Iван Котляревський. Ене©да ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: ╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) ╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ ЧАСТИНА ПЕРША 1 Еней був парубок моторний I хлопець хоть куди козак, Удавсь на все╨ зле проворний, Завзятiший од всiх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з не© скирту гною, Вiн, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянцiв, Осмалених, як гиря, ланцiв, П'ятами з Тро© накивав. 2 Вiн, швидко поробивши човни, На син╨ море поспускав, Троянцiв насажавши повнi, I куди очi почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, - Енея не любила - страх; Давно уже вона хотiла, Його щоб душка полетiла К чортам i щоб i дух не пах. 3 Еней був тяжко не по серцю Юнонi - все ©© гнiвив; Здававсь гiрчiйший ©й вiд перцю, Нi в чiм Юнони не просив; Но гiрш за те ©й не любився, Що, бачиш, в Тро© народився I мамою Венеру звав; I що його покiйний дядько, Парис, Прiамове дитятко, Путивочку Венерi дав. 4 Побачила Юнона з неба, Що пан Еней на поромах; А те шепнула сука Геба... Юнону взяв великий жах! Впрягла в гринджолята павичку, Сховала пiд кибалку мичку, Щоб не свiтилася коса; Взяла спiдницю i шнурiвку, I хлiба з сiллю на тарiлку, К Еолу мчалась, як оса. 5 "Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся ма╨ш, як живеш? - Сказала, як ввiйшла у хату, Юнона. - Чи гостей ти ждеш?.." Поставила тарiлку з хлiбом Перед старим Еолом-дiдом, Сама же сiла на ослiн. "Будь ласкав, сватоньку-старику! Iзбий Енея з пантелику, Тепер пливе на морi вiн. 6 Ти зна╨ш, вiн який суцiга, Паливода i горлорiз; По свiту як iще побiга, Чи©хсь багацько вилл╨ слiз. Пошли на його лихо зле╨, Щоб люди всi, що при Ене©, Послизли i щоб вiн i сам... За се╨ ж дiвку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобi я, далебi, що дам". 7 "Гай, гай! ой, дей же його кату! Еол насупившись сказав. - Я все б зробив за сюю плату, Та вiтри всi порозпускав: Борей недуж лежить з похмiлля, А Нот по©хав на весiлля, Зефiр же, давнiй негодяй, З дiвчатами заженихався, А Евр в поденщики нанявся, - Я к хочеш, так i помишляй! 8 Та вже для тебе обiщаюсь Ене╨вi я ляпас дать; Я хутко, миттю постараюсь В трiстя його к чортам загнать. Прощай же! швидче убирайся, Обiцянки не забувайся, Бо послi, чу╨ш, нiчичирк! Я к збрешеш, то хоча надсядься, На ласку послi не понадься, Тогдi вiд мене возьмеш чвирк". 9 Еол, оставшись на господi, Зiбрав всiх вiтрiв до двора, Велiв поганiй буть погодi... Якраз на морi i гора! Все море зараз спузирило, Водою мов в ключi забило, Еней тут крикнув, як на пуп; Заплакався i заридався, Пошарпався, увесь подрався, На тiм'© начесав аж струп. 10 Проклятi вири роздулися, А море з лиха аж реве; Слiзьми троянцi облилися, Енея за живiт бере; Всi човники ©х розчухрало, Багацько вiйська тут пропало; Тогдi набрались всi сто лих! Еней кричить, що "я Нептуну Пiвкопи грошей в руку суну, Аби на морi штурм утих". 11 Нептун iздавна був дряпiчка, Почув Ене©в голосок; Шатнувся зараз iз запiчка, Пiвкопи для його кусок!.. I миттю осiдлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, I вирнув з моря, як карась. Загомонiв на вiтрiв грiзно: "Чого ви гудете так рiзно? До моря, зна╨те, вам зась!" 12 От тут-то вiтри схаменулись I ну всi драла до нори; До л я с а мов ляхи шатнулись, Або од ©жака тхори. Нептун же зараз взяв мiтелку I вимiв море, як свiтелку, То сонце глянуло на свiт. Еней тогдi як народився, Разiв iз п'ять перехрестився; Звелiв готовити обiд. 13 Поклали шальовки сосновi, Кругом наставили мисок; I страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемiшку i кулiш глитали I брагу кухликом тягли; Та i горiлочку хлистали, - Насилу iз-за столу встали I спати послi всi лягли. 14 Венера, не послiдня шльоха, Проворна, враг ©© не взяв, Побачила, що так полоха Еол синка, що аж захляв; Умилася, причепурилась I, як в недiлю, нарядилась, Хоть би до дудки на танець! Взяла очiпок грезетовий I кунтуш з усами люстровий, Пiшла к Зевесу на ралець. 15Зевес тогдi кружав сивуху I оселедцем за©дав; Вiн, сьому випивши восьмуху, Послiдки з кварти виливав. Прийшла Венера, iскривившись, Заплакавши i завiскрившись, I стала хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мiй плату? Iйон, мов в свинки, грають ©м. 16 Куди йому уже до Риму? Хiба як здохне чорт в ровi! Як вернеться пан хан до Криму, Як жениться сич на совi. Хiба б уже та не Юнона, Щоб не вказала макогона, Що й досi слуха╨ чмелiв! Коли б вона та не бiсилась, Замовкла i не камезилась, Щоб ти се сам ©й iзвелiв". 17 Юпитер, все допивши з кубка, Погладив свiй рукою чуб: "Ох, доцю, ти моя голубка! Я в правдi твердий так, як дуб. Еней збуду╨ сильне царство I заведе сво╨ там панство; Не малий буде вiн панок. На панщину ввесь свiт погонить, Багацько хлопцiв там наплодить I всiм ©м буде ватажок. 18 За©де до Дидони в гостi I буде там бенькетовать; Полюбиться ©© вiн мосцi I буде бiсики пускать. Iди, небого, не журися, Попонедiлкуй, помолися, Все буде так, як я сказав". Венера низько поклонилась I з панотцем сво©м простилась, А вiн ©© поцiловав. 19 Еней прочумався, проспався I голодрабцiв позбирав, Зо всiм зiбрався i уклався, I, скiлько видно, почухрав. Плив-плив, плив-плив, що аж обридло, I море так йому огидло, Що бiсом на його дививсь. "Коли б, - каже, - умер я в Тро©, Уже б не пив се© гiрко© I марне так не волочивсь". 20 Потiм до берега приставши З троянством голим всiм сво©м, На землю з човнiв повстававши, Спитавсь, чи ╨ що ©сти ©м? I зараз чогось попо©ли, Щоб на путi не ослабiли; Пiшли, куди хто запопав. Еней по берегу попхався, I сам не знав, куди слонявся, Аж гульк - i в город причвалав. 21 В тiм городi жила Дидона, А город звався Карфаген, Розумна панi i моторна, Для не© трохи сих iмен: Трудяща, дуже працьовита, Весела, гарна, сановита, Бiдняжка - що була вдова; По городу тогдi гуляла, Коли троянцiв повстрiчала . Такi сказала ©м слова: 22 "Вiдкiль такi се гольтiпаки? Чи рибу з Дону везете? Чи, може, виходцi-бурлаки? Куди, прочане, ви йдете? Який вас враг сюди направив? I хто до города причалив? Яка ж ватага розбишак!" Троянцi всi замурмотали, Дидонi низько в ноги пали, А вставши, ©й мовляли так: 23 "Ми всi, як бач, народ хрещений, Волочимся без талану, Ми в Тро©, зна╨ш, порожденi, Еней пустив на нас ману; Дали нам греки прочухана I самого Енея-пана В три вирви вигнали вiдтiль; Звелiв покинути нам Трою, Пiдмовив плавати з собою, Тепер ти зна╨ш, ми вiдкiль. 24 Помилуй, панi благородна! Не дай загинуть головам, Будь милостива, будь незлобна, Еней спасибi скаже сам. Чи бачиш, як ми обiдрались! Убрання, постоли порвались, Охляли, нiби в дощ щеня! Кожухи, свити погубили I з голоду в кулак трубили, Така нам лучилась пеня". 25 Дидона гiрко заридала I з бiлого свого лиця Платочком сльози обтирала: "Коли б, - сказала, - молодця Енея вашого злапала, Уже б тогдi весела стала, Тогдi Великдень був би нам!" Тут плюсь - Еней, як будто з неба: "Ось, осьде я, .коли вам треба! Дидонi поклонюся сам". 26 Потiм з Дидоною обнявшись, Поцiловались гарно всмак; За рученьки бiленькi взявшись, Балакали то сяк, то так. Пiшли к Дидонi до господи Через великi переходи, Ввiйшли в свiтлицю та й на пiл; Пили на радощах сивуху I ©ли сiм'яну макуху, Покiль кликнули ©х за стiл. 27 Тут ©ли розни© потрави, I все з полив'яних мисок, I самi гарни© приправи З нових кленових тарiлок: Свинячу голову до хрiну I локшину на перемiну, Потiм з пiдлевою iндик; На закуску кулiш i кашу, Лемiшку, зубцi, путрю, квашу I з маком медовий шулик. 28 I кубками пили слив'янку, Мед, пиво, брагу, сирiвець, Горiлку просту i калганку, Куривсь для духу яловець. Бандура горлицi бриньчала, Сопiлка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарiвки на скрипцi грали, Кругом дiвчата танцьовали В дробушках, в чоботах, в свитках. 29 Сестру Дидона мала Ганну, Навсправжки дiвку хоть куди, Проворну, чепурну i гарну; Приходила i ся сюди В червонiй юпочцi ба╨вiй, В запасцi гарнiй фаналевiй, В стьонжках, в намистi i ковтках; Тут танцьовала викрутасом, I пред Ене╨м вихилясом Пiд дудку била третяка. 30 Еней i сам так розходився, Як на арканi жеребець, Що трохи не увередився, Пiшовши з Гандзею в танець. В обох пiдкiвки забряжчали, Жижки од танцiв задрижали, Вистрибовавши гоцака. Еней, матню в кулак прибравши I не до соли примовлявши, Садив крутенько гайдука. 31 А послi танцiв варенухи По филижанцi пiднесли; I молодицi-цокотухи Тут баляндраси понесли; Дидона крiпко заюрила, Горщок з вареною розбила, До дуру всi тодi пили. Ввесь день весело прогуляли I п'янi спати полягали; Енея ж ледве повели. 32 Еней на пiч забрався спати, Зарився в просо, там i лiг; А хто схотiв, побрiв до хати, А хто в хлiвець, а хто пiд стiг. А деякi так так хлиснули, Що де упали - там заснули, Сопли, харчали i хропли; А добрi молодцi кружали, Поки аж пiвнi заспiвали, - Що здужали, то все тягли. 33 Дидона рано iсхопилась. Пила з похмiлля сирiвець; А послi гарно нарядилась, Якби в оренду на танець. Взяла кораблик бархатовий, Спiдницю i карсет шовковий I начепила ланцюжок; Червонi чоботи обула, Та i запаски не забула, А в руки з вибiйки платок. 34 Еней же, з хмелю як проспався, Iз'©в солоний огiрок; Потiм умився i убрався, Я к парубiйка до дiвок. Йому Дидона пiдослала, Що од покiйника украла, Штани i пару чобiток; Сорочку i каптан з китайки, I шапку, пояс з каламайки, I чорний шовковий платок. 35 Я к одяглись, то iзiйшлися, З собою стали розмовлять; На©лися i принялися, Щоб по-вчорашньому гулять. Дидона ж тяжко сподобала Енея так, що i не знала, Де дiтися i що робить; Точила всякi© баляси I пiдпускала разнi ляси, Енею тiлько б угодить. 36 Дидона вигадала грище, Еней щоб веселiший був, I шоб вертiвся з нею ближче, I лиха щоб свого забув: Собi очицi зав'язала I у панаса грати стала, Енея б тiльки уловить; Еней же зараз догадався, Коло Дидони терся, м'явся, ╞© щоб тiлько вдовольнить. 37 Тут всяку всячину iграли, Хто як i в вiщо захотiв, Тут инчi журавля скакали, А хто од дудочки потiв. I в хрещика i в горю дуба, Не раз доходило до чуба, Як загулялися в джгута; В хлюста, в пари, в вiзка iграли I дамки по столу совали; Чорт мав порожнього кута. 38 Щодень було у них похмiлля, Пилась горiлка, як вода; Щодень бенькети, мов весiлля, Всi п'янi, хоть посуньсь куда. Ене╨вi так, як болячцi Або лихiй осiннiй трясцi, Годила панi всякий день. Були троянцi п'янi, ситi, Кругом обутi i обшитi, Хоть голi прибрели, як пень. 39 Троянцi добре там курили, Дали приманку всiм жiнкам, По вечорницям всi ходили, Просвiтку не було дiвкам. Та й сам Еней, сподар, i паню Пiдмовив паритися в баню... Уже ж було не без грiха! Бо страх вона його любила, Аж розум ввесь свiй погубила, А бачся, не була плоха. 40 От так Еней жив у Дидони, Забув i в Рим щоб мандровать. Тут не боявся i Юнони, Пустився все бенькетовать; Дидону мав вiн мов за жiнку, Убивши добру в не© грiнку, Мутив, як на селi москаль! Бо - хрiн його не взяв - моторний, Ласкавий, гарний i проворний, I гострий, як на бритвi сталь. 41 Еней з Дидоною возились, Я к з оселедцем сiрий кiт; Ганяли, бiгали, казились, Аж лився деколи i пiт. Дидона ж мала раз роботу, Я к з ним побiгла на охоту, Та грiм загнав ©х в темний льох... Лихий ©х зна, що там робили, Було не видно з-за могили, В льоху ж сидiли тiлько вдвох. 42 Не так-то робиться все хутко, Я к швидко оком iзмигнеш; Або як казку кажеш прудко, Пером в паперi як писнеш. Еней в гостях прожив немало, - Що з голови його пропало, Куди його Зевес послав. Вiн годiв зо два там просидiв, А мабуть би, i бiльш пронидiв, Якби його враг не спiткав. 