Начавши говорити дiло, Очей з Зевеса не зведе: "О тату сильний, величавий! Ти всякий помисл зриш лукавий, Тебе нiхто не проведе; Ти оком землю назира╨ш, Другим за нами пригляда╨ш, Ти зна╨ш, що, i як, i де. 8 Ти зна╨ш, для чого троянцiв Злим грекам допустив побить; Енея з пригорщею ланцiв Велiв судьбам не потопить; Ти зна╨ш лучше всiх причину, Чого Еней приплив к Латину I бiля Тибра поселивсь? Ти ж словом що опредiля╨ш, Того вовiк не одмiня╨ш; Вiдкiль же Турн тут притуливсь? 9 I що таке╨ Турн за свято, Що не вважа╨ i тебе? Фригiйське плем'я не проклято, Що всякий ╨ретик скубе; Тво© закони б iсполнялись, Коли б олимпськi не мiшались I не стравляли би людей. Тво©х приказiв не вважають, Нарошно Турну помагають; Бо, бач, Венерин син Еней. 10 Троянцiв бiдних i Енея Хто не хотiв, той не пужав; Терпiли гiрше Прометея, На люльку що огню украв. Нептун з Еолом з перепросу Дали такого перечосу, Що й досi зашпори щемлять. Другi© ж боги... що казати? Дiла ©х лучше мусиш знати, Енея тiлько не з'©дять. 11 О Зевс! О батечку мiй рiдний! Огляньсь на плач дочки сво╨й; Спаси народ фригiйський бiдний, Вiн дiло ╨сть руки тво╨й. Як ма╨ш ти кого карати, Карай мене, - карай! я мати, Я все стерплю ради дiтей! Услиш Венеру многогрiшну! Скажи мнi рiч твою утiшну: Щоб жив Iул, щоб жив Еней!" 12 "Мовчать! Прескверна пащекухо! Юнона злобна порощить. - Фiндюрко, ящiрко, брехухо! Як дам! очiпок iзлетить; Ти смi╨ш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад; За кого ти мене прийма╨ш? Хiба ж ти, сучище, не зна╨ш, Що Зевс мiй чоловiк i брат? 13 Тобi, Зевес, скажи, не стидно, Що пред тобою дрянь i прах Базiка о богах обидно, Мудру╨ о тво©х дiлах?.. Який ти свiта повелитель I наш олимпський предводитель, Коли проти фiндюрки пас?.. Всесвiтня волоцюга, мерзька, Нiкчемна зводниця цитерська, Для тебе лучшая од нас. 14 А з Марсом чи давно пiймавши, Вулкан ©й пелену вiдтяв; Рiзками добре одiдравши, Як сучку, в ретязку держав. Но ти того буцiм не зна╨ш, Як чесную ©© прийма╨ш I все робить для не© рад. Вона i Трою розорила, Вона Дидону погубила; Но все iде для не© в лад. 15 Де ся пiдтiпанка вмiшалась, То верб'я золоте росло; Земля б щасливою назвалась, Коли б таке пропало зло. Чрез не© вся латинь возстала I на троян ©© напала, I Турн зробивсь Енею враг. Не можна бiд всiх iзлiчити, Яких успiла наробити На небi, на землi, в водах. 16 Тепер же на мене зверта╨, Сама набро©вши бiди; I так Зевеса умоля╨, Мов тiлько вилiзла з води. Невиннича╨ть, мов Сусанна; Незаймана нiколи панна, Що в хуторi зжила ввесь вiк. Не дiждеш з бабкою сво╨ю - Я докажу твому Енею... Богиня я! - вiн чоловiк". 17 Венера лайки не стерпiла, Юнону стала кобенить; I перепалка закипiла, Одна одну хотiла бить. Богинi в гнiвi также баби I также на утори слаби, З досади часом i брехнуть; I, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять I рiд ввесь з потрухом кленуть. 18 "Та цитьте, чортовi сороки! - Юпитер грiзно закричав. - Обом вам обiб'ю я щоки; Щоб вас, бублейниць, враг побрав! Не буду вас карать громами; По п'ятах виб'ю чубуками, Олимп заставлю вимiтать; Я вас умiю усмирити, Заставлю чесно в свiтi жити I зараз дам себе вам знать. 19 Занишкнiть, уха наставляйте I слухайте, що я скажу; Мовчiть! роти пороззявляйте, Хто писне - морду розмiжжу. Промiж латинцiв i троянцiв I всяких Турнових поганцiв Не сикайся нiхто в вiйну; Нiхто нiяк не помагайте, Князькiв ©х также не займайте, Побачим, здасться хто кому". 20 Замовк Зевес, моргнув бровами I боги врозтiч всi пiшли, I я прощаюсь з небесами, Пора спуститись до землi I стать на Шведськую могилу, Щоб озирнуть во╨нну силу I битву вiрно описать; Купив би музi на охвоту, Щоб кончить помогла роботу, Бо нiгде рифм уже достать. 