43 Колись Юпитер ненароком З Олимпа глянув i на нас; I кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс... Розсердився i розкричався, Аж цiлий свiт поколихався; Енея лаяв на ввесь рот: "Чи так-то, гадiв син, вiн слуха? Убрався в патоку, мов муха, Засiв, буцiм в болотi чорт. 44 Пiдiть гiнця менi кликнiте, До мене зараз щоб прийшов, Глядiть же, цупко прикрутiте, Щоб вiн в шиньок та не зайшов! Бо хочу я кудись послати. Iйон, iйон же, вража мати! Але Еней наш зледащiв А то Венера все свашку╨, Ене╨чка свого муштру╨, Щоб вiн з ума Дидону звiв". 45 Прибiг Меркурiй засапавшись, В три ряди пiт з його котив; Ввесь ремiнцями обв'язавшись, На голову бриль наложив; На грудях з бляхою ладунка, А ззаду з сухарями сумка, В руках нагайський малахай. В такiм нарядi влiзши в хату, Сказав: "Готов уже я, тату, Куда ти хочеш, посилай". 46 "Бiжи лиш швидче в Карфагену,- Зевес гiнцевi так сказав, - I пару розлучи скажену, Еней Дидону б забував. Нехай лиш вiдтiль уплiта╨ I Рима стро©ти чухра╨, - А то залiг, мов в грубi пес. Коли .ж вiн буде йще гуляти, То дам йому себе я знати, - От так сказав, скажи, Зевес". 47 Меркурiй низько поклонився, Перед Зевесом бриль iзняв, Через порiг перевалився, До станi швидче тягу дав. Покинувши iз рук нагайку, Запряг вiн миттю чортопхайку, Черкнув iз неба, аж курить! I все кобилок поганя╨, Що оглобельна аж брика╨; Помчали, аж вiзок скрипить! 48 Еней тогдi купався в бразi I на полу укрившись лiг; Йому не снилось о приказi, Як ось Меркурiй в хату вбiг! Смикнув iз полу, мов псяюху. "А що ти робиш, п'╨ш сивуху? - Зо всього горла закричав, - Ану лиш, швидче убирайся, З Дидоною не женихайся, Зевес поход тобi сказав! 49 Чи се ж таки до дiла робиш, Що й досi тута загулявсь? Та швидко i не так задробиш; Зевес не дурно похвалявсь; Получиш добру халазiю, Вiн видавить з тебе олiю, От тiлько йще тут побарись. Гляди ж, сьогодня щоб убрався, Щоб нищечком вiдсiль укрався, Мене удруге не дождись". 50 Еней пiджав хвiст, мов собака; Мов Ка©н, затрусивсь увесь; Iз носа потекла кабака: Уже вiн знав, який Зевес. Шатнувся миттю сам iз хати Сво©х троянцiв позбирати; Зiбравши, дав такий приказ: "Як можна швидче укладайтесь, Зо всiми клунками збирайтесь, До моря швендайте якраз!" 51 А сам, вернувшися в будинки, Сво╨ лахмiття позбирав; Мiзерi© наклав двi скриньки, На човен зараз одiслав I дожидався тiлько ночi, Що як Дидона зiмкне очi, Щоб не прощавшись тягу дать. Хоть вiн за нею i журився I свiтом цiлий день нудився; Та ба! бач, треба покидать. 52 Дидона зараз одгадала, Чого суму╨ пан Еней, I все на ус собi мотала, Щоб умудритися i ©й; З-за печi часто виглядала, Прикинувшись, буцiм куняла I мов вона хотiла спать. Еней же думав, що вже спала, I тiлько що хотiв дать драла, Аж ось Дидона за чуб хвать. 53 "Постiй, прескурвий, вражий сину! Зо мною перше розплатись; От задушу, як злу личину! Ось ну лиш тiльки завертись! От так за хлiб, за сiль ти платиш? Ти всiм, привикши насмiхатись, Розпустиш славу по менi! Нагрiла в пазусi гадюку, Що послi iзробила муку; Послала пуховик свинi. 54 Згадай, який прийшов до мене, Що нi сорочки не було; I постолiв чорт мав у тебе, В кишенi ж пусто, аж гуло; Чи знав ти, що таке╨ грошi? Мав без матнi однi холошi, I тiлько слава, що в штанах; Та й те порвалось i побилось, Аж глянуть сором, так свiтилось; Свитина вся була в латках. 55 Чи я ж тобi та не годила? Хiба рiжна ти захотiв? Десь вража мати пiдкусила, Щоб хирний тут ти не сидiв". Дидона гiрко заридала, I з серця аж волосся рвала, I закраснiлася, мов рак. Запiнилась, посатанiла, Неначе дурману iз'©ла, Залаяла Енея так: 56 "Поганий, мерзький, скверний, бридкий, Нiкчемний, ланець, кателик! Гульвiса, пакосний, престидкий, Негiдний, злодiй, ╨ретик! За кучму сю твою велику Як дам ляща тобi я в пику, То тут тебе лизне i чорт! I очi видеру iз лоба Тобi, диявольська худоба, Трясешся, мов зимою хорт! 57 Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобi присниться бiс! З тво©ми сучими синами, Щоб враг побрав вас всiх гульвiс, Що нi горiли, нi болiли, На чистому щоб поколiли, Щоб не оставсь нi чоловiк; Щоб добро© не знали долi, Були щоб з вами зли© болi, Щоб ви шаталися повiк". 58 Еней вiд не© одступався, Поки зайшов через порiг, А далi аж не оглядався, З двора в собачу ристь побiг. Прибiг к троянцям, засапався, Обмок в поту, якби купався, Мов з торгу в школу курохват; Потiм в човен хутенько сiвши I ©хати сво©м велiвши, Не оглядався сам назад. 59 Дидона тяжко зажурилась, Ввесь день нi ©ла, нi пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла. То бiгала, якби шалена, Стояла довго тороплена, Кусала ногтi на руках; А далi сiла на порозi, Аж занудило ©й, небозi, I не встояла на ногах. 60 Сестру кликнула на пораду, Щоб горе зле╨ розказать, Ене╨ву оплакать зраду I льготи серцю трохи дать. "Ганнусю, рибко, душко, любко, Рятуй мене, моя голубко, Тепер пропала я навiк! Ене╨м кинута я бiдна, Як сама паплюга послiдня, Еней злий змiй - не чоловiк! 61 Нема у серця мого сили, Щоб я могла його забуть. Куди мнi бiгти? - до могили! Туди один надежний путь! Я все для його потеряла, Людей i славу занедбала; Боги! я з ним забула вас. Ох! дайте зiлля мнi напитись, Щоб серцю можна розлюбитись, Утихомиритись на час. 62 Нема на свiтi мнi покою, Не ллються сльози iз очей, Для мене бiлий свiт ╨сть тьмою, Там ясно тiлько, де Еней. О пуцьверинку Купидоне! Любуйся, як Дидона стогне... Щоб ти маленьким був пропав! Познайте, молодицi гожi, З Ене╨м бахурi всi схожi, Щоб враг зрадливих всiх побрав!" 63 Так бiдна з горя говорила Дидона, жизнь свою кляла; I Ганна що ©й нi робила, Нiякой ради не дала. Сама з царицей горювала, I сльози рукавом втирала, I хлипала собi в кулак. Потiм Дидона мов унишкла, Звелiла, щоб i Гандзя вийшла, Щоб ©й насумоватись всмак. 64 Довгенько так посумовавши, Пiшла в будинки на постiль; Подумавши там, погадавши, Проворно скочила на пiл. I взявши з запiчка кресало I клоччя в пазуху чимало, Тихенько вийшла на город. Ночною се було добою I самой тихою порою, Як спав хрещений ввесь народ. 65 Стояв у не© на городi В кострi на зиму очерет; Хоть се не по царськiй породi, Та де ж взять дров, коли все степ; В кострi був зложений сухенький, Як порох, був уже палкенький, Його й держали на пiдпал. Пiд ним вона огонь кресала I в клоччi гарно розмахала I розвела пожар чимал. 66 Кругом костер той запаливши, Зо всей одежi роздяглась, В огонь лахмiття все зложивши, Сама в огнi тiм простяглась. Вкруг не© полом'я палало, Покiйницi не видно стало, Пiшов од не© дим i чад! - Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад. ЧАСТИНА ДРУГА __ 1 Еней, попливши синiм морем, На Карфагену оглядавсь; Боровсь з сво©м, сердега, горем, Слiзьми, бiдняжка, обливавсь. Хоть од Дидони плив поспiшно, Та плакав гiрко, неутiшно. Почувши ж., що в огнi спеклась, Сказав: "Нехай ©й вiчне царство, Менi же довголiтн╨ панство, I щоб друга вдова найшлась!" 2 Як ось i море стало грати, Великi хвилi пiднялись, I вiтри зачали бурхати, Аж човни на морi тряслись. Водою чортзна-як крутило, Що трохи всiх не потопило, Вертiлись човни, мов дурнi. Троянцi з страху задрижали, I що робити, всi не знали, Стояли мовчки всi смутнi. 3 Один з троянсько© ватаги, По ©х вiн звався Палiнур; Сей бiльше мав других одваги, Смiленький був i балагур; Що наперед сей схаменувся I до Нептуна окликнувся: "А що ти робиш, пан Нептун! Чи се i ти пустивсь в ледащо, Що хочеш нас звести нiнащо? Хiба пiвкопи i забув?" 4 А далi пiсля се© мови Троянцям вiн так всiм сказав: "Бувайте, братця, ви здоровi! Оце Нептун замудровав. Куди тепер ми, братця, пiйдем? В Iталiю ми не до©дем, Бо море дуже щось шпу╨, Iталiя вiдсiль не близько, А морем в бурю ©хать слизько, Човнiв нiхто не пiдку╨. 5 Ось тут земелька ╨сть, хлоп'ята, Вiдсiль вона невдалеку: Сицилiя, земля багата, Вона менi щось по знаку. Дмухнiм лиш, братця, ми до не© Збувати горестi сво╨©, Там добрий цар живе Ацест. Ми там, як дома, очуня╨м, I як у себе, загуля╨м, Всього у нього вдоволь ╨сть". 6 Троянцi разом принялися I стали веслами гребти, Як стрiлки, човники неслися, Мов ззаду пхали ©х чорти. ╞х сицилiйцi як уздрiли, То з .города, мов подурiли, До моря бiгли всi встрiчать. Тут мiж собою розпитались, Чоломкались i обнiмались, Пiшли до короля гулять. 7 Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав, I, зараз попросивши в хату, Горiлкою почастовав; На закуску наклали сала, Лежала ковбаса чимала I хлiба повне решето. Троянцям всiм дали тетерi I вiдпустили на кватерi: Щоб йшли, куди потрапить хто. 8 Тут зараз пiдняли банькети Замурмотали, як коти, I в кахлях понесли пашкети, I киселю ©м до сити; Гарячую, м'яку бухинку, Зразову до рижкiв печiнку, Гречаний з часником панпух. Еней з дороги налигався I пiнно© так нахлестався, Трохи не виперсь з його дух. 9 Еней хоть трохи був пiдпилий, Та з розумом не потерявсь; Вiн син був богобоязливий, По смерти батька не цуравсь. В сей день його отець опрягся, Як чикилдихи обiжрався, - Анхиз з горiлочки умер. Еней схотiв обiд справляти I тут старцiв нагодовати, - Щоб бiг душi свiй рай одпер. 10 Зiбрав троянську всю громаду I сам пiшов надвiр до них, Просить у ©х собi пораду, Сказав ©м рiч в словах таких: "Панове, зна╨те, трояне I всi хрещенi© миряне, Що мiй отець бував Анхиз, Його сивуха запалила I живота укоротила, I вiн, як муха в зиму, зслиз. "Зробити поминки я хочу, Поставити обiд старцям - I завтра ж - далi не одстрочу. Скажiте: як зда╨ться вам?" Сього троянцi i бажали, I всi уголос закричали: "Енею, боже поможи; Коли же хочеш, пане, знати, I сами будем помагати, Бо ми тобi не вороги". 12 I зараз миттю всi пустились Горiлку, м'ясо куповать, Хлiб, бублики, книшi вродились, Пiйшли посуди добувать; I коливо з кутi зробили, Сити iз меду наситили, Договорили i попа; Хазя©нiв сво©х ззивали, Старцiв по улицям шукали, Пiшла на дзвiн дякам копа. 13 На другий день раненько встали, Огонь надворi розвели I м'яса в казани наклали, Варили страву i пекли. П'ять казанiв стояло юшки, А в чотирьох були галушки, Борщу трохи було не з шiсть; Баранiв тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всiм ©сть. 14 Цебри сивушки там стояли I браги повнi© дiжки; Всю страву в вагани вливали I роздавали всiм ложки. Як проспiвали "со святими", Еней обливсь слiзьми гiркими, I принялися всi трепать; На©лися i нахлистались, Що деякi аж повалялись... Тогдi i годi поминать. 15 Еней i сам со старшиною Анхиза добре поминав; Не здрiв нiчого пред собою, А ще з-за столу не вставав; А далi трошки проходився, Прочумався, протверезився, Пiшов к народу, хоть поблiд. З кишенi вийнявши пiвкiпки, Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки, Щоб тямили його обiд. 16 Енея заболiли ноги, Не чув нi рук, нi голови; Напали з хмелю перелоги, Опухли очi, як в сови, I весь обдувся, як барило, Було на свiтi все немило, Мислiте по землi писав. З нудьги охляв i iзнемiгся, В одежi лiг i не роздiгся, Пiд лавкою до свiта спав. 17 Прокинувшися, ввесь трусився, За серце ссало, мов глисти; Перевертався i нудився, Не здужав голови звести, Поки не випив пiвквартiвки З iмбером пiнно© горiлки I кухля сирiвцю не втер. З-пiд лавки вилiз i струхнувся, Закашляв, чхнув i стрепенувся: "Давайте, - крикнув, - пить тепер". 18 Зiбравшися, всi паненята Iзнов кружати начали, Пили, як брагу поросята, Горiлку так вони тягли; Тягли тут пiнненьку троянцi, Не вомпили сицилiанцi, Черкали добре назахват. Хто пив тут бiльш од всiх сивухи, I хто пив разом три осьмухи, То той Ене╨вi був брат. 19 Еней наш роздоброхотався, Iгрища вздумав завести, I п'яний зараз розкричався, Щоб перебiйцiв привести. У вiкон школярi спiвали, Халяндри циганки скакали, Iграли в кобзи i слiпцi; Були тут разнi чути крики, Водили в городi музики Моторнi, п'янi молодцi. 20 В присiнках всi пани сидiли, Надворi ж вкруг стояв народ. У вiкна деякi глядiли, А инчий був наверх ворот; Аж ось прийшов i перебi╨ць, Убраний так, як компанi╨ць, I звався молодець Дарес; На кулаки став викликати I перебiйця визивати, Кричав, опарений мов пес: 21 "Гей, хто зо мною вийде битись, Покуштовати стусанiв? Мазкою хоче хто умитись? Кому не жаль сво©х зубiв? А нуте, нуте, йдiте швидше Сюди на кулаки лиш ближче! Я бебехiв вам надсажу; На очi вставлю окуляри, Сюди, поганцi-бакаляри! Я всякому лоб розмiжжу". 22 Дарес довгенько дожидався, Мовчали всi, нiхто не йшов; З ним всякий битися боявся, Собою страху вiн задав. "Так ви, бачу, всi легкодухи, Передо мною так, як мухи, I пудофети наголо". Дарес тут дуже насмiхався, Собою чванивсь, величався, Аж сором слухать всiм було. 23 Абсест троянець був сердитий, Згадав Ентелла-козака, Зробився мов несамовитий, Чимдуж дав вiдтiль дропака. Ентелла скрiзь пiшов шукати, Щоб все, що бачив, розказати I щоб Дареса пiдцьковать. Ентелл був тяжко смiлий, дужий, Мужик плечистий i невклюжий, Тогдi вiн п'яний вклався спать. 24 Знайшли Ентелла-сiромаху, Що вiн пiд тином гарно спав; Сього сердешного тiмаху Будити стали, щоб устав. Всi голосно над ним кричали, Ногами всилу розкачали, Очима вiн на них лупнув: "Чого ви? що за вража мати, Зiбрались не давати спати". Сказавши се, оп'ять заснув. 25 "Та встань, будь ласкав, пане-свату!" Абсест Ентелловi сказав. "Пiйдiть лиш ви собi iк кату!" - Ентелл на ©х так закричав. А послi баче, що не шутка, Абсест сказав, яка погудка, Проворно скочивши, здригнувсь: "Хто, як, Дарес? - ну, стiйте нашi! Зварю пану Даресу кашi, Горiлки дайте лиш нап'юсь". 26 Примчали з казанок сивухи, Ентелл ©© разком дмухнув I од сi╨© вiн мокрухи Скрививсь, наморщивсь i зiвнув, Сказав: "Тепер ходiмо, братця, До хвастуна Дареса-ланця! Йому я ребра полiчу, Зiмну всього я на кабаку, На смерть зувiчу, мов собаку, Як битися - я научу!" 27 Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на смiх: "Гай-гай! Ховайсь, проклята неотеса, Зарання вiдсiль утiкай; Я роздавлю тебе, як жабу, Зiтру, зiмну, мороз як бабу, Що тут i зуби ти зiтнеш. Тебе диявол не пiзна╨, З кiстками чорт тебе злига╨, Уже вiд мене не влизнеш". 28 На землю шапку положивши, По локоть руки засукав I цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Iз серця скриготав зубами, Об землю тупотав ногами, I на Дареса налiзав. Дарес не рад сво©й лихотi, Ентелл потяг не по охотi Дареса, щоб його вiн знав. 29 В се врем'я в рай боги зiбрались К Зевесу в гостi на обiд, Пили там, ©ли, забавлялись, Забули наших людських бiд. Там лакомини рiзнi ©ли, Буханчики пшеничнi бiлi, Кислицi, ягоди, коржi I всякi-разнi витребеньки, - Уже либонь були п'яненькi, Понадувались, мов йоржi. 30 Я к ось знiчев'я вбiг Меркурiй, Засапавшися до богiв; Прискочив, мов котище мурий До сирних в маслi пирогiв! "Ге! Ге! от тут-то загулялись, Що i од свiту одцурались, Диявол-ма вам i стида. В Сицилi© таке твориться, Що вам би треба подивиться, - Там крик, мов пiдступа орда". 31 Боги, почувши, зашатались, Iз неба виткнули носи, Дивитись на бiйцiв хватались, Як жаби лiтом iз роси. Ентелл там сильно храбровався, Аж до сорочки ввесь роздягся, Совав Даресу в нiс кулак. Дарес iзвомпив сiромаха, Бо був Ентелл непевна птаха, Як чорноморський злий козак. 32 Венеру за виски хватило, Як глянула, що там Дарес; Iй дуже се було не мило, Сказала: "Батечку Зевес! Дай мо╨му Даресу сили, Йому хвоста щоб не вкрутили, Щоб вiн Ентелла поборов. Мене тогдi ввесь свiт забуде, Коли Дарес живий не буде; Зроби, щоб був Дарес здоров". 33 Тут Бахус п'яний обiзвався, Венеру лаяти почав, До не© з кулаком совався, I так iсп'яна ©й сказав: "Пiйди лиш ти к чортам, плюгава, Невiрна, пакосна, халява! Нехай iзслизне твiй Дарес, Я за Ентелла сам вступлюся, Як бiльш сивухи натягнуся, То не заступить i Зевес. 34 Чи зна╨ш, вiн який парнище? На свiтi трохи ╨сть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих. Уже залл╨ за шкуру сала, Нi неня в бразi не скупала, Як вiн Даресовi задасть. Уже хоть як ти не вертися, З сво©м Даресом попростися, Бо прийдеться йому пропасть". 35 Зевес до речi сей дочувся, Язик на силу повернув, Вiн од горiлки весь обдувся I грiмко так на ©х гукнув: "Мовчiть!.. чого ви задрочились? Чи бач, у мене розходились! Я дам вам зараз тришия! Нiхто в кулачки не мiшайтесь Кiнця од самих дожидайтесь, - Побачим, - вiзьметь то чия?" 36 Венера, облизня пiймавши, Слiзки пустила iз очей, I, як собака, хвiст пiджавши, Пiшла к порогу до дверей I з Марсом у куточку стала, З Зевеса добре глузовала; А Бахус пiнненьку лигав, Iз Ганiмедова пуздерка Утер трохи не з пiввiдерка; Напивсь - i тiлько що кректав. 37 Як мiж собой боги сварились В раю, попившись в небесах; Тогдi в Сицилi© творились Великi дуже чудеса. Дарес од страху оправлявся I до Ентелла пiдбирався, Цибульки б дать йому пiд нiс. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разiв iз п'ять перевернувся, Трохи не попустив i слiз. 38 Розсердився i роз'ярився, Аж пiну з рота попустив, I саме в мiру пiдмостився, В висок Дареса затопив: З очей аж iскри полетiли, I очi яснi соловiли, Сердешний об землю упав. Чмелiв довгенько дуже слухав I землю носом рив i нюхав, I дуже жалiбно стогнав. 39 Тут всi Ентелла вихваляли, Еней з панами реготавсь, З Дареса ж дуже глузовали, Що силою вiн величавсь. Звелiв Еней його пiдняти, На вiтрi щоб поколихати Од ляпаса i щоб прочхавсь; Ентелловi ж дав на кабаку Трохи не цiлую гривняку За те, що так вiн показавсь. 40 Еней же, сим не вдовольнившись, Iще гуляти захотiв I цупко пiнно© напившись, Ведмедiв привести звелiв. Литва на труби засурмила, Ведмедiв зараз зупинила, Заставила ©х танцьовать. Сердешний звiр перекидався, Плигав, вертiвся i качався, Забув i бджоли пiддерать. 41 Як пан Еней так забавлявся, То лиха вiн собi не ждав, Не думав i не сподiвався, Щоб хто з Олимпа кучму дав. Но те Юнона повернула, I в головi так коверзнула, Щоб зараз учинить ярмiз; Набула без панчiх патинки, Пiшла в Iрисинi будинки, Бо хитра ся була, як бiс. 42 Прийшла, Iрисi пiдморгнула, Черкнули разом в хижу вдвох, I на ухо щось ©й шепнула, Щоб не пiдслухав який бог; I пальцем цупко прикрутила, Щоб зараз все то iзробила I ©й би принесла лепорт; Iрися низько поклонилась, I в лiжник зараз нарядилась, Побiгла з неба, як би хорт. 43 В Сицилiю якраз спустилась, Човни троянськi де були; I мiж троянок помiстилась, Которi човнiв стерегли. В кружку сердешнi сi сидiли I кисло на море глядiли, Бо ©х не кликали гулять, Де чоловiки ©х гуляли, Медок, сивушку попивали Без просипу недiль iз п'ять. 44 Дiвчата з лиха горювали, Нудило тяжко молодиць; Лиш слинку з голоду ковтали, Як хочеться кому кислиць. Сво©х троянцiв проклинали, Що через ©х так горювали, Дiвки кричали на весь рот: "Щоб ©м хотiлось так гуляти, Я к хочеться нам дiвовати, Коли б замордовав ©х чорт". 45 Троянцi волокли з собою Старую бабу, як ягу, Лукаву вiдьму, злу Берою, Iскорчившуюся в дугу. Iрися нею iзробилась I як Бероя нарядилась I пiдступила до дiвок; I щоб к ним лучче пiдмоститься I пред Юноной заслужиться, То пiднесла ©м пирiжок. 46 Сказала: "Помагай бiг, дiти! Чого суму╨те ви так? Чи не остило тут сидiти? Оце гуляють нашi як! Мов божевiльних, нас морочать, Сiм лiт, як по морям волочать; Глузують, як хотять, iз вас, Але з другими бахурують, Сво© ж жiнки нехай горюють, Коли водилось се у нас? 47 Послухайте лиш, молодицi, Я добрую вам раду дам; I ви, дiвчата бiлолицi, Зробiм кiнець сво©м бiдам, За горе ми заплатим горем - А доки нам сидiть над морем? Приймiмось, човни попалiм. Тогдi i мусять тут остаться I нехотя до нас прижаться; Ось так на лiд ©х посадiм". 48"Спасеть же бiг тебе, бабусю! - Троянки вголос загули. - Тако© б ради, пайматусю, Ми iзгадати не могли". I зараз приступили к флоту I принялися за роботу: Огонь кресати i нести Скiпки, трiски, солому, клоччя; Була тут всяка з них охоча, Пожар щоб швидче розвести. 49 Розжеврiлось i загорiлось, Пiшов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонiлось, Великий тяжко був пожар. Човни i байдаки палали, Сосновi пороми трiщали, Горiли дьоготь i смола. Поки троянцi оглядiлись, Що добре ©х троянки грiлись, То часть мала човнiв була. 50 Еней, пожар такий уздрiвши, Злякався, побiлiв, як снiг, I бiгти всiм туди звелiвши, Чимдуж до човнiв сам побiг. На гвалт у дзвони задзвонили, По улицях в трещотки били, Еней же на ввесь рот кричав: "Хто в бога вiру╨ - ратуйте! Рубай, туши, гаси, лий, куйте! А хто ж таку нам кучму дав?" 51 Еней од страху з плигу збився, В умi сердега помiшавсь I зараз сам не свiй зробився, Скакав, вертiвся i качавсь; I iз сього свого задору Вiн, голову пiднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олимпських шпетив на всю губу, Свою i неню лаяв любу, Добувсь i в рот, i в нiс Зевес. 52"Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чу╨ш, як тебе я ганю, Зевес! - нi усом не моргнеш. На очах бiльма поробились, Коли б довiку послiпились, Що не поможеш ти менi. Чи се ж таки тобi не стидно, Що пропаду, от лиш не видно? Я ж, кажуть люди, внук тобi! 53 А ти з сiдою бородою, Пане добродiю Нептун! Сидиш, мов демон, пiд водою, I зморщившись, старий шкарбун! Коли б струхнув хоть головою I сей пожар залив водою - Тризубець щоб тобi зломивсь! Ти базаринку любиш брати, А людям в нуждi помагати Не дуже, бачу, поспiшивсь. 54 I братик ваш Плутон, поганець, Iз Прозерпиною засiв, Пекельний, гаспидський коханець, Iще себе там не нагрiв? Завiв братерство з дьяволами I в свiтi нашими бiдами Не погорю╨ нi на час. Не посилку╨ться нiмало, Щоб так палати перестало I щоб оцей пожар погас. 55 I ненечка моя рiдненька У чорта десь тепер гуля; А може, спить уже п'яненька Або з хлоп'ятами ганя. Тепер ©й, бачу, не до соли, Уже, пiдтикавши десь поли, Фурцю╨ добре навiсна. Коли сама з ким не ночу╨, То для когось уже свашку╨, Для сього тяжко поспiшна. 56 Та враг бери вас, - що хотiте, Про мене, те собi робiть; Мене на лiд не посадiте, Пожар лиш тiлько погасiть; Завередуйте по-сво╨му I, будьте ласкави, мо╨му Зробiте лиховi кiнець. Пустiть лиш з неба веремiю I покажiте чудасiю, А я вам пiднесу ралець". 57 Тут тiлько що перемолився Еней i рот свiй затулив; Я к ось iз неба дощ полився, В годину ввесь пожар залив. Бурхнуло з неба, мов iз бочки, Що промочило до сорочки; То драла врозтич всi дали. Троянцi стали всi, як хлюща, ©м лучилася невсипуща, Не ради i дощу були. 58 Не знав же на яку ступити Еней i тяжко горював, Чи тут остатись, чи поплити? Бо враг не всi човни забрав; I миттю кинувсь до громади Просить собi у ней поради, Чого собою не вбагне. Тут довго тяжко раховали I скiлько не коверзовали, Та все було, що не оне. 59 Один з троянсько© громади, Насупившися, все мовчав I, дослухавшись до поради, Цiпком все землю колупав. Се був пройдисвiт i непевний, I всiм вiдьмам був родич кревний Упир i знахур ворожить. Умiв i трясцю одшептати, I кров кристьянську замовляти, I добре знав греблi гатить. 60 Бував i в Шльонському з волами, Не раз ходив за сiллю в Крим; Таранi торговав возами, Всi чумаки братались з ним. Вiн так здавався i нiкчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипав, як горох. Уже в чiм, бач, пораховати, Що розказать - йому вже дати; Нi в чiм не був страхополох. 61 Невтесом всi його дражнили, По-нашому ж то звавсь Охрiм; Менi так люди говорили - Самому ж незнакомий вiн. Побачив, що Еней гнiвився, До його зараз пiдмостився, За бiлу рученьку i взяв; I вивiвши Енея в сiни, Сам поклонився аж в колiни, Таку Енею рiч сказав: 62 "Чого ти сильно зажурився I так надувся, як iндик? Зовсiм охляв i занудився, Мов по болотовi кулик? Чим бiльш журитися - все гiрше, Заплута╨шся в лiсi бiльше, Покинь лиш горе i заплюй. Пiди вкладися гарно спати, А послi будеш i гадати, Спочинь та вже тогдi мiркуй!" 