21 Турн осушивсь пiсля купання I ганусною пiдкрепивсь, З намету ви©хав зарання, На крiпость сентябрьом дививсь. Трубить в рiжок! - оп'ять тривога! Кричать, бiжать, спiшать якмога; Великая настала сiч! Троянцi дуже славно бились, Рутульцi трохи поживились, Насилу розвела ©х нiч. 22 В сю нiч Еней уже зближався До городка, що Турн облiг; З Паллантом в човнi частувався, По©в всю старшину, як мiг. В розказах чванився дiлами, Як храбровав з людьми, з богами, Як без розбору всiх тузив. Паллант i сам був зла брехачка, Язик його тож не клесачка, В брехнi Енею не вступив. 23 Ану, старая цар-дiвице, Сiдая музо, схаменись! Прокашляйсь, без зубiв сестрице, До мене ближче прихились! Кажи: якi© там прасунки В Ене╨вi пiшли вербунки, Щоб проти Турна воювать. Ти, музо, кажуть всi, письменна, В Полтавськiй школi наученна, Всiх мусиш поiменно знать. 24 Читайте ж, муза що бормоче: Що там з Ене╨м плив Массик, Лiнтяй, ледащо неробоче, А сильний i товстий, мов бик. Там правив каюком Тигренко, Iз Стехiвки то шинкаренко, I вiз з собою сто яриг. Близ сих плили дуби Аванта, Вiн був страшнiйший од сержанта; Бо всiх за все по спинi стриг. 25 Поодаль плив байдак Астура, Сей лежнем в винницях служив; На нiм була свиняча шкура, Котору вiн як плащ носив. За ним Азиллас плив на барцi, Се родич нашiй паламарцi, - Недавно з кошельком ходив; Но, бач, безокая фортуна Зробила паном iз чупруна. Таких немало бачим див! 26 А то на легкому дубочку, Що роззолочений ввесь впрах, Сидить, розхриставши сорочку, З турецьким чубуком в зубах? То Цинарис, цехмистр картьожний, Фигляр, обманщик, плут безбожний, З собой всiх шахра©в веде; Коли, бач, Турна не здолiють, То картами уже подiють, Що мiж старцi Турн попаде. 27 А то сидить в брилi, в кере© З товстою книжкою в руках, I всiм, бач, гонить ахине©, I спорить о сво©х правах. То родом з Глухова юриста, Вiн ма╨ чин канцеляриста I ╨сть добродiй Купавон. Щоб значкового дослужиться I на вiйнi чим поживиться, Вступив в Ене©в легiон. 28 А то беззубий, говорливий, Сухий, невiрний, як шкелет, I лисий, i брехун сварливий? То вихрест iз жидiв Авлет. Недавно на другiй женився, Та, бач, в рахунку помилився, Iз жару в полом'я попав; Щоб од яги як одв'язатись, То мусив в вiйсько записатись I за шпигона на год став. 29 Iще там ╨сть до пiвдесятка, Но дрiб'язок i гольтiпа; В таких не буде недостатка, Хоть в день ©х згине i копа. А скiлько ж всiх? - того не знаю, Хоть муза я - не одгадаю, По пальцям тож не розлiчу; Бiгме! на щотах не училась, Над карбiжем тож не трудилась, Я що було, те лепечу. 30 Уже Волосожар пiднявся, Вiз на небi вниз повертавсь, I дехто спати укладався, А хто пiд буркой витягавсь. Онучi инчi полоскали, Другi© лежа розмовляли, А хто прудився у кабиць. Старшi, пiдпивши, розiйшлися I дома за люльки взялися, Лежали боком, навзнич, ниць. 31 Еней один не роздягався, Еней один за всiх не спав; Вiн думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всiх i одвiчав), Як Турна-ворога побити, Царя Латина ускромнити I успоко©ти народ. В сiй думцi смутно похожая I мислю богзна-де лiтая, Пiд носом бачить коровод. 32 Нi риби то були, нi раки, А так, якби кружок дiвчат; I бовталися, як собаки, I вголос, як кiшки, нявчать. Еней здригнувсь i одступа╨ I "Да воскреснеть" вслух чита╨, Но сим нi трохи не помiг; Тi чуда з смiхом, з реготнею Вхватились за поли з матнею, Еней аж на помiст прилiг. 33 Тогдi одна к йому сплигнула Так, мов цвiркун або блоха, До уха самого прильнула, Мов гадина яка лиха. "Чи не пiзна╨ш нас, Енею? Та ми ж з персоною тво╨ю Троянський ввесь возили род; Ми Iдсько© гори дубина, Липки, горiшина, соснина, З яких був зроблений твiй флот. 34 До нас було Турн докосився I байдаки всi попалив. Та Зевс, спасибi, поспiшився, Як бач, мавками поробив. Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душi богам, Спiши свiй городок спасати; Ти мусиш ворогам тьху дати, Ти сам - повiр мо©м словам". 35 Сказавши, за нiс ущипнула; Еней мов трохи ободривсь; I на других хвостом махнула, Ввесь флот неначе поспiшивсь; Мавки бо стали човни пхати, Путем найлучшим направляти. I тiлько начинався свiт, Еней уздрiв свiй стан в осадi; Кричить во гнiвi i досадi, Що Турна лусне тут живiт. 