63 Послухавши Еней Охрiма, Укрившись, на полу лiг спать; Но лупав тiлько все очима, Не мiг нi крихти задрiмать. На всi боки перевертався, До люльки разiв три приймався, Знемiгся ж, мов i задрiмав. Як ось Анхиз йому приснився, Iз пекла батечко явився I синовi таке сказав: 64 "Прокинься, миле╨ дитятко! Пробуркайся i проходись, Се твiй прийшов до тебе батько, То не сполохайсь, не жахнись. Мене боги к тобi послали I так сказати приказали: Щоб ти нiтрохи не журивсь, Пошлють тобi щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю I швидче в Рим переселивсь. 65 Збери всi човни, що остались, I гарно зараз ©х оправ; Придерж сво©х, щоб не впивались, I сю Сицилiю остав. Пливи i не журись, небоже! Уже тобi скрiзь буде гоже. Та ще, послухай, щось скажу: Щоб в пекло ти зайшов до мене, Бо дiло ╨сть менi до тебе. Я все тобi там покажу. 66 I по олимпському закону Уже ти пекла не минеш: Бо треба кланятись Плутону, А то i в Рим не допливеш. Якусь тобi вiн казань скаже, Дорогу добру в Рим покаже, Побачиш, як живу i я. А за дорогу не турбуйся, До пекла навпростець прямуйся Пiшком, - не треба i коня. 67 Прощай же, сизий голубочок! Бо вже ста╨ надворi свiт; Прощай, дитя, прощай, синочок!.." I в землю провалився дiд. Еней спросоння як схопився, Дрижав од страху i трусився; Холодний лився з його пiт; I всiх троянцiв поскликавши, I лагодитись приказавши, Щоб завтра поплисти як свiт. 68 К Ацесту зараз сам махнувши, За хлiб подяковав, за сiль; I там не довго щось побувши, Вернувся до сво©х вiдтiль. Ввесь день збирались та складались; I свiту тiлько що дождались, То посiдали на човни. Еней же ©хав щось несмiло, Бо море дуже надо©ло, Я к чумакам дощ восени. 69 Венера тiлько що уздрiла, Що вже троянцi на човнах, К Нептуну на поклон побiгла, Щоб не втопив ©х у волнах. По©хала в сво©м ридванi, Мов сотника якого панi, Баскими конями, як звiр. Iз кiнними проводниками, З трьома назадi козаками, А конi правив машталiр. 70 Була на йому бiла свита Iз шаповальського сукна, Тясомкою кругом обшита, Сiм кiп стоялася вона. Набакир шапочка стримiла, Далеко дуже червонiла, В руках же довгий був батiг; Iм грiмко ляскав вiн iз лиха, Скакали конi без оддиха; Ридван, мов вихор в полi, бiг. 71 При©хала, загримотiла, Кобиляча мов голова; К Нептуну в хату i влетiла Так, як iз вирiю сова; I не сказавши нi пiвслова, Нехай, каже, твоя здорова Бува, Нептуне, голова! Як навiжена, прискакала, Нептуна в губи цiлувала, Говорячи такi слова: 72 "Коли, Нептун, менi ти дядько, А я племiнниця тобi, Та ти ж менi хрещений батько, Спасибi зароби собi. Мо╨му поможи Енею, Щоб вiн з ватагою сво╨ю Щасливо ©здив по водi; Уже i так пополякали, Насилу баби одшептали, Попався в зуби був бiдi". 73 Нептун, моргнувши, засмiявся; Венеру сiсти попросив I пiсля не© облизався, Сивухи чарочку налив; I так ©© почастовавши, Чого просила, обiщавши, I зараз з нею попрощавсь. Повiяв вiтр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею, Як стрiлочка, по морю мчавсь. 74 Поромщик ©х щонайглавнiший З Ене╨м ©здив всякий раз, Його слуга був найвiрнiший - По-нашому вiн звавсь Тарас. Сей, сидя на кормi, хитався, По саме нiльзя нахлистався Горiлочки, коли прощавсь. Еней велiв його прийняти, Щоб не пустивсь на дно ниряти I в лучшiм мiсцi би проспавсь. 75 Но видно, що пану Тарасу Написано так на роду, Щоб тiлько до сього вiн часу Терпiв на свiтi сiм бiду. Бо, розхитавшись, бризнув в воду, Нирнув - i, не спитавши броду, Наввиринки пiшла душа. Еней хотiв, щоб окошилась Бiда i бiльш не продовжилась, Щоб не пропали всi з коша. Частина третя 1 Еней-сподар, посумовавши, Насилу трохи вгамовавсь; Поплакавши i поридавши, Сивушкою почастовавсь; Но все-таки його мутило I коло серденька крутило, Небiжчик часто щось вздихав; Вiн моря так уже боявся, Що на богiв не покладався I батьковi не довiряв. 2 А вiтри ззаду все трубили В потилицю його човнам, Що мчалися зо все© сили По чорним пiнявим водам. Гребцi i весла положили, Та сидя люлечки курили I кургикали пiсеньок: Козацьких, гарних, запорозьких, А якi знали, то московських Вигадовали бриденьок. 3 Про Сагайдачного спiвали, Либонь спiвали i про С i ч, Як в пiкiнери набирали, Я к мандровав козак всю нiч; Полтавську славили Шведчину, I неня як свою дитину З двора провадила в поход; Як пiд Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год. 4 Не так то дi╨ться все хутко, Як швидко кажуть нам казок; Еней наш плив хоть дуже прудко, Та вже ж вiн плавав не деньок; Довгенько по морю щось шлялись I сами о свiтi не знались, Не знав троянець нi один, Куди, про що i як швендюють, Куди се так вони мандрують, Куди ©х мчить Анхизiв син. 5 От так поплававши немало I поблудивши по морям, Як ось i землю видно стало, Побачили кiнець бiдам! До берега якраз пристали, На землю з човнiв повставали I стали тута оддихать. Ся Кумською земелька звалась, Вона троянцям сподобалась, Далось i ©й троянцiв знать. 6 Розгардiяш настав троянцям, Оп'ять забули горювать; Бува╨ щастя скрiзь поганцям, А добрий мусить пропадать. I тут вони не шановались, А зараз всi i потаскались, Чого хотiлося шукать: Якому - меду та горiлки, Якому - молодицi, дiвки, Оскому щоб з зубiв зiгнать. 7 Були бурлаки сi моторнi, Тут познакомились той час, З диявола швидкi, проворнi, Пiдпустять москаля якраз. Зо всiми миттю побратались, Посватались i покумались, Мов зроду тутечка жили; Хто мав к чому яку кебету, Такого той шукав бенькету, Всi веремiю пiдняли. 8 Де досвiтки, де вечорницi, Або весiлля де було, Дiвчата де i молодицi, Кому родини надало, То тут троянцi i вродились; I лиш гляди, то й заходились Коло жiнок там ворожить, I, чоловiкiв пiдпо©вши, Жiнок, куди хто знав, повiвши, Давай по чарцi з ними пить. 9 Якi ж були до карт охочi, То не сидiли дурно тут; Гуляли часто до пiвночi В нiска, в пари, у лави, в жгут, У памфиля, в вiзка i в кепа, Кому ж iз них була дотепа, То в грошi грали всiм листiв. Тут всi по волi забавлялись, Пили, iграли, женихались. Нiхто без дiла не сидiв. 10 Енеи один не веселився, Йому немиле все було; Йому Плутон та батько снився, I пекло в голову ввiйшло. Оставивши сво©х гуляти, Пiшов скрiзь по полям шукати, Щоб хто дорогу показав: Куди до пекла мандровати, Щоб розiзнати, розпитати, Бо в пекло стежки вiн не знав. 11 Iшов, iшов, аж з русих кудрiв В три ряди капав пiт на нiс, Як ось забачив щось i уздрiв, Густий пройшовши дуже лiс. На нiжцi курячiй стояла То хатка дуже обветшала, I вся вертiлася кругом; Вiн, до тi© прийшовши хати, Хазя©на став викликати, Прищурившися пiд вiкном. 12 Еней стояв i дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь, У дверi стукав, добувався, Хотiв був хатку з нiжки спхнуть. Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Заплiснявiла вся в шрамах; Сiда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, I як в намистi, вся в жовнах. 13 Еней, таку уздрiвши цяцю, Не знав iз ляку де стояв; I думав, що свою всю працю Навiки тута потеряв. Як ось до його пiдступила Яга ся i заговорила, Роззявивши сво© уста: "Гай, гай же, слихом послихати, Анхизенка у вiч видати, А як забрiв ти в сi мiста? 14 Давно тебе я дожидаю I думала, що вже пропав; Я все дивлюсь та визираю, Аж ось коли ти причвалав. Менi вже розказали з неба, Чого тобi пильненько треба, - Отець твiй був у мене тут". Еней сьому подивовався I баби сучо© спитався: Як вiдьму злую сю зовуть. 15 "Я Кумськая зовусь Сивилла, Ясного Феба попадя, При його храмi посiдiла, Давно живу на свiтi я! При Шведчинi я дiвовала, А татарва як набiгала, То вже я замужем була; I першу сарану зазнаю; Коли ж був трус, як iзгадаю, То вся здригнусь, мовби мала. 16 На свiтi всячину я знаю, Хоть нiкуди i не хожу, I людям в нуждi помагаю, I ©м на звiздах ворожу: Кому чи трясцю одiгнати, Од заушниць чи пошептати, Або i волос iзiгнать; Шепчу - уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умiю замовлять. 17 Тепер ходiмо лиш в каплицю, Там Фебовi ти поклонись I обiщай йому телицю, А послi гарно помолись. Не пожалiй лиш золотого Для Феба свiтлого, ясного, Та i менi що перекинь; То ми тобi таки щось скажем, А може, в пекло шлях покажем, Iди, утрись i бiльш не слинь". 18 Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став, Щоб iз блакитного Феб неба Йому всю ласку показав. Сивиллу тут замордовало, I очi на лоб позганяло, I дибом волос став сiдий; Клубком iз рота пiна билась; Сама ж вся корчилась, кривилась, Мов дух вселився в не© злий. 19 Тряслась, кректала, побивалась, Як бубен, синя стала вся; Упавши на землю, качалась, У барлозi мов порося. I чим Еней молився бiльше, То все було Сивиллi гiрше; А послi, як перемоливсь, З Сивилли тiлько пiт котився; Еней же на не© дивився, Дрижав од страху i трусивсь. 20 Сивилла трохи очуняла, Отерла пiну на губах; I до Енея проворчала Приказ од Феба в сих словах: "Така богiв Олимпських рада, Що ти i вся твоя громада Не будете по смерть в Риму; Но що тебе там будуть знати, Тво╨ iмення вихваляти; Но ти не радуйся сьому. __ 21 Iще ти вип'╨ш добру повну, По всiх усюдах будеш ти; I долю гiрку, невгомонну Готовсь свою не раз клясти. Юнона ще не вдовольнилась, ╞© злоба щоб окошилась Хотя б на правнуках тво©х; Но послi будеш жить по-панськи, I люди всi тво© троянськi Забудуть всiх сих бiд сво©х". __ 22 Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв, за голову узявся, Не по йому ся рiч була. "Трохи мене ти не морочиш, Не розчовпу, що ти пророчиш, - Еней Сивиллi говорив: - Диявол зна╨, хто з вас бреше, Трохи б менi було не легше, Якби я Феба не просив. 23 Та вже що буде, те i буде, А буде те, що бог нам дасть; Не ангели - такi© ж люди, Колись нам треба всiм пропасть. До мене будь лиш ти ласкава, Услужлива i нелукава, Мене до батька поведи; Я проходився б ради скуки Побачити пекельнi муки, Ану, на звiзди погляди. 24 Не перший я, та й не послiднiй, Iду до пекла на поклон: Орфей який уже негiдний, Та що ж йому зробив Плутон; А Геркулес як увалився, То так у пеклi розходився, Що всiх чортяк порозганяв. Ану! Черкнiм - а для охоти Тобi я дам на двi охвоти... Та ну ж! скажи, щоб я вже знав". 25 "Огнем, як бачу, ти iгра╨ш, - Йому дала яга одвiт: - Ти пекла, бачу, ще не зна╨ш, Не мил тобi уже десь свiт. Не люблять в пеклi жартовати, Повiк тобi дадуться знати, От тiлько нiс туди посунь; Тобi там буде не до чмиги, Як пiднесуть iз отцом фиги, То зараз вхопить тебе лунь. 26 Коли ж сю ма╨ш ти охоту У батька в пеклi побувать, Менi дай зараз за роботу, То я приймуся мусовать, Як нам до пекла довалитись I там на мертвих подивитись; Ти зна╨ш - дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Умi╨ жить по правдi сущiй, То той, хоть з батька, то здере. 27 Поким же що, то ти послухай Того, що я тобi скажу, I голови собi не чухай... Я в пекло стежку покажу: В лiсу великому, густому, Непроходимому, пустому Яке╨сь дерево росте; На нiм кислицi не простi© Ростуть - як жар, всi золотi©, I деревце те не товсте. 28 Iз дерева сього зломити Ти мусиш гiльку хоть одну; Без не© бо нi пiдступити Не можна перед сатану; Без гiльки i назад не будеш I душу з тiлом ти погубиш, Плутон тебе закабалить. Iди ж, та пильно приглядайся, На всi чотири озирайся, Де деревце те заблищить. 29 Зломивши ж, зараз убирайся, Якмога швидше утiкай; Не становись, не оглядайся I уха чим позатикай; Хоть будуть голоса кричати, Щоб ти оглянувся, прохати, Гляди, не озирайсь, бiжи. Вони, щоб тiлько погубити, То будуть все тебе манити; От тут себе ти покажи". 30 Я га тут чортзна-де дiвалась, Еней остався тiлько сам, Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам; Шукать ©© Еней попхався, Втомивсь, засапавсь, спотикався, Поки прийшов пiд темний лiс; Коловсь сердешний об тернину, Пошарпався весь об шипшину, Було таке, що рачки лiз. 31 Сей лiс густий був несказанно, I сумно все в йому було; Щось вило там безперестанно I страшним голосом ревло; Еней, молитву прочитавши I шапку цупко пiдв'язавши, В лiсную гущу i пiшов, Iшов i утомивсь чимало, I надворi тогдi смеркало, А яблунi ще не знайшов. 32 Уже вiн начинав боятись, На всi чотири озиратись; Трусивсь, та нiкуди дiватись, Далеко тяжко в лiс забравсь; А гiрше ще його злякало, Як щось у очах засiяло, От тут-то берега пустивсь; А послi дуже удивився, Як пiд кислицей опинився, - За гiльку зараз ухвативсь. 33 I не подумавши нiмало, Нап'явсь, за гiлечку смикнув, Аж дерево те затрiщало, I зараз гiльку одчахнув. I дав чимдуж iз лiсу драла, Що аж земля пiд ним дрижала, Бiг так, що сам себе не чув; Бiг швидко, не остановлявся, Увесь об колючки подрався; Як чорт, у реп'яхах ввесь був. 34 Прибiг к троянцям, утомився I оддихати простягнувсь; Як хлюща, потом ввесь облився, Трохи-трохи не захлебнувсь. Звелiв з бичнi волiв пригнати, Цапiв з вiвцями припасати, Плутону в жертву принести, I всiм богам, що пеклом правлять I грiшних тормошать i давлять, Щоб гнiву ©м не навести. 35 Як тiлько темна та пахмурна Iз неба зслизла чорна нiч; Година ж стала балагурна, Як звiзди повтiкали прiч; Троянцi всi заворушились, Завештались, закамешились На жертву приганять бикiв; Дяки з попами позбирались, Зовсiм служити всi прибрались, Огонь розкладений горiв. 36 Пiп зараз взяв вола за роги I в лоб обухом зацiдив, I взявши голову мiж ноги, Нiж в черево i засадив; I виняв тельбухи з кишками, Розклав гарненько ©х рядами I пильно кендюх розглядав; Енею послi божу волю I всiм троянцям добру долю, Мов по звiздам, все вiщовав. 37 Як тут з скотиною возились I харамаркали дяки, Як вiвцi i цапи дрочились, В рiзницях мов ревли бики; Сивилла тут де не взялася, Запiнилася i тряслася, I галас зараз пiдняла: "К чортам ви швидче всi iзгиньте, Мене з Ене╨м тут покиньте, Не ждiть, щоб тришия дала. 53 38 А ти, - мовляла ко Енею: - Моторний, смiлий молодець, Прощайся з юрбою сво╨ю, Ходiм лиш в пекло - там отець Нас твiй давно вже дожида╨ I, може, без тебе скуча╨. Ану, пора чимчиковать. Возьми на плечi з хлiбом клунок; Нехай йому лихий прасунок, Як голодом нам помирать. 39 Не йди в дорогу без запасу, Бо хвiст од голоду надмеш; I де-где инчого ти часу I крихти хлiба не найдеш; Я в пекло стежку протоптала, Я там не раз, не два бувала, Я знаю тамошнiй народ; Дорожки всi, всi уголочки, Всi закоморочки, куточки, Уже не первий знаю год". 40 Еней в сю путь якраз зiбрався, Шкаповi чоботи набув, Пiдтикався, пiдперезався I пояс цупко пiдтягнув; А в руки добру взяв дрючину, Обороняти злу личину, Як лучиться де од собак. А послi за руки взялися, Прямцем до пекла поплелися, Пiшли на прощу до чортяк. 41 Тепер же думаю, гадаю, Трохи не годi i писать; Iзроду пекла я не знаю, Нездатний, далебi, брехать; Хiба, читателi, пождiте, Вгамуйтесь трохи, не галiте, Пiду я до людей старих; Щоб ©х о пеклi розпитати I попрошу ©х розказати, Що чули од дiдiв сво©х. 42 Виргилiй же, нехай царству╨, Розумненький був чоловiк, Нехай не вадить, як не чу╨, Та в давнiй дуже жив вiн вiк. Не так тепер i в пеклi стало, Як в старину колись бувало I як покiйник написав; Я, може, що-небудь прибавлю; Перемiню i що оставлю, Писну - як од старих чував. 43 Еней з Сивиллою хватались, До пекла швидче щоб прийти, I дуже пильно приглядались, До пекла дверi як найти. Як ось перед якуюсь гору Прийшли, i в нiй велику нору Знайшли i вскочили туди. Пiшли пiд землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди. 44 Ся улиця вела у пекло, Була вонюча i грязна; У нiй i вдень було, мов смеркло, Од диму вся була чадна; Жила з сестрою тут Дрiмота, Сестра же звалася Зiвота, Поклон сi першi оддали Тiмасi нашому Енею З його старою попадею - I послi далi повели. 45 А потiм Смерть до артикулу Iм воздала косою честь, Наперед стоя калавуру, Який у ©© мосцi ╨сть: Чума, война, харцизтво, холод, Короста, трясця, паршi, голод; За сими ж тут стояли в ряд: Холера, шолудi, бешиха I всi мирянськi, зна╨ш, лиха, Що нас без милости морять. 46 Iще ж не все тут окошилось, Iще брела ватага лих: За смертiю слiдом валилось Жiнок, свекрух i мачух злих. Вiдчими йшли, тестi-скуп'яги, Зятi i свояки-мотяги, Сердитi шурини, брати, Зовицi, невiстки, ятровки - Що все гризуться без умовки - I всякi тут були кати. 47 Якi©сь злиднi ще стояли, Жовали все в зубах папiр, В руках каламарi держали, За уха настромляли пiр. Се все десятськi та соцькi©, Начальники, п'явки людськi© I всi проклятi писарi; Iсправники все ваканцьовi, Суддi i стряпчi безтолковi, Повiренi, секретарi. 48 За сими йшли святi понури, Що не дивились i на свiт, Смиренно© були натури, Складали руки на живiт; Умильно богу все молились, На тиждень днiв по три пестились I вслух не лаяли людей; На чотках мир пересуждали I вдень нiколи не гуляли, Вночi ж було не без гостей. 49 Насупротив сих окаянниць Квартал був цiлий волоцюг, Моргух, мандрьох, ярижниць, п'яниць I бахурiв на цiлий плуг; З бстриженими головами, З пiдрiзаними пеленами, Стояли хльорки наголо. I панночок фiльтiфiкетних, Лаке©в гарних i дотепних, Багацько дуже щось було. 50 I молодицi молоденькi, Що вийшли замiж за старих, Що всякий час були раденькi Потiшить парнiв молодих; I тi тут молодцi стояли, Що недотепним помагали Для них сiмейку розплодить; А дiти гуртовi кричали, Сво©х паньматок проклинали, Що не дали на свiтi жить. 51 Еней хоть сильно тут дивився Такiй великiй новинi, Та вже од страху так трусився, Мов сидя охляп на конi. Побачивши ж iще iздалi, Якi там дива плазовали, Кругом, куди нi поглядиш, Злякавсь, к Сивиллi прихилився. Хватавсь за дергу i тулився, Мов од кота в коморi миш. 52 Сивилла в дальший путь таскала, Не баскаличивсь би та йшов; I так швиденько поспiшала, Еней не чув аж пiдошов, Хватаючися за ягою; Як ось уздрiли пред собою Чрез рiчку в пекло перевiз. Ся рiчка Стиксом називалась, Сюди ватага душ збиралась, Щоб хто на той бiк перевiз. 53 I перевiзчик тут явився, Як циган, смуглой цери був, Од сонця ввесь вiн попалився I губи, як арап, оддув; Очища в лоб позападали, Сметаною позапливали, А голова вся в ковтунах; Iз рота слина все котилась, Як повстка, борода скомшилась, Всiм задавав собою страх. 54 Сорочка, зв'язана узлами, Держалась всилу на плечах, Попричепляна мотузками, Як решето, була в дiрках; Замазана була на палець, Засалена, аж капав смалець, Обутий в дранi постоли; Iз дiр онучi волочились, Зовсiм, хоть вижми, помочились, Пошарпанi штани були. 55 За пояс лико одвiчало, На йому висiв гаманець; Тютюн, i люлька, i кресало, Лежали губка, кремiнець. Хароном перевiзник звався, Собою дуже величався, Бо i не в шутку був божок: З крючком весельцем погрiбався. По Стиксовi, як стрiлка, мчався, Був човен легкий, як пушок. 56 На ярмарку як слобожане Або на красному торгу До риби товпляться миряне, Було на сьому так лугу. Душа товкала душу в боки I скреготали, мов сороки; Той пхавсь, той сунувсь, инчий лiз; Всi м'ялися, перебирались, Кричали, спорили i рвались, I всяк хотiв, його щоб вiз. 57 Як гуща в сирiвцi iгра╨, Шиплять, як кваснуть, буряки, Як против сонця рiй гуля╨, Гули сi так небораки, Харона, плачучи, прохали, До його руки простягали, Щоб взяв з собою на каюк; Но сей того плачу байдуже, На просьби уважав не дуже: Злий з сина був старий дундук. 58 I знай, що все веслом маха╨ I в морду тиче хоч кому, Од каюка всiх одганя╨, А по вибору сво╨му Потрошечку в човен сажа╨, I зараз човен одпиха╨, На другий перевозить бiк; Кого не вiзьме, як затнеться, Тому сидiти доведеться, Гляди - i цiлий, може, вiк. 59 Еней в кагал сей як убрався, Щоб зближитися к порому; То з Палiнуром повстрiчався, Штурмановав що при йому. Тут Палiнур пред ним заплакав, Про долю злу свою балакав, Що через рiчку не везуть; Но баба зараз розлучила, Енею в батька загвоздила, Щоб довго не базiкав тут. 60 Попхались к берегу поближче, Прийшли на самий перевiз, Де засмальцьований дiдище Вередовав, як в греблi бiс; Кричав буцiмто навiжений, I кобенив народ хрещений, Як водиться в шиньках у нас; Досталось родичам сердешним, Не дуже лаяв словом гречним, Нехай же зносять в добрий час. 61 Харон, таких гостей уздрiвши, Оскiлками на ©х дививсь, Як бик скажений заревiвши, Запiнивсь дуже i озливсь: "Вiдкiль такi© се мандрьохи, I так уже вас тут не трохи, Якого чорта ви прийшли? Вас треба хати холодити! Вас треба так опроводити, Щоб ви i мiсця не найшли. 62 Геть, преч, вбирайтесь вiдсiль к чорту, Я вам потилишника дам; Поб'ю всю пику, зуби, морду, Аж не пiзна вас дiдько сам; Iйон же як захрабровали, Живi сюди примандровали, Бач, гирявi, чого хотять! Не дуже я на вас покваплюсь, Тут з мертвими ось не управлюсь, Що так над ши╨ю стоять". 63 Сивилла бачить, що не шутка, Бо дуже сердиться Харон; Еней же був собi плохутка; Дала стариганю поклон: "Та ну, на нас лиш придивися, - Сказала, - дуже не гнiвися, Не сами ми прийшли сюди; Хiба ж мене ти не пiзна╨ш, Що так кричиш, на нас гука╨ш - Оце невиданi бiди! 64 Ось глянься, що оце таке╨! Утихомирся, не бурчи; Ось деревце, бач, золоте╨, Тепер же, коли хоч, мовчи". Потiм все дрiбно розказала, Кого до пекла провожала, До кого, як, про що, за чим. Харон же зараз схаменувся, Разiв з чотири погребнувся I з каючком причалив к ним. 65 Еней з Сивиллою сво╨ю Не мiшкавши в човен ввiйшли; Кальною рiчкою сi╨ю На той бiк в пекло поплили; Вода в розколини лилася, Що аж Сивилла пiднялася, Еней боявсь, щоб не втонуть, Но пан Харон наш потрудився, На той бiк так перехопився, Що нiльзя оком iзмигнуть. 66 Приставши, висадив на землю; Взяв пiв-алтина за труди, За працьовиту свою греблю, I ще сказав, iти куди. Пройшовши вiдсiль гонiв з дво╨, Побравшись за руки обо╨, Побачили, що ось лежав У бур'янi бровко муругий, Три голови мав пес сей мурий, Вiн на Енея загарчав. 67 Загавкав грiзно в три язики, Уже був кинувсь i кусать, Еней пiдняв тут крик великий, Хотiв чимдуж назад втiкать. Аж баба хлiб бровку шпурнула I горло глевтяком заткнула, То вiн за кормом i погнавсь; Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попiд рукою, Тихенько од бровка убравсь. 68 Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсiм на инчий свiт; Там все поблiдло i поблекло, Нема нi мiсяця, нi звiзд, Там тiлько тумани великi, Там чутнi жалобни© крики, Там мука грiшним не мала. Еней з Сивиллою глядiли, Якi© муки тут терпiли, Якая кара всiм була. 69 Смола там в пеклi клекотiла I грiлася все в казанах, Живиця, сiрка, нефть кипiла; Палав огонь, великий страх! В смолi сiй грiшники сидiли I на огнi пеклись, горiли. Хто, як, за вiщо заслужив. Пером не можна написати, Не можна i в казках сказати., Яких було багацько див! 70 Панiв за те там мордовали I жарили зо всiх бокiв, Що людям льготи не давали I ставили ©х за скотiв. За те вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на пiдпал. Чорти за ними приглядали, Залiзним пруттям пiдганяли, Коли який з них приставав. 71 Огненним пруттям оддирали Кругом на спину i живiт, Себе що сами убивали, Яким остив наш бiлий свiт. Гарячим дьогтем заливали, Ножами пiд боки штрикали, Щоб не хапались умирать. Робили розни© ©м муки, Товкли у мужчирях ©м руки, Не важились щоб убивать. 72 Багатим та скупим вливали Розтоплене╨ срiбло в рот, А брехунiв там заставляли Лизать гарячих сковород; Якi ж iзроду не .