36 А сам, матню прибравши в жменю, По пояс в воду з човна плиг; I кличе в помiч гарну неню I всiх олимпiвських богiв. За ним Паллант, за сим вся сволоч Стриб-стриб з човнiв, Енею в помоч I тiсно строяться на бой. "Ну, разом! - закричав, - напрiмо! I недовiркiв сокрушiмо, Рушайте, як один, шульгой". 37 Троянцi, з города уздрiвши, Що князь на помiч к ним iде, Всi кинулись, мов одурiвши, Земля од топотнi гуде. Летять i все перевертають, Як мух, рутульцiв убивають, Сам Турн сто©ть нi в сих нi в тих; Скрiзь ярим оком окида╨, Енея з вiйськом уздрiва╨ I репету╨ до сво©х: 38 "Реб'ята! бийтесь, не виляйте, Настав тепер-то сiчi час! Доми, жiнок, батькiв спасайте, Спасайте, любо що для вас! Ступня не оддавайте даром, ╞х костi загребем тут ралом, Або... но ми храбрiшi ©х! Олимпськi нас не одступились, Вперед! Троянцi щось смутились, Не жалуйте бокiв чужих". 39 Примiтя ж Турн гармидер в флотi, Туда всю силу волоче; Скрiзь йорза╨, як чорт в болотi, I о поживi всiм товче. Постро©вши рутульцiв в лаву, Одборних молодцiв на славу, Пустився на союзних вскач. Кричить, руба╨, вереду╨, Не б'╨ться, бач, а мов жарту╨, Бо був вертлявий i силач. 40 Еней пройдисвiт i не промах, В вiйнi i взрiс i постарiв; Привiдця був во всiх содомах, Ведмедiв бачив i тхорiв. Дитина хука╨ на жижу; Енею ж дур невдивовижу, Видав вiн рiзних мастакiв. На Турна скоса погляда╨ I на рутульцiв наступа╨, Пощупать ребер i бокiв. 41 Фарона першого погладив По тiм'ю гострим кладенцем I добре так його уладив, Що сей вильнув наверх денцем. Потiм Лiхаса в груди тиснув, Сей поваливсь i бiльш не писнув; За ним без голови Кiсей, Як мiх з пашнею, повалився, I Фар на те╨ ж нахопився, Розплющив i сього Еней. 42 Еней тут добре колобродив I всiх на чудо потрошив; Робив вiн iз людей уродiв I щиро всiх на смерть душив. Паллант був перший раз на битвi, Кричав, жидки як на молитвi, Аркадян к бою пiдтруняв, По фрунту бiгав, турбовався, Плигав, вертiвся, ухилявся, Я к огир в стадi, ярував. 43 Тут Даг, рутулець прелукавий, Пiзнав одразу новичка, Хотiв попробовать для слави, Паллантовi пiддать тичка; Но наш аркадець ухилився, Рутулець з жизнею простився, В аркадцях закипiла кров! Однi других випереджають, Врагiв, як хмиз, трощать, ламають; Така пiдданцiв ╨сть любов. 44 Паллант Евандрович наскоком Якраз Гiбсона i насiв, Шпигнув в висок над правим оком, Гiбсон i дутеля iз'©в. За сим такая ж смертна кара I лютого постигла Лара. Ось Ретiй в бендюгах летить! Сього Паллант стягнув за ногу, Ударив, як пузир, об дрогу, Мазка iз трупа капотить. 45 Ось! ось! яриться, бiсом дише! Агамемноненко Галес. I бистрим бiгом все колише, Неначе в гнiвi сам Зевес; Вокруг себе все побива╨, Фарет, з ним збiгшись, погиба╨, Душi пустився Демоток. Ладона сплющив, як блощицю, Кричить: "Палланта-ледащицю Злигаю я в один ковток". 46 Паллант, любесенький хлопчина, Скрiпивсь, сто©ть, як твердий дуб, I жде, яка то зла личина Йому нам'яти хоче чуб. Дождавсь - i зо всього розгона Влiпив такого макогона, Що пан Галес шкереберть став. Паллант, його поволочивши, Потiм на горло наступивши, Всього ногами потоптав. 47 За сим Авента, пхнувши ззаду, Поставив раком напоказ; I тут сього ж понюхав чаду Одважний парубiйка Клавз. Хто нi сусiль, тому кабаки Давав Паллант i всi бурлаки, З Аркадi© що з ним прийшли. Побачив Турн собi зневагу, Не мед дають тут пить, а брагу, I коси на траву найшли. 48 Зробився Турн наш бiсноватим, Реве, як ранений кабан; Гаса, финтить сво©м зикратим; Що ваш против його Полкан! Простесенько к Палланту мчиться, Зубами скреготить, яриться I гамка ©сти здалека. Уже шаблюкою маха╨, Коневi к ши© приляга╨, Хитрить, як ловить кiт шпака. 49 Паллант, мов од хорта лисиця, Вильнув i обiруч мечем Опоясав по поясницi, Що Турн аж поморгав плечем; I вмиг, не давши схаменутись Нi головою повернутись, Стьогнув ще Турна через лоб. Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився I був, як в шкаралупi боб. 50 Так Турн, Палланта пiдпустивши, Зо всiх сил келепом мазнув; За руси кудрi ухвативши, Безчувственна з коня стягнув; Кров з рани джерелом лилася, В устах i в носi запеклася, Надво╨ череп розваливсь; Як травка, скошеная в полi, Ув'яв Паллант, судеб по волi; Сердега в свiтi не наживсь! 51 Турн сильно злобною п'ятою На труп Палланта настоптав, Ремень з лядункой золотою З бездушного для себе зняв; Потiм сам на коня схватився, Над мертвим паничем глумився I так аркадянам сказав: "Аркадцi! лицаря вiзьмiте! В ралець к Евандру однесiте, К Енею що в союз пристав". 52 Таку побачивши утрату, Аркадцi галас пiдняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всi лягли; На щит Палланта положили, Комлицькой буркою прикрили, Iз бою потаскали в стан. О смертi князя всi ридали, Харциза Турна проклинали. Та де ж: троянський наш султан? 53 Но що за стук, за гомiн чую? Який гармидер бачу я! Хто землю так трясе сирую? I сила там мутить чия? Як вихрi на пiсках бушують, В порогах води як лютують, Коли прорватися хотять; Еней так в лютiм гнiвi рветься, Одмстить Палланта смерть несеться, Сустави всi на нiм дрижать. 54 До лясу! Турна розбишаки, Вам бiльше рясту не топтать! Вам дасть Еней мiцной кабаки, Що будете за Стиксом чхать. Еней совавсь, як навiжений, Кричав, скакав, мов вiл скажений, I супротивних потрошив: Махне мечем - врагiв десятки Лежать, повиставлявши п'ятки; Так в гнiвi сильно ©х локшив! 55 В запалi налетiв на Мага, Як на мале курча шулiк; Пропав навiк сей Маг бiдняга, Порхне душа на другий бiк; Видючой смерти вiн боявся, Енея у ногах валявся, Просив живцем в неволю взять; Но сей, коп'╨м наскрiзь пробивши I до землi врага пришивши, Других пустився доганять. 56 Тут на бiгу пiймав за рясу Попа рутульського полку, Смертельного задавши прасу, Як пса покинув на пiску. Погиб тут также храбрий Нума, Убив Сереста, його кума, Тарквиту голову одтяв; Камерта висадив з кульбаки, Ансура в ад послав по раки, А Луку пузо розплатав. 57Я к задавав Еней затьору Всiм супостатам на заказ, Як всiх калiчив без розбору I убивав по десять враз: Лiгар з Лукуллом поспiшають I в тарадайцi напирають Енея кiньми потоптать. Но тут ©х доля зла наспiла, I душi сих братiв iз тiла Пiшли к Плутону погулять. 58 Так наш Еней тут управлявся I стан свiй чистив од врагiв; Прогнавши супостат, зближався До города свого валiв. Трояне, вилазку зробивши, Латинян к чорту протуривши, З Ене╨м вкупу iзiйшлись. Здоровкалися, обнiмались, Розпитовались, цiловались, А деякi пить принялись. 59 Iул як комендант iсправний Ене╨вi лепорт подав, Як вiйська ватажок начальний Про все дрiбненько розказав. Еней Iула вихваля╨, Потiм до серця прижима╨; Цiлу╨ть люблязно в уста. Енея серце трепетало, Воно о синi вiщовало, Що вiн надежда не пуста. 60 В се врем'я Юпитер, пiдпивши, З нудьги до .жiнки пiдмощавсь, I морду на плече склонивши, Як блазень, чмокавсь та лизавсь; Щоб бiльше ж угодить коханцi, Сказав: "Дивися, як троянцi Од Турна врозтiч всi летять; Венера пас перед тобою: Од не© краща ти собою, До тебе всi лапки мостять. 61 Мо╨ безсмерти╨ яру╨, Розкошних ласк тво©х бажа; Тебе Олимп i свiт шану╨, Юпитеру ти госпожа. Захоч - i вродиться все зразу, Все в свiтi ждеть твого приказу, За твiй смачний i ласий цмок..." Сказавши, стиснув так Юнону, Що трохи не скотились з трону, А тiлько Зевс набив висок. 62 Юнона, козир-молодиця, Юпитеру не пiддалась; Бо знала, що стара лисиця На всякi штуки удалась, Сказала: "О, очей всiх свiте, Старий олимпський ╨зу©те! З медовими рiчми сховайсь. Уже мене давно не любиш, А тiльки п'яний i голубиш. Одсунься геть - не пiдсипайсь. 63 Чого передо мной лукавиш, Не дiвочка я в двадцять лiт, I теревенi-венi правиш, Щоб тiльки заморочить свiт. Нехай все буде по-тво╨му; Дай тiлько Турновi мо╨му Хоть трохи на свiтi пожить; Щоб мiг вiн з батьком повидаться I перед смертю попрощаться; Нехай - не буду бiльш просить". 64 Сказавши, в Йовиша вп'ялася I обняла за поперек, I так натужно простяглася, Що свiт в очах обох померк. Розм'як Зевес, як пiсля пару, I вижлоктив пiдпiнка чару, На все iзвол Юнонi дав. Юнона в котика з ним грала, А в мишки так залескотала, Що аж Юпитер задрiмав. 