женились, Та по чужим куткам живились, Такi повiшанi на крюк, Зачепленi за те╨ тiло, На свiтi що грiшило смiло I не боялося сих мук. 73 Всiм старшинам тут без розбору, Панам, пiдпанкам i слугам Давали в пеклi добру хльору, Всiм по заслузi, як котам. Тут всяки© були цехмистри, I ратмани, i бургомистри, Суддi, пiдсудки, писарi, Якi по правдi не судили Та тiлько грошики лупили I одбирали хабарi. 74 I всi розумнi филозопи, Що в свiтi вчились мудровать; Ченцi, попи i крутопопи, Мирян щоб знали научать; Щоб не ганялись за гривнями, Щоб не возились з попадями, Та знали церков щоб одну; Ксьондзи до баб щоб не iржали, А мудрi звiзд щоб не знiмали - Були в огнi на самiм дну. 75 Жiнок сво©х що не держали В руках, а волю ©м давали, По весiллях ©х одпускали, Щоб часто в приданках були I до пiвночi там гуляли, I в гречку деколи скакали, Такi сидiли всi в шапках, I з превеликими рогами, З зажмуреними всi очами, В кип'ячих сiркой казанах. 76 Батьки, якi синiв не вчили, А гладили по головах, I тiлько знай що ©х хвалили, Кипiли в нефтi в казанах; Що через ©х синки в ледащо Пустилися, пiшли в нiнащо, А послi чубили батькiв, I всею силою бажали, Батьки щоб швидче умирали, Щоб ©м принятись до замкiв. 77 I тi були там лагоминцi, Пiддурювали що дiвок, Що в вiкна дрались по драбинцi Пiд темний, тихий вечерок; Що будуть сватать ©х, брехали, Пiдманювали, улещали, Поки добрались до кiнця; Поки дiвки од перечосу До самого товстiли носу, Що сором послi до вiнця. 78 Були там купчики проворнi, Що ©здили по ярмаркам, I на аршинець на пiдборний Поганий продавали крам. Тут всякi© були пронози, Перекупки i шмаровози, Жиди, мiняйли, шинькарi. I тi, що фиги-миги возять, Що в боклагах гарячий носять, Там всi пеклися крамарi. 79 Паливоди i волоцюги, Всi зводники i всi плути; Ярижники i всi п'янюги,' Обманщики i всi моти, Всi ворожбити, чародi©, Всi гайдамаки, всi злодi©, Шевцi, кравцi i ковалi; Цехи: рiзницький, коновальський, Кушнiрський, ткацький, шаповальський Кипiли в пеклi всi в смолi. 80 Там всi невiрнi i христьяне, Були пани i мужики, Була там шляхта i мiщане. I молодi, i старики; Були багатi i убогi, Прямi були i кривоногi, Були видющi i слiпi, Були i штатськi, i во╨ннi, Були i панськi, i казеннi, Були миряне i попи. 81 Гай! гай! та нiгде правди дiти, Брехня ж наробить лиха бiльш; Сидiли там скучнi пi©ти, Писарчуки поганих вiрш, Великi© терпiли муки, ©м зв'язанi були i руки, Мов у татар терпiли плiн. От так i наш брат попадеться, Що пише, не остережеться, Який же втерпить його хрiн! 82 Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику, Гарячу мiдь лили за шкуру I розпинали на бику. Натуру мав вiн дуже бридку, Кривив душею для прибитку, Чуже╨ оддавав в печать; Без сорома, без бога бувши I восьму заповiдь забувши, Чужим пустився промишлять. 83 Еней як вiдсiль вiдступився I далi трохи одiйшов, То на друге╨ нахопився, Жiночу муку тут найшов. В другiм зовсiм сих караванi Пiджарьовали, як у банi, Що аж кричали на чiм свiт; Оцi то галас iсправляли, Гарчали, вили i пищали, Пiсля кутi мов на живiт. 84 Дiвки, баби i молодицi Кляли себе i ввесь свiй рiд, Кляли всi жарти, вечерницi, Кляли i жизнь, i бiлий свiт; За те ©м так там задавали, Що через мiру мудровали I верховодили над всiм; Хоть чоловiк i не оне╨, Коли же жiнцi, бачиш, те╨, То треба угодити ©й. 85 Були там чеснi постомолки, Що знали весь святий закон, Молилися без остановки I били сот по п'ять поклон, Як в церквi мiж людьми стояли, I головами все хитали, Як же були на самотi, То молитовники ховали, Казились, бiгали, скакали I гiрше дещо в темнотi. 86 Були i тi© там панянки, Що наряжались на показ; Мандрьохи, хльорки i дiптянки, Що продають себе на час. Сi в сiрцi i в смолi кипiли За те, що жирно дуже ©ли I що ©х не страшив i пiст; Що все прикушовали губи, I скалили бiленькi зуби, I дуже волочили хвiст. 87 Пеклись тут гарнi молодицi, Аж жаль було на них глядiть, Чорнявi, повнi, милолицi; I сi тут мусили кипiть, Що замуж за старих ходили I мишаком ©х поморили, Щоб послi гарно погулять I з парубками поводитись, На свiтi весело нажитись I не голодним умирать. 88 Якi©сь мучились там птахи З куделями на головах; Се чесни©, не потiпахи, Були тендiтнi при людях; А без людей - не можна знати _Себе_ чим мали забавляти, Про те лиш знали до дверей. Iм тяжко в пеклi докоряли, Смоли на щоки налiпляли, Щоб не дурили так людей. 89 Бо щоки терли манi╨ю, А блейвасом i нiс, i лоб, Щоб краскою, хоть не сво╨ю, Причаровать к собi кого б; Iз рiпи пiдставляли зуби, Я лозили все смальцем губи, Щоб пiдвести на грiх людей; Пиндючили якi©сь бочки, Мостили в пазусi платочки, В которих не було грудей. 90 За сими по ряду шкварчали В розпалених сковородах Старi баби, що все ворчали, Базiкали по всiх дiлах; Все тiлько старину хвалили, А молодих товкли та били, Не думали ж, якi були, Iще як сами дiвовали Та з хлопцями як гарцювали, Та й по дитинцi привели. 91 Вiдьом же тут колесовали I всiх шептух i ворожок, Там жили з них чорти мотали I без витушки на клубок; На припiчках щоб не орали, У комини щоб не лiтали, Не ©здили б на упирях; I щоб дощу не продавали, Вночi людей щоб не лякали, Не ворожили б на бобах. 92 А зводницям таке робили, Що цур йому вже i казать, На грiх дiвок що пiдводили I сим учились промишлять; Жiнок од чоловiкiв крали I волоцюгам помагали Рогами людський лоб квiчать; Щоб не сво©м не торговали, Того б на одкуп не давали, Що треба про запас держать. 93 Еней там бачив щось немало Кип'ящих мучениць в смолi, Як з кабанiв топилось сало, Так шкварилися сi в огнi; Були i свiтськi, i черницi, Були дiвки i молодицi, Були i пань©, й панночки; Були в свитках, були в охвотах, Були в дуль╨тах i в капотах, Були всi грiшнi жiночки. 94 Но се були все осужденi, Якi померли не тепер; Без суду ж не палив пекельний Огонь, недавно хто умер; Сi всi були в другiм загонi, Якби лошата або конi, Не знали попадуть куда; Еней, на перших подивившись I о бiдах ©х пожурившись, Пiшов в другi© ворота. 95 Еней, ввiйшовши в сю кошару, Побачив там багацько душ, Вмiшавшися мiж сю отару, Як мiж гадюки чорний уж. Тут рознi душi похожали, Все думали та все гадали, Куди-то за грiхи ©х впруть. Чи в рай ©х пустять веселитись, Чи, може, в пекло пошмалитись I за грiхи ©м носа втруть. 96 Було ©м вiльно розмовляти Про всякi© сво© дiла, I думати, i мiзковати - Яка душа, де, як жила; Багатий тут на смерть гнiвився, Що вiн з грiшми не розлiчився, Кому i кiлько треба дать; Скупий же тосковав, нудився, Що вiн на свiтi не нажився I що не вспiв i погулять. 97 Сутяга толковав укази, I що то значить наш Статут; Розказовав сво© прокази, На свiтi що робив сей плут. Мудрець же физику провадив, I толковав якихсь монадiв, I думав, вiдкiль взявся свiт? А мартопляс кричав, смiявся, Розказовав i дивовався, Як добре знав жiнок дурить. 98 Суддя там признавався смiло, Що з гудзиками за мундир Таке переоначив дiло, Що, може б, навiстив Сибiр; Та смерть iзбавила косою, Що кат легенькою рукою Плечей йому не покропив. А лiкар скрiзь ходив з ланцетом, З слабительним i спермацетом I чванивсь, як людей морив. 99 Ласощохлисти похожали, Всi фертики i паничi, На пальцях ногтики кусали, Розприндившись, як павичi; Все очi вгору пiднiмали, По свiту нашому вздихали, Що рано ©х побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всiх на свiтi подурили, Не всiм успiли морду втерть. 100 Моти, картьожники, п'янюги I весь проворний чесний род; Лаке©, конюхи i слуги, Всi кухарi i скороход, Побравшись за руки, ходили I все о плутнях говорили, Якi робили, як жили, Як паней i панiв дурили, Як по шиньках вночi ходили I як з кишень платки тягли. 101 Там придзигльованки журились, Що нiкому вже пiдморгнуть, За ними бiльш не волочились, Тут ©х заклекотiла путь; Баби тут бiльш не ворожили I простодушних не дурили. Якi ж дiвок охочi бить, Зубами з серця скреготали, Що наймички ©х не вважали I не хотiли ©м годить. 102 Еней уздрiв свою Дидону, Ошмалену, мов головня, Якраз по нашому закону Пред нею шапочку iзняв: "Здорова! - глянь... де ти взялася? I ти, сердешна, приплелася Iз Карфагени аж сюди? Якого бiса ти спеклася, Хiба на свiтi нажилася? Чорт мав тобi десь i стида. 103 Така смачная молодиця, I глянь! умерла залюбки... Рум'яна, повна, бiлолиця, Хто гляне, то лизне губки; Тепер з тебе яка утiха? Нiхто не гляне i для смiха, Навiк тепер пропала ти! Я, далебi, в тiм не виною, Що так роз'©хався з тобою, Менi приказано втекти. 104 Тепер же, коли хоч, злигаймось I нумо жить так, як жили, Тут закурiм, заженихаймось, Не розлучаймось нiколи; Ходи, тебе я помилую, Прижму до серця - поцiлую..." Йому ж: Дидона наодрiз Сказала: "К чорту убирайся, На мене бiльш не женихайся... Не лiзь! Бо розiб'ю i нiс!" 105 Сказавши, чортзна-де пропала, Еней не знав, що i робить. Коли б яга не закричала, Що довго годi говорить, То, може б, там i застоявся I, може, той пори дождався, Щоб хто i ребра полiчив: Щоб з вдовами не женихався, Над мертвими не наглумлявся, Жiнок любов'ю не морив. 106 Еней з Сивиллою попхався В пекельную подалi глуш; Як на дорозi повстрiчався З громадою знакомих душ. Тут всi з Ене╨м обнiмались, Чоломкались i цiловались, Побачивши князька свого; Тут всяк смiявся, реготався, Еней до всiх ©х доглядався, Знайшов з троянцiв ось кого: 107 Педька, Терешка, Шелiфона, Панька, Охрiма i Харка, Леська, Олешка i Сiзьона, Пархома© ©ська i Феська, Стецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсiй I всi троянцi, що втопились, Як на човнах з ним волочились, Тут був Вернигора Мусiй. 108 Жидiвська школа завелася, Великий крик всi пiдняли, I реготня де не взялася, Тут всяку всячину верзли; Згадали чорт зна╨ колишн╨, Балакали уже i лишн╨, I сам Еней тут розходивсь; Щось балагурили довгенько, Хоть iзiйшлися i раненько, Та пан Еней наш опiзнивсь. 109 Сивиллi се не показалось, Що так пахолок застоявсь, Що дитятко так розбрехалось, Уже i о свiтi не знавсь; На його грiзно закричала, Залаяла, запорощала, Що аж Еней ввесь затрусивсь. Троянцi также всi здригнули I врозтич, хто куди, махнули, Еней за бабою пустивсь. 110 Iшли, i як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гiн, Як ось побачили i хати, I ввесь Плутонiв царський дiм. Сивилла пальцем указала I так Ене╨вi сказала: "Ось тут i пан Плутон живе Iз Прозерпиною сво╨ю, До ©х-то на поклон з гiллею Тепер я поведу тебе". 111 I тiлько що прийшли к воротам I в двiр пустилися чвалать, Як баба бридка, криворота: "Хто йде?" - ©х стала окликать. Мерзенне чудо се стояло I било пiд двором в клепало, Як в панських водиться дворах; Обмотана вся ланцюгами, Гадюки вилися клубками На головi i на плечах. 112 Вона без всякого обману I щиро без обинякiв Робила грiшним добру шану, Ремнями драла, мов бикiв; Кусала, гризла, бичовала, Кришила, шкварила, щипала, Топтала, дряпала, пекла, Порола, корчила, пиляла, Вертiла, рвала, шпиговала I кров iз тiла ©х пила. 113 Еней, бiдняжка, iзлякався I ввесь, як крейда, побiлiв, I зараз у яги спитався, Хто ©й так мучити велiв? Вона йому все розказала Так, як сама здорова знала, Що в пеклi ╨ суддя Еак; Хоть вiн на смерть не осужда╨, Та мучити повелiва╨, I як звелить - i мучать так. 114 Ворота сами одчинились, Не смiв нiхто ©х задержать, Еней з Сивиллою пустились, Щоб Прозерпинi честь оддать. I пiднести ©й на болячку Ту суто золоту гiллячку, Що сильно так вона бажа. Но к нiй Енея не пустили, Прогнали, трохи i не били, Бо хирiла ©х госпожа. 115 А далi вперлися в будинки Пiдземного сього царя, Нi гич, нi гариля пилинки, Було все чисто, як зоря; Цвяхованi були там стiни I вiкна всi з морсько© пiни; Шумиха, оливо, свинець, Блищали мiдi там i крицi, Всi убранi були свiтлицi; По правдi, панський був дворець. 116 Еней з ягою розглядали Всi дива там, якi були, Роти сво© пороззявляли I очi на лоби п'яли; Промiж собою все зглядались - Всьому дивились, осмiхались, Еней то цмокав, то свистав. От тут-то душi ликовали, Що праведно в миру живали, Еней i сих тут навiщав. 117 Сидiли, руки поскладавши, Для них все празники були; Люльки курили, полягавши, Або горiлочку пили, Не тютюнкову i не пiнну, Но третьопробну, перегiнну, Настояную на бодян; Пiд челюстями запiкану, I з ганусом, i до калгану, В нiй був i перець, i шапран. 118 I ласощi все тiлько ©ли, Сластьони, коржики, стовпцi, Варенички пшеничнi, бiлi, Пухкi з кав'яром буханцi; Часник, рогiз, паслiн, кислицi, Козельцi, терн, глiд, полуницi, Крути© яйця з сирiвцем; I дуже вкусную я╨шню, Якусь нiмецьку, не тутешню, А запивали все пивцем. 119 Велике тут було роздолля Тому, хто праведно живе, Так, як велике безголов'я Тому, хто грiшну жизнь веде; Хто мав к чому яку охоту, Тут утiшався тим до поту; Тут чистий був розгардiяш: Лежи, спи, ©ж, пий, веселися, Кричи, мовчи, спiвай, крутися; Рубайсь - так i дадуть палаш. 120 Нi чванились, нi величались, Нiхто не знав тут мудровать, Крий боже, щоб нi догадались Брат з брата в чiм покепковать; Нi сердилися, нi гнiвились, Нi лаялися i не бились, А всi жили тут люб'язно; Тут всякий гласно женихався. Ревнивих ябед не боявся, Було вобще все за одно. 121 Нi холодно було, нi душно, А саме так, як в сiряках, I весело, i так не скучно, На великодних як святках; Коли кому що захотiлось, То тут як з неба i вродилось, От так-то добрi тут жили. Еней, се зрiвши, дивовався I тут яги сво╨й спитався, Якi се праведнi були? 122 "Не думай, щоб були чиновнi, - Сивилла сей дала одвiт, - Або що грошей скринi повнi, Або в яких товстий живiт; Не тi се, що в цвiтних жупанах, В карамзинах або сап'янах; Не тi ж, що з книгами в руках, Не рицарi, не розбишаки; Не тi се, що кричать: "i паки", Не тi, що в золотих шапках. 123 Се бiднi нищi навiженi Що дурнями зчисляли ©х Старцi хромi слiпорожденi З яких був людський глум i смiх Се що з порожнiми сумками Жили голоднi пiд тинами, Собак дражнили по дворах, Се тi, що бiг дасть получали, Се тi, яких випроважали В потилюцю i по плечах. 124 Се вдови бiднi, безпомощнi, Яким приюту не було; Се дiви чеснi, непорочнi Яким спiдницi не дуло; Се що без родичiв остались... I сиротами називались, А послi вбгались i в оклад; Се що проценту не лупили, Що людям помагать любили, Хто чим багат, то тим i рад. 125 Тут также старшина правдива, Бувають всякi© пани; Но тiлько трохи сього дива, Не квапляться на се вони! Бувають вiйськовi, значковi, I сотники, i бунчуковi, Якi правдиву жизнь вели; Тут люде всякого завiту, По бiлому ╨сть кiлько свiту, Которi праведно жили". 126 "Скажи ж, моя голубко сиза, - Iще Еней яги спитав. - Чом батька я свого Анхиза I досi в вiчi не видав? Нi з грiшними, нi у Плутона, Хiба йому нема закона, Куди його щоб засадить?" "Вiн божо©, - сказала, - кровi, I по Венеринiй любовi, Де схоче, буде там i жить". 127 Базiкавши, зiйшли на гору, На землю сiли оддихать, I, попотiвши саме впору, Тут принялися розглядать, Анхиза щоб не прогуляти, Обридло-бо i так шукати; Анхиз же був тогдi внизу, I, похожавши по долинi, Об миленькiй сво©й дитинi Водив по мiзку коверзу. 128 Як глядь на гору ненароком, I там свого синка уздрiв, Побiг старий не просто - боком I ввесь од радости згорiв. Хватавсь з синком поговорити, О всiх спитатись, розпросити I повидатись хоть часок; Ене╨чка свого обняти, По-батькiвськiй поцiловати, Його почути голосок. 129 "Здоров, синашу, ма дитятко! - Анхиз Ене╨вi сказав. - Чи се ж тобi таки не стидно, Що довго я тебе тут ждав? Ходiм лишень к мо©й господi, Та поговорим на свободi, За тебе будем мiрковать". Еней стояв так, мов дубина, Котилась з рота тiлько слина, Не смiв мертвця поцiловать. 130 Анхиз, сю бачивши причину, Чого синочок сумовав, I сам хотiв обнять дитину - Та ба! уже не в ту попав; Принявсь його щоб научати I тайности йому сказати, Який Ене©в буде плiд, Якi© дiти будуть жвавi, На свiтi зроблять скiлько слави, Яким то хлопцям буде дiд. 131 Тогдi-то в пеклi вечерницi Лучились, бачиш, як на те, Були дiвки та молодицi I там робили не пусте: У ворона собi iграли, Весiльних пiсеньок спiвали, Спiвали тут i колядок; Палили клоччя, ворожили, По спинi лещатами били, Загадовали загадок. 132 Тут заплiтали джерегелi, Дробушечки на головах; Скакали по полу вегерi, В тiсно© баби по лавках; А в комин сужених питали, У хатнiх вiкон пiдслухали, Ходили в пiвнiч по пусткам; До свiчки ложечки палили, Щетину iз свинi шмалили Або жмурились по куткам. 133 Сюди привiв Анхиз Енея I мiж дiвок сих посадив; Як неука i дуралея, Принять до гурту ©х просив; I щоб обом ©м услужили, Як знають, так поворожили, Що стрiнеться з його синком: Чи вiн хоть трохи уродливий, К чому i як Еней щасливий, Щоб всiх спитались ворожок. 134 Одна дiвча була гостренька I саме ухо прехихе, Швидка, гнучка, хвистка, порскенька, Було з диявола лихе. Вона тут тiлько i робила, Що всiм гадала, ворожила, Могуща в дiлi тiм була; Чи брехеньки якi сточити, Кому iмення приложити, То так якраз i додала. 135 Призвiдця зараз ся шептуха I примостилась к старику, Йому шепнула бiля уха I завела з ним рiч таку: "Ось я синковi загадаю, Поворожу i попитаю, Йому що буде, розкажу; Я ворожбу такую знаю, Хоть що, по правдi одгадаю, I вже нiколи не збрешу". 136 I зараз в горщечок наклала Вiдьомських разних-всяких трав, Якi на Костянтина рвала, I те гнiздо, що ремез клав: Васильки, папороть, шевлiю, Петрiв батiг i конвалiю, Любисток, просерень, чебрець; I все се налила водою Погожею, непочатою, Сказавши скiлькось i словець. 137 Горщок сей черепком накрила, Поставила його на жар, I тут Енея присадила, Щоб огоньок вiн роздував; Як розiгрiлось, зашипiло, Запарилось, заклекотiло, Ворочалося зверху вниз; Еней наш насторочив уха, Мов чоловiчий голос слуха, Те чу╨ i старий Анхиз. 138 Як стали роздувать пильнiше, Горщок той дужче клекотав, Почули голос виразнiше, I вiн Енею так сказав: "Енею годi вже журитись, Од його ма╨ розплодитись Великий i завзятий рiд; Всiм свiтом буде управляти, По всiх усюдах воювати, Пiдверне всiх собi пiд спiд. 139 I Римськi© поставить стiни, В них буде жити, як в раю; Великi зробить перемiни Во всiм окружнiм там краю; Там буде жить та поживати, Покiль не будуть цiловати Ноги чи╨©сь постола... Но вiдсiль час тобi вбираться I з панотцем сво©м прощаться, Щоб голова тут не лягла". 140 Сього Анхизу не бажалось, Щоб попрощатися з синком, I в голову йому не клалось, Щоб з ним так бачитись мельком. Та ба! вже нiчим пособити, Енея треба вiдпустити, Iз пекла вивести на свiт. Прощалися i обнiмались, Слiзьми гiркими обливались - Анхиз кричав, як в мартi кiт. 141 Еней з Сивиллою старою Iз пекла бiгли напростець; Синок ворочав головою, Поки аж не сховавсь отець; Прийшов к троянцям помаленьку I крався нишком, потихеньку, Де ©м велiв себе пождать. Троянцi покотом лежали I на дозвiллi добре спали - Еней i сам уклався спать. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА 1 Борщiв як три не поденьку╨ш, На моторошнi засердчить; I зараз тяглом закишку╨ш, I в буркотi закендюшить. Коли ж що напхом з'язика╨ш I в тереб добре зживота╨ш, То на веселi занутрить; Об лихо вдаром заземлю╨ш, I ввесь забуд свiй зголоду╨ш, I бiг до горя зачортить. 2 Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ять: Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощi заденежать. Коли давало сп'ятаку╨ш, То, може, чуло зновину╨ш, Якщо з тобою спередить: Куди на плавах човновати, Як угодили Юнонати I як Еней замiнервить. 3 Мене за сю не лайте мову, Не я ©© скомпоновав; Сивиллу лайте безтолкову, ©© се мiзок змусовав: Се так вона коверзовала, Ене╨вi пророковала, Йому де поступатись як; Хотiла мiзок закрутити, Щоб грошей бiльше улупити, Хоть бiдний був Еней i так. 4 Та треба з лиха догадаться, Як прийде узлом до чогось; А з вiдьмою не торговаться, Щоб хлипати не довелось. Подяковав старую суку Еней за добрую науку, Шагiв з дванадцять в руку дав. Сивилла грошики в калитку, Пiднявши пелену i свитку, - Iзслизла, мов лихий злигав. 5 Еней, iзбувши сучу бабу, Якмога швидше на човни, Щоб недала Юнона швабу, Що опинився б в сатани. Троянцi, в човни, посiдавши I швидко ©х поодпихавши, По вiтру гарно поплили; Гребли з диявола всi дружно. Що деяким аж стало душно, По хвилi весельця гули. 6 Пливуть - аж вiтри забурчали I закрутили не шутя, Завили рiзно, засвистали, Нема Ене╨вi пуття! I зачало човни бурхати, То сторч, то набiк колихати, Що враг усто©ть на ногах; Троянцi з ляку задрижали, Я к лиху помогти - не знали; Iграли тiлько на зубах. 7 Як ось став вiтер ущухати, I хвилi трохи уляглись; Став мiсяць з хмари виглядати, I звiзди на небi блись-блись! Агу! Троянцям легче стало, I тяжке горе з серця спало, Уже бо думали пропасть. З людьми на свiтi так бува╨: Коли кого мiх наляка╨, То послi торба спать не дасть. 8 Уже троянцi вгамовались, Могоричу всi потягли; I, мов меньки, повивертались, Безпечно спати залягли; Аж ось поромщик ©х, проноза, На землю впав, як мiх iз воза, I, мов на пуп, репетовав: "Пропали всi ми з головами, Прощаймось з тiлом i душами, Остатнiй наш народ пропав. 9 Заклятий острiв перед нами, I ми його не минемо, Не пропливем нiгде човнами, А на йому пропадемо; Живе на островi цариця Цирцея, люта чарiвниця I дуже злая на людей; Якi лиш не остережуться, А ©й на острiв попадуться, Тих переверне на звiрей. 10 Не будеш тут ходить на парi, А зараз пiдеш чотирма; Пропали, як сiрко в базарi! Готовте ши© до ярма! По нашому хахлацьку строю Не будеш цапом, нi козою, А вже запевне що волом: I будеш в плузi похожати, До броваря дрова таскати, А може, пiдеш бовкуном. 11 Лях цвенькати уже не буде, Загубить чуйку i жупан, I "не позвалям" там забуде, А забле╨ так, як баран. Москаль - бодай би не козою Замекекекав з бородою; А прус хвостом не завиляв, Як, зна╨ш, лис хвостом виля╨, Як дуже Дойда наляга╨, I як Чухрай угонку дав. 12 Цесарцi ходять журавлями, Цирце© служать за гусар I в островi тiм сторожами. Iталiянець же маляр, Iсквапнiйший на всякi штуки Спiвак, танцюра на всi руки, Умi╨ i чижiв ловить; Сей переряжен в обезяну, Ошийник носить iз сап'яну I осужден людей смiшить. 13 Французи ж, давнi© сiпаки, Головорiзи-рiзники, Сi перевернутi в собаки, Чужi щоб гризли маслаки. Вони i на владику лають, За горло всякого хватають, Гризуться i промiж себе: У них хто хитрий, то i старший, I знай всiм намина╨ паршi, Чуприну всякому скубе. 14 Повзуть швейцарцi черв'яками, Голландцi квакають в багнi, Чухонцi лазять мурав'ями, Пiзна╨ш жида там в свинi. Iндиком ходить там гишпанець, Кротом же лазить португалець, Звiрку ╨ шведин вовком там, Датчанин добре жеребцю╨, Ведмедем турчин там танцю╨; Побачите, що буде нам". 15 Бiду побачив неминучу, Троянцi всi i пан Еней Зiбралися в одну всi кучу Подумать о бiдi сво╨й, I миттю тут уговорились, Щоб всi хрестились i молились, Щоб тiлько острiв ©м минуть. Молебень же втяли Еолу, Щоб вiтрам, по його iзволу, В другий бiк повелiв дмухнуть. 16 Еол молебнем вдовольнився I вiтрiв зараз одвернув, Троянський плав перемiнився, Еней буть звiрем увильнув. Ватага вся повеселiла, Горiлка з пляшок булькотiла, Нiхто нi каплi не пролив; Потiм взялися за весельця I пригребнули всi од серця, Мовби Еней по поштi плив. 17 Еней, по човну похожая, Роменський тютюнец курив; На всi чотири разглядая, Коли б чого не пропустив. Хвалiте,-крикнув,-братця, бога! Гребiте дужче якомога, От Тибр перед носом у нас, Ся рiчка Зевсом обiщана I з берегами нам оддана. Греби!- от закричу шабас!" 