65 Олимпськi© во всяку пору I грiм пускающий ©х пан Ходили голi без зазору, Без сорома, на кшталт циган. Юнона, з неба увильнувши, I гола, як долоня, бувши, По-паруб'ячу одяглась; Кликнувши ж в помiч Асмодея, Взяла на себе вид Енея, До Турна просто понеслась. 66 Тогдi пан Турн зiло гнiвився I приступу к собi не мав, Що у троян не поживився I тьху Ене╨вi не дав. Як ось мара в лицi Енея, В кере© бiдного Сихея, Явилась Турна задирать: "Ану лиш, лицарю мiзерний, Злиденний, витязю нiкчемний, Виходь сто лих покуштовать". 67 Турн зирк - i бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не гречi кличе к бою I явно в труси пострига. Осатанiв i затрусився, Холодним потом ввесь облився, Од гнiву сумно застогнав. Напер мару - мара виля╨, Еней од Турна утiка╨! I Турн вдогонку поскакав. 68 Той не втече, сей не догонить, От тiлько-тiлько не вшпигне; Зикратого мечем супонить, Та ба! мари не пiдстьобне. "Та не втечеш, - кричить, - паничу! Ось зараз я тебе пiдтичу, Се не в кукли з Лависей грать; Тебе я швидко повiнчаю I воронiв потiшу стаю, Коли начнуть твiй труп клювать". 69 Мара Ене╨ва, примчавшись До моря, де стояв байдак, Нiтрохи не остановлявшись (Щоб показать великий ляк), Стрибнула в нього, щоб спастися; Тут без числа Турн ослiпився, Туди ж в байдак i сам стрибнув, Щоб там з Енея поглумиться, Убить його, мазки напиться; Тогдi б Турн первий лицар був! 70 Тут вмиг байдак заворушився I сам, одчаливши, поплив; А Турн скрiзь бiгав i храбрився I тiшивсь, що врага настиг. Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула в вирiй навпростець. Турн глядь, аж вiн уже средь моря, Трохи не луснув з серця, з горя, Та мусив плить, де жив отець. 71 Юнона з Турном як шутила, Еней про те╨ нi гу-гу; Бо на його туман пустила, Що був невидим нiкому; I сам нiкого тож не бачив, Но послi як прозрiв, кулачив Рутулян i других врагiв: Убив Лутага, Лавза, Орсу, Парфену, Палму витер ворсу, Згубив багацько ватажкiв. 72 Мезентiй, ватажок тирренський, Одважно дуже пiдступив I закричав по-бусурменськи, Що тiлько пан Еней i жив! "Виходь! - кричить, - тичка подмiмо, Нiкого в помiч не просiмо, Годящi парнi: ти i я, Ану!" - i сильно так стовкнулись, Що трохи в'язи не звихнулись, Мезентiй же упав з коня. 73 Еней, не милуя чванливих, В Мезентiя всадив палаш; Дух вискочив в словах лайливих, Пiшов до чорта на шабаш. Еней побiдой утiшався, Зо всi ми добре частовався, Олимпським жертви закурив. Пили до ночi та гуляли I п'янi спати полягали, Еней був п'яний, ╨л╨ жив. 74 Уже свiтовая зiрниця Була на небi, як п'ятак, Або пшенишна варяниця, I небо рдiлося, мов мак. Еней троянцiв в гурт ззива╨ I з смутним видом об'явля╨, Що мертвих треба поховать; Щоб зараз принялися дружно, Братерськи i ╨динодушно, Троян убитих зволiкать. 75 Потiм Мезентiя доспiхи На пень високий насадив, I се робив не для потiхи, А Марса щоб удоволив, Шишак, панцир i меч булатний; Спис з прапором, щит дуже знатний; I пень, мов лицар, в збру© був. Тогдi до вiйська обернувся, Прокашлявся i раз смаркнувся, I рiч таку ©м уджигнув: 76 "Козацтво! лицарi! трояне! Храбруйте! наша, бач, бере; Оце опудало погане Латинiв город одiпре. Но перше чим начнем ми битись, Для мертвих треба потрудитись, Зробить ©х душам упокой; Iмення лицарiв прославить, Палланта к батьковi одправить, Що наложив тут головой". 77 За сим пiшов в курiнь просторий, Де труп царевича лежав, Над ним аркадський пiдкоморий Любистком мухи обганяв. Троянськi плакси тут ридали, Як на завiйницю кричали, Еней зарюмсав басом сам: "Гай, гай! - сказав, - ув'яв мiй гайстер! Який то був до бою майстер. Угодно, бачу, так богам!" 78 Звелiв носилки з верболозу I з очерету балдахин Зготовить тiла для виносу, Щоб в них Паллант, Евандрiв син, Вельможна, панськая персона Явилася перед Плутона Не як абиякий харпак. Жiнки покiйника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п'ятак. 79 Як все уже було готово, Тогдi якийсь ©х филозоп Хотiв сказать надгробне слово, Та збився i почухав лоб; Сказав: "Се мертвий i не дишеть, Не видить, то ╨сть i не слишить, ╙й, ╨й! Уви! он мертв, амiнь!" Народ вiд рiчi умилився I гiрко-гiрко прослезився I мурмотав:" Паноче, згинь". 80 Потiм Палланта покадили, К носилкам винесли надвiр; Над балдахином положили, Еней тут убивавсь без мiр. Накривши гарним покривалом, Либонь, тим самим одiялом, Що од Дидони взяв Еней; Взмостили во©ни на плечi I помаленьку, по-старечи Несли в мiстечко Паллантей. 81 Як вибрались на чисте поле, Еней з покiйником прощавсь, Сказав: "О жизнь! бурливе море, Хто цiлий на тобi оставсь. Прости, приятелю любезний, Оддячу я за вид сей слезний, I Турн получить з баришком". Потiм Палланту уклонився, Облобизав i прослезився, Додому почвалав тишком. 82 К господi тiлько що вернувся Наш смутний лицар, пан Еней, Уже в присiнках i наткнувся На присланих к нему гостей: Були посли се од Латина, I всi асесорського чина, Один армейський копитан; Сей скрiзь по свiту волочився, I по-фригiйську научився, В посольствi був як драгоман. 83 Латинець старший по породi К Енею рацiю начав, I в нашiм, значить, переводi Буцiмто ось вiн що сказав: "Не ворог, хто уже дублений, Не супостат, чий труп нiкчемний На полi без душi лежить. Позволь тiла убитой рати, Як водиться, землi предати; Нехай князь милость сю явить". 84 Еней, к добру з натури склонний, Сказав послам латинським так: "Латинус рекс ╨сть невгомонний, А Турнус пессiмус дурак. I кваре воювать вам мекум? Латинуса буть путо цекум, А вас, сеньйорес, без ума; Латинусу рад пацем даре, Пермiтто мертвих поховаре, I злости корам вас нема. 85 Один ╨сть Турнус ворог меус, Сам ерго дебет воювать; Велять так фата, ут Енеус Вам буде рекс, Аматi зять. Щоб провести ад фiнем беллюм, Ми зробим з Турнусом дуеллюм, Про що всiх сангвiс проливать Чи Турнус буде, чи Енеус, Укажеть глядiус, вель деус, Латинським сцептром управлять". 86 Латинськi© посли ззиркнулись, По серцю ©м ся рiч була; Знечев'я трохи схаменулись, Дрансеса смiлость тут взяла: "О князю, - крикнув, - пресловутий! Великим ти родився бути! Ми все в Латинови уста Внесем, дрiбнесенько розкажем I щиро, щиро те докажем, Що з Турном дружба ╨сть пуста". 87 I мировую тут зробили На тиждень, два або i три, I в договорi положили, Щоб теслi i другi майстри Латинськi помогли троянам, Сим ланцям, голякам, прочанам, Достро©ть новий городок; Щоб нарубать дали соснини, Кленкiв, дубкiв i берестини, На крокви годних осичок. 88 За сим тут началось гуляння, I чарочка пiшла кругом; Розкази, смiхи, обнiмання, Дiлились дружно тютюном. Якi пили, якi трудились I над убитими возились; В лiсах же страшна стукотня. В коротке мирове╨ врем'я Латинське i троянське плем'я Було як близькая рiдня. 89 Тепер би треба описати Евандра батькiвську печаль I хлипання все розказати, I крик, i охання, i жаль. Та ба! не всякий так змудру╨, Як сам Виргилiй намалю╨, А я ж до жалю не мастак: Я слiз i охання боюся I сам нiколи не журюся; Нехай собi се пiде так. 90 Як тiлько свiтова зiрниця На небi зачала моргать, То все троянськая станиця Взялася мертвих зволiкать. Еней з Трахоном роз'©зжа╨, К трудам дружину понужда╨, Кладуть iз мертвих тiл костри; Соломой ©х обволiкають, Олiю з дьогтем поливають На всякий зруб разiв по три. 91 Потiм солому пiдпалили, I плам'я трупи обняло, I вiчну пам'ять заквилили, Аж сумно слухати було. Тут кость, i плоть, i жир шкварчали, Тут инчi смалець iсточали, У инчих репався живiт; Смрад, чад i дим кругом носились, Жерцi найбiльше тут трудились, Iзконеб╨ халтурний рiд. 92 Други, товаришi i кревнi, Батьки, сини, куми, свати, На вiки вiчнi незабвеннi, А може, хто iз су╨ти, В огонь шпурляли рiзну збрую, Одежу, обув дорогую, Шаблi, лядунки, келепи, Шапки, свитки, кульбаки, троки, Онучi, постоли,волоки Шпурлялись, як на тiк снопи. 93 Не тiлько в полi так робилось, В Лаврентi сумно тож було; Багацько трупа там палилось, Поспульство ж на чiм свiт ревло. Там батько сина-парубiйку Оплаковав i кляв злодiйку Вiйну i ветхого царя; Тут дiвка вельми убивалась, Що без вiнця вдовой осталась, Утративши богатиря. 94 Жiнки, порозпускавши коси, Розхристанi i без свиток, Розтрьопанi, простоволоси Галасовали на ввесь рот. По мертвих жалiбно кричали, По грудях билися, стогнали, Латинiв проклинали рiд; Про Турна ж всi кричали смiло, Що за сво╨ любовне дiло Погубить даром ввесь народ. 95 Дрансес на Турна тут доносить, Що Турн всiм гибелям вина; Еней на бой його лиш просить, I так би й кончилась вiйна. Но i у Турна був сутяга, Брехун, юриста, крюк, пiдтяга, I дiло Турна защищав; Та i Аматинi пролази Пускали розни© розкази, Щоб Турн нi в чiм не уважав. 96 Як ось од хана Дiомида Латиновi прийшли посли, I iз охлявшого ©х вида Не видно, радiсть щоб несли. Латин вельможам з старшиною Велить явитись пред собою, Що все i сталося якраз; Послiв кликнули до громади, I, виполнивши всi обряди, Латин прорек такий приказ: 97 "Скажи, Венуле нежахливий, Всю хана Дiомида рiч, Зда╨ться, був ти не брехливий, Таким тебе зна наша Сiч". "Пiднiжок твiй я i пiдданець, Iз слуг тво©х послiднiй ланець, - Сказав Венул, - не погнiвись! Мужича правда ╨сть колюча, А панська на всi боки гнуча, I хан сказав так, не сумнись: 98 Не з мордою Латина битись Против троянських розбишак; Вам треба б перше придивитись, Який то ╨сть Еней козак! Пiд Тро╨ю вiн дався знати Нам всiм, як взявся ратовати Богiв домашнiх i рiдню. Вiн батька спас в злу саму пору, На плечах знiс на ©ду-гору, Сього не майте за бридню. 99 Против Енея не храбруйте, Для нас зда╨ться вiн святим; I так Латину розтолкуйте, Щоб лучше помирився з ним. Гай! гай! де дiти ╨сть такi©, Щоб кудрi батькови сiди© Найвище ставили всього? Не ворог я царю Латину, Но чту Анхизову дитину I не пiду против його. 100 Прощайте, домiнi латинцi! Поклон мiй вашому царю; Возьмiть назад сво© гостинцi, Одправте ©х к багатирю Енею i просiть покою". Венул утерся тут рукою I рiчi сiй зробив кiнець. Збентежила ся рiч Латина, Здавалось, близька зла година; На лисинi трусивсь вiнець. 101 Латин од думки схаменувся, Олимпським трохи помоливсь; Наморщивсь, сентябрьом надувся I смутно на вельмож дививсь. "А що? - сказав, - чи поживились? От з Дiомидом ви носились, А вiн вам фигу показав; Заздалегiдь було змовлятись, Як з пан-Ене╨м управлятись, Поки лапок не розiклав. 102 Тепер не приберу бiльш глузду, Як тут сих поселить прочан; Землi шматок ╨сть не пiд нужду, То ©м з угоддями оддам. Оддам нив'я i сiнокоси, I риболовнi тибрськi коси, То буде нам Еней сусiд; Коли ж не схоче вiн остаться, То все ж iзбавимся од бiд. 103 А щоб з Ене╨м лад зробити, Пошлю послiв десяткiв п'ять; I мушу дари одрядити, Диковинки коли б достать: Павидла.сала, осятрини, Шалевий пояс i люстрини, Щоб к празнику пошив каптан, Сап'янцi iз Торжка новенькi, Мальовани© потибеньки. А нуте! як зда╨ться вам?" 104 Дрансес був дивний говоруха I Турновi був враг лихий, Вста╨, ус гладить, в носi чуха, Да╨ одвiт царю такий: "Латине свiтлий, знаменитий, Тво©ми мед устами пити! Всяк тягне в серцi за тебе; Но одiзватися не смiють, Сидять, мовчать, сопуть, потiють I всяк мiзку╨ про себе. 105 Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в вiйну I ганьбою до всiх надута, Походить бiльш на сатану! Що скiлько болi причинила, Що скiлько люду погубила, А в смутний час навтiкача! Нехай лиш Турн, що верховодить I всiх панiв за кирпи водить, З Ене╨м порiвня плеча. 106 Нехай оставить нас в свободi, Нехай царiвнi дасть покой; Нехай живе в сво©й господi, А щоб в Латiю нi ногой. А ти, Латине, всiх благiйший, Придбав Енею дар смачнiйший: Йому Лавинiю оддай. Сим сватовством нам мир дару╨ш I царства рани урату╨ш; Дочцi ж з Ене╨м буде рай. 107 Тебе ж прошу я, пане Турне! Покинь к Лавинi© любов I проясни чоло нахмурне, Щади латинську нашу кров. Еней тебе лиш визива╨, А нас, латинцiв, не займа╨, Iди з троянцем потягайсь! Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те дiлами, Побить Енея постарайсь". 108 Од рiчi сей Турн роз'ярився, Як втопленик, посинiв ввесь; Дрижали губи, сам дрочився, Зубами клацав, мовби пес, Сказав: "О, стара пустомеля! Яхидств i каверз всiх оселя! I ти тхором мене зовеш! I небилицi вимишля╨ш, Народ лукаво ввесь ляка╨ш, На мене ж чортзна-що плетеш. 109 Що буцiм хочу я одтяти Головку лисую твою; Та згинь! - не хочу покаляти Честь багатирськую свою. А ти, Латине милостивий, Коли такий став полохливий, Що i за царством байдуже? Так лiзьте ж до Енея раком, Плазуйте перед сим трояком, Вiн мир вам славний устриже. 110 Коли ж до мира я помiха, Коли Еней мене бажа I смерть моя вам ╨сть потiха; Моя душа не ╨сть чужа Од храбрости i од надi©, Iду, де ждуть мене злодi©, Iду i б'юся з втiкачем! Нехай хоть стане вiн Бовою, Не наляка мене собою, Помiряюсь з його плечем". 111 Коли в конгресi так тягались, Енеи к Лавренту пiдступав; На штурм троянцi шиковались, До бою всякий аж дрижав. Латин таку почув новинку, Злякавсь, пустив iз рота слинку, I вся здригнула старшина. "От вам i мир", - сказав Турн лютий I, не терявши нi минути, Пред вiйськом опинивсь, як на! 112 Оп'ять настав гармидер, лихо; Народ, як черв, заворушивсь. То всi кричать, то шепчуть тихо, Хто лаявся, а хто моливсь. Оп'ять вiйна i рiзанина, Оп'ять бiда гне в сук Латина, Сердешний каявсь од душi, Що тестем не зробивсь Енею, I послi б з мирною душею Лигав потапцi i книшi. 113 Турн миттю нарядився в збрую, Летить, щоб потрошить троян; I роз'ярив дружину злую Побить Ене╨вих прочан. Прискочив перше до Камилли, Як огир добрий до кобили, I став ©й зараз толковать: Куди ©й з вiйськом напирати; Мессап же мусить пiдкрепляти Царицi сей прокляту рать. 114 Розпорядивши, Турн, як треба, Махнув, засаду щоб зробить, На гору, що торкалась неба, I щоб фригiйцiв окружить. Еней постро©в тож отряди, Де всiм назначив для осади Без одступу на вал iти. Iдуть, зiмкнувшись мiцно, тiсно, Iдуть, щоб побiдить поспiшно Або щоб трупом полягти. 115 Троянцi сильно наступали I тиснули сво©х врагiв, Не раз латинцiв проганяли До самих городських валiв. Латинцi также оправлялись I од троянцiв одбивались, Один другого товк на прах; Тут ©х чиновники тузились, Як пiвнi за гребнi возились; Товклись кулаччям по зубах. 116 Но як Арунт убив Камиллу, Тогдi латинцiв жах напав; Утратили i дух, i силу, Побiгли, хто куди попав. Троянцi з бiглими змiтались, Над ©х плечами забавлялись I задавали всi сто лих. Ворота в баштах запирали, Сво©х ховатись не пускали, Бо напустили б i чужих. 117 Як вiсть така прийшла до Турна То так мерзенно iскрививсь, Що твар зробилась нечепурна I косо, зашморгом дививсь. Потiм яру╨ од досади, Виводить вiйсько iз засада I гору_ _покида, i лiс I тiлько що спустивсь в долину. То в тую ж самую годину Уздрiв Ене╨вих гульвiс. 118 Пiзнав пан Турн пана Енея, А Турна тож Еней пiзнав; Вспалали духом Асмодея, Один другого б розiдрав; Не обiйшлося б тут без бою, Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не залiз I не послав на землю ночi; Тут всiх до сна стулились очi I всяк уклався горлорiз. 119 Турн, облизня в бою пiймавши, Зубами з серця скреготав; Од дуру, що робить не знавши, Латину з злостию сказав: "Нехай злиденни© прочани, Задрипанцi тво© трояни, Нехай сво©х держаться слов Iду з Ене╨м поштурхаться, В мо©х проступках оправдаться: Убить - i околiть готов. 120 Пошлю Енея до Плутона, Або i сам в ад копирсну; Уже мнi жизнь i так солона! Оддай Енею навiсну..." "Гай, гай! - Латин тут обiзвався. - Чого ти так розлютовався? Що ж буде, як розсержусь я? Уже менi брехати стидно; А пота©ть - богам обидно; Святая правда дорога! 121 Послухай же, судьби ╨сть воля, Щоб я дочки не оддавав За земляка, а то зла доля Насяде, хто злама устав. Мене Амата ублагала I так боки натасовала, Що я Енею одказав. Тепер сам мусиш мiрковати, Чи треба жить, чи умирати; А лучше, якби в ум ти взяв 122 I занедбав мою Лависю; Чи трохи в свiт