18 Гребнули раз, два, три, чотири, Як на! - у берега човни; Троянцi нашi чуприндирi На землю скiць - як там були! I зараз стали розкладатись, Копати, стро©ть, ташоватись, Мов ©м пiд лагер суд одвiв. Еней кричить: "Моя тут воля, I кiлько оком скинеш поля, Скрiзь геть настрою городiв". 19 Земелька ся була Латинська, Завзятий цар в нiй був Латин; Старий скупиндя - скурвасинська, Дрижав, як Ка©н, за алтин. А также всi його пiдданцi Носили латанi галанцi, Дивившись на свого царя; На грошi там не козиряли, А в кiтьки крашанками грали, Не вiзьмеш даром сухаря. 20 Латин сей, хоть не дуже близько, А все олимпським був рiдня, Не кланявся нiкому низько, Для його все була бридня. Мерика, кажуть, його мати, До Фавна стала учащати Та i Латина добула. Латин дочку мав чепуруху, Проворну, гарну i моргуху, Одна у нього i була. 21 Дочка була зальотна птиця I ззаду, спереду, кругом; Червона, свiжа, як кислиця, I все ходила павичом. Дородна, росла i красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода; Хоть хто на не© ненароком Закине молодецьким оком, То так ©© i вподоба. 22 Така дiвча - кусочок ласий, Заслинишся, як глянеш раз; Що вашi гречеськi ковбаси! Що ваш первак грушевий квас! Завiйниця од не© вхопить, На голову насяде хлопiт; А може, тьохне i не там. Поставить рогом яснi очi, Що не доспиш петрiвськой ночi; Те по собi я знаю сам. 23 Сусiднi хлопцi женихались На гарну дiвчину таку, I сватать деякi питались, Якi хотiли, щоб смаку В Латиновiй дочцi добиться, Царя приданим поживиться, Геть, геть - i царство за чуб взять. Но ненечка ©© Амата В душi сво©й була строката, Не всякая ©й любився зять. 24 Один був Турн, царьок нешпетний, З Латином у сусiдствi жив, Дочцi i матерi прикметний, I батько дуже з ним дружив. Не в шутку молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огiрок; I вiйська мав свого чимало, I грошикiв таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок. 25 Пан Турн щось дуже пiдсипався Царя Латина до дочки, Як з нею був, то виправлявся I пiднiмавсь на каблучки. Латин, дочка, стара Амата Щодень вiд Турна ждали свата, Уже нашили рушникiв I всяких всячин напридбали, Якi на сватаннi давали, Все сподiвались старостiв. 26 Коли чого в руках не ма╨ш, То не хвалися, що тво╨; Що буде, ти того не зна╨ш, Утратиш, може, i сво╨. Не розглядiвши, кажуть, броду, Не лiзь прожогом перший в воду, Бо щоб не насмiшив людей. I перше в волок подивися, Тогдi i рибою хвалися; Бо будеш йолоп, дуралей. 27 Як пахло сватанням в Латина I ждали тiлько четверга, Аж тут Анхизова дитина Припленталась на берега Зо всiм сво©м троянським плем'ям. Еней не марно тратив врем'я, По-молодецьку закурив: Горiлку, пиво, мед i брагу Поставивши перед ватагу, Для збору в труби засурмив. 28 Троянство, зна╨ш, все голодне Сипнуло ристю на той клик; Як галич в врем'я непогодне, Всi пiдняли великий крик. Сивушки зараз ковтонули По кiвшику, i не здригнули, I докосились до потрав. Все вiйсько добре убирало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав. 29 Вбирали сiчену капусту, Шатковану, i огiрки (Хоть се було в час м'ясопусту), Хрiн з квасом, редьку, буряки; Рябка, тетерю, саламаху - Як не було - по©ли з маху I всi строщили сухарi, Що не було, все поз'©дали, Горiлку всю повипивали, Як на вечерi косарi. 30 Еней оставив iз носатку Було горiлки про запас, Но клюкнув добре по порядку, Розщедривсь, як бува у нас, Хотiв послiднiм подiлитись, Щоб до кiнця уже напитись, I добре цiвкою смикнув; За ним i вся його голота Тягла, поки була охота, Що деякий i хвiст надув. 31 Барильця, пляшечки, носатку, Сулi©, тикви, боклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки. Троянцi з хмелю просипались, Скучали, що не похмелялись; Пiшли, щоб землю озирать, Де ©м показано селитись, Жить, будоватися, женитись, I щоб латинцiв розпiзнать. 32 Ходили там чи не ходили, Як ось вернулись i назад I чепухи нагородили, Що пан Еней не був i рад. Сказали: "Люди тут бормочуть, Язиком дивним нам сокочуть, I ми ©х мови не втнемо; Слова сво© на ус кончають, Як ми що кажем ©м - не знають, Мiж ними ми пропадемо". 33 Еней тут зараз взяв догадку, Велiв побiгти до дякiв, Купить Пiярськую граматку, Полуставцiв, окто©хiв; I всiх зачав сам мордовати, Поверху, по словам складати Латинську тму, мну, здо, тло: Троянське плем'я все засiло Коло книжок, що аж потiло, I по-латинському гуло. 34 Еней вiд них не одступався, Тройчаткою всiх приганяв; I хто хоть трохи лiновався, Тому субiтки i давав. За тиждень так лацину взнали, Що вже з Ене╨м розмовляли I говорили все на ус: Енея звали Енеусом, Уже не паном - домiнусом, Себе ж то звали - троянус. 35 Еней троянцiв похваливши, Що так лацину поняли, Сивушки в кубочки наливши, I могорич всi запили. Потiм з десяток щомудрiйших, В лацинi щонайрозумнiйших, З ватаги вибравши якраз, Послав послами до Латина Од iмени свого i чина, А з чим послав, то дав приказ. 36 Посли, прийшовши до столицi, Послали до царя сказать, Що до його i до царицi Еней прислав поклон оддать I з хлiбом, з сiллю i з другими Подарками предорогими, Щоб познакомитись з царем; I як доб'╨ться панськой ласки Еней-сподар i князь троянський, То прийде сам в царський терем. 37 Латину тiлько що сказали, Що од Енея ╨сть посли, I з хлiбом, з сiллю причвалали, Та i подарки принесли, Хотять Латину поклониться, Знакомитись i подружиться, Як тут Латин i закричав: "Впусти! я хлiба не цураюсь I з добрими людьми братаюсь. От на ловця звiр наскакав!" 38 Велiв тут зараз прибирати Свiтлицi, сiни, двiр мести; Клечання по двору сажати, Шпалерiв разних нанести I вибивать царськую хату; Либонь, покликав i Амату, Щоб i вона дала совiт, Як лучше, краще прибирати, Де, як коврами застилати I пiдбирать до цвiту цвiт. 39 Послав гiнця до богомаза, Щоб мальовання накупить, I также розного припаса, Щоб що було i ©сть i пить. Вродилось реньске з курдимоном I пиво чорне╨ з лимоном , Сивушки же трохи не з спуст; Де не взялись воли, телята, Барана, вiвцi, поросята; Латин прибравсь, мов на запуст. 40 Ось привезли i мальовання Роботи первiйших майстрiв, Царя Гороха пановання, Патрети всiх багатирiв: Як Александр царевi Пору Давав iз вiйськом добру хльору; Чернець Мамая як побив; Як Муромець Iлля гуля╨, Як б'╨ половцiв, проганя╨, - Як Переяслiв боронив; 41 Бова з Полканом як водився, Один другого як вихрив; Як Соловей-харциз женився, Як в Польщi Желiзняк ходив. Патрет був француза Картуша, Против його стояв Гаркуша, А Ванька-ка©н впередi. I всяких всячин накупили, Всi стiни ними облiпили; Латин дививсь ©х красотi! 42 Латин, так дома спорядивши, Кругом все в хатах оглядав, Свiтелки, сiни обходивши, Собi убори добирав: Плащем з клейонки обвернувся, Циновим гудзем застебнувся, На голову взяв капелюх; Набув на ноги киндi новi I рукавицi взяв шкаповi, Надувсь, мов на огнi лопух. 43 Латин як цар в сво©м нарядi Iшов в кругу сво©х вельмож, Которi всi були в парадi, Надувся всякий з них, як йорж. Царя на дзиглик посадили, А сами мовчки одступили Вiд покуття аж до дверей. Цариця ж сiла на ослонi, В ╨димашковому шушонi, В кораблику iз соболей. 44 Дочка Лавися-чепуруха В нiмецькiм фуркальцi була, Вертiлась, як в окропi муха, В верцадло очi все п'яла. Од дзиглика ж царя Латина Скрiзь прослана була ряднина До самой хвiртки i ворiт; Стояло вiйсько тут зальотне, Волове, кiнне i пiхотне, I ввесь був зiбраний повiт. 45 Послiв ввели к царю з пихою , Як водилося у латин; Несли подарки пред собою: Пирiг завдовжки iз аршин, I соли кримки i бахмутки, Лахмiття розного три жмутки, Еней Латину що прислав. Посли к Латину приступились, Три рази низько поклонились, А старший рацiю сказав: 46 "Енеус ностер магнус панус I славний троянорум князь, Шмигляв по морю, як циганус, Ад те, о рекс! прислав нунк нас. Рогамус, домiне Латине, Нехай наш капут не загине. Пермiтте жить в землi сво╨й, Хоть за пекунi©, хоть гратiс, Ми дяковати будем сатiс Бенефiценцi© тво╨й. 47 О, рекс! будь нашим меценатом, I ласкам туам покажи, Енеусу зробися братом, О оптiме! не одкажи; Енеус прiнцепс ╨сть моторний, Формозу с, гарний i проворний, Побачиш сам iнномiне! Вели акцiпере подарки З ласкавим видом i без сварки, Що присланi через мене: 48 Се килим-самольот чудесний, За Хмеля виткався царя, Лiта пiд облака небеснi, До мiсяця i де зоря; Но можна стiл ним застилати, I перед лiжком простилати, I тарадайку закривать. Царiвнi буде вiн в пригоду, I то найбiльш для того году, Як замуж прийдеться давать. 49 Ось скатерть шльонськая нешпетна, ©© у Липську добули; Найбiльше в тiм вона прикметна, На стiл як тiлько настели I загадай яко© страви, То всякi вродяться потрави, Якi на свiтi тiлько ╨сть: Пивце, винце, медок, горiлка, Рушник, нiж, ложка i тарiлка. Царицi мусим сю пiднесть. 50 А се сап'янцi-самоходи, Що в них ходив iще Адам; В старинни© пошитi годи, Не знаю, як достались нам; Либонь, достались од пендосiв, Що в Тро© нам утерли носiв, Про те Еней зна молодець; Сю вещ, як рiдку i старинну, Пiдносимо царю Латину, З поклоном низьким, на ралець". 51 Царице, цар, дочка Лавина Зглядалися промiж себе, Iз рота покотилась слина, До себе всякий i гребе Якi достались ©м подарки, Насилу обiйшлось без сварки; Як ось Латин сказав послам: "Скажiте вашому Енею, Латин iз цiлою сiм'╨ю, Крий боже, як всi ради вам. 52 I вся моя ма╨тность рада, Що бог вас навернув сюди; Мнi мила ваша вся громада, Я не пущу вас нiкуди; Прошу Енею покланятись I хлiба-солi не цуратись, Кусок остатнiй роздiлю. Дочка у мене одиначка, Хазяйка добра, пряха, швачка, То може i в рiдню вступлю". 53 I зараз попросив до столу Латин Ене╨вих бояр, Пили горiлку до iзволу I ©ли бублики, кав'яр; Був борщ до шпундрiв з буряками, А в юшцi потрух з галушками, Потiм до соку каплуни; З отрiбки баба, шарпанина, Печена з часником свинина, Крохналь, який ©дять пани. 54 В обiд пили заморськi вина, Не можна всiх ©х розказать, Бо потече iз рота слина У декого, як описать: Пили сикизку, деренiвку I кримську вкусную дулiвку, Що то айвовкою зовуть. На вiват - з мущирiв стрiляли, Туш - грiмко трубачi iграли, А много лiт - дяки ревуть! 55 Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито опiшнянських слив, Горiхiв ки©вських смажених, Полтавських пундикiв пряжених I гусячих п'ять кiп я╨ць; Рогатого скота з Лип'янки, Сивухи вiдер з п'ять Будянки, Сто решетилiвських овець. 56 Латин старий i полигався З Ене╨м нашим молодцем, Еней i зятем називався, - Но дiло краситься кiнцем! Еней по щастю без помiхи Вдавався в жарти, iгри, смiхи, А о Юнонi i забув, Його котора не любила I скрiзь за ним, де був, слiдила, Нiгде од не© не ввильнув. 57 Iрися, цьохля проклятуща, Завзятiйша од всiх брехух, Олимпська мчалка невсипуща, Крикливiйша iз щебетух, Прийшла, Юнонi розказала, Енея як латинь приймала, Який мiж ними ╨сть уклад: Еней за тестя мав Латина, А сей Енея як за сина, I у дочки з Ене╨м лад. 58 "Еге! - Юнона закричала. - Поганець як же розiбрав! Я нарошно йому спускала, А вiн i ноги розiклав! Ого! провчу я висiкаку I перцю дам йому, i маку, Потямить, якова-то я. Проллю троянську кров - латинську, Вмiшаю Турна скурвасинську, Я наварю ©м киселя". 59 I на! через штафет к Плутону За пiдписом сво©м приказ, Щоб фурiю вiн Тезифону Послав к Юнонi той же час; Щоб нi в берлинi, нi в дормезi, I нi в ридванi, нi в портшезi, А бiгла б на перекладних; Щоб не було в путi препони, То б заплатив на три прогони, Щоб на Олимп вродилась вмиг. 60 Прибiгла фурiя iз пекла, Яхиднiйша од всiх вiдьом, Зла, хитра, злобная, запекла, Робила з себе скрiзь содом. Ввiйшла к Юнонi з ревом, стуком, З великим треском, свистом, гуком, Зробила об собi лепорт. Якраз ©© взяли гайдуки I повели в терем пiд руки, Хоть так страшна була, як чорт. 61 "Здорова, люба, мила доню, - Юнона в радощах кричить, - До мене